Війна за любов. Прем'єра, що перевертає душу

Війна за любов. Прем'єра, що перевертає душу

3372
Ukrinform
Театр  імені Франка представив глядачам виставу «Війна»

Блискучий акторський дует - народні артисти України Олексій Богданович та Остап Ступка 9 червня 2018 року представили на Камерній сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка прем'єру вистави  за п'єсою сучасного шведського драматурга.

Це була справді війна. Без кулеметних пострілів і кривавих сцен, але така, яка руйнує дійсність, розриває серця і випалює душі.

Режисер Давид Петросян вже вдруге поставив виставу на франківській сцені, першою була усім відома «Земля» за Кобилянською, яка вразила мене своєю самобутністю, цікавим сценічним вирішенням та акторською грою. Тож від нової роботи, я, як його вибагливий глядач чекала ще більшого, мені було цікаво, як він розкриє маловідому в Україні драматургію шведського сценариста, театрального режисера і поета Ларса Нурена.

Вже з першої хвилини, коли на сцені з'явився герой Олексія Богдановича, стало зрозуміло, що це буде жорстка і правдива річ, яку треба дивитися не відводячи очей, навіть, якщо захочеться їх заплющити від жаху.

Великою мірою, це вистава про війну за любов, на тлі страшних реалій справжньої війни. Бо кожен з героїв намагався відвоювати своє кохання: голова родини, який повернувся сліпим і хотів отримати те, що йому належить, його дружина, що встигла покохати іншого, брат, що також виборював право на любов, та діти, які потерпали від нестачі батьківської ласки.

Це, певним чином, авторські роздуми про те, як війна руйнує людську любов.

Буває відчуття, коли від емпатії перехоплює горло, а сльози стоять у очах туманом, саме у такому стані глядачі перебували увесь час вистави. Актори точно і відверто транслювали у зал трагізм і психологічну напругу, пережиту їхніми героями, кожне слово було справжнім.

Давид Петросян, режисер:

«Я уникав будь-яких спецефектів чи проекції. Хотілося, щоб все повністю було на психології, на розкритті внутрішніх мотивів героїв.

Війна - це непорозуміння, і вона починається в кожному з нас.

Ця драматургія, не має конкретного відношення до війни, оскільки автор написав її в досить спокійний час, і вона зовсім не про ті реалії, які відбуваються у нас в країні. Вона про дуже прості речі - співчуття один до одного, та його відсутність.

Мене, більш за все, лякало, щоб вистава не була кон'юнктурною, але таке відчуття буде неминуче, тому це вплинуло на форму режисури і роботи з акторами».

Оформлення сцени у гнітючих тонах  - старі, чорні від кіптяви балки і вода, що капає з дірявого даху прямо на героїв. Пронизлива реальність страшного лиха, яке спіткало, колись щасливу родину.

Петро Богомазов, художник-постановник:

Фото: Facebook
Фото: Facebook

«П'єса читається, як кіносценарій, що стало цікавою провокацією до роботи. Вирішення її знайшлося дуже швидко, буквально на першій зустрічі з режисером, ми практично одночасно висловили думку, що все на сцені має бути випалене, як люди випалені після війни.

Щоб видавалося, ніби доторкнешся і воно забруднить тебе, зруйнується прямо на очах».

Актори говорять, що з задоволенням і великим інтересом бралися до роботи над з сучасною драматургією.

Остап Cтупка, актор:

«Це дуже цікава, хороша, складна п'єса. Я з цікавістю працював з молодим режисером. Він освічений, начитаний, відданий своїй професії.

Коли режисер любить свою роботу, це, звичайно, передається акторам і ми, в процесі роботи над виставою доповнювали різними пропозиціями, привносили щось зі свого боку, пробували. У нас на репетиціях було безліч варіантів, кожної мізансцени було варіантів по 10-15. Працювалося дуже цікаво».

Як і у попередній роботі, Петросян вдало доповнює свою виставу роботою зі світлом: кількасекундна повна темрява - і на сцені вже нова композиція, що додає театральному дійству певної кінематографічності. Також цікавий режисерський прийом - елемент завмирання, коли актори на деякий час ставали статичними і створювали ілюзію фото.

Олексій Богданович, актор:

«Я може скажу якісь банальні слова, але не важливо, скільки будинків було зруйновано, скільки анексовано або заміновано територій, головне, що відбувається з людьми, які втрачають людський лик, перетворюються із божих створінь на не зовсім божих.

Війна - це руйнівна штука, яка перш за все руйнує людську душу.

Все-таки, це літературний матеріал, і у виставі ми зберегли момент надії на світло в кінці цієї страшної історії. Але ви можете уявити, що може бути в реальному житті, коли це не театр, а реальне страшне життя, яке нам іноді не хочеться навіть сприймати».

Режисер лишив у п'єсі відкритий фінал, говорить, що кожен має вирішити і домислити його для себе сам.

Давид Петросян, режисер:

«В самій п'єі Ларса Нурена фінал відкритий, дядько каже: «Дівчинко, іди», а вона відмовляється, і на цьому закінчується п'єса.

Я знаю декілька постановок, де є закритий фінал, де все родина розуміє, що це батько, який має лишитися з ними. Але для мене це видається  фальшивим, я думаю, що фінал має відбутись в глядацькій залі, а не на сцені.

Ми показали все, що в цій п'єсі є, а висновки робити вже не нам».

Не хотілося б писати, що вистава «Війна» зараз на часі, бо такі речі позачасові.

Любов Базів. Київ

Фото Павла Багмута

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-