Володимир Муляр, веломандрівник, учасник гурту «Фолькнери»
Їхали до інших народів, аби показати їм українську культуру
22.04.2018 08:00 5213

Подружжя мандрівників – Ярина Квітка та Володимир Муляр – подорожують світом на велосипедах із 2010 року, крім цього, вони є учасниками музичного етно-гурту «Folknery» («Фолькнери»). Такі два захоплення підштовхнули їх до створення проекту «Двоколісні хроніки», у якому Ярина та Володимир збирають фольклор різних народів і знімають цікаві відео про свої пригоди.

Маршрут останньої мандрівки, що тривала майже три роки, проліг через 25 країн світу, подружжя проїхало велосипедами 40 тис. км. Туристи ночували у наметі, принципово відмовившись від готелів. Дорогою виступали на вулицях різних міст, розповідаючи світові за допомогою музики про Україну. Ярина у «Фолькнерах» співає автентичні українські пісні, а Володимир забезпечує аранжування та музичний супровід.

Торік у липні вони повернулися до України вже втрьох, адже у далекій Австралії в них народився син Марко. Через проблеми зі здоров’ям малюк кілька місяців провів у лікарні Сіднея. Завдяки допомозі небайдужих українців та іноземців, які збирали кошти на лікування, хлопчик уже й собі встиг стати мандрівником, адже проїхав із батьками на велосипеді через кілька країн Азії.

У квітні «Фолькнери» розпочали весняний міні-тур українськими містами, під час якого розповідають про свої мандри і дають концерти. Тур стартував у Житомирі, де Ярина і Володимир зустрілися з мандрівниками та велоактивістами, долучилися до сімейної велоекскурсії містом, а також представили у Музеї космонавтики свою концертну програму «Вібрації». Попереду у «Фолькнерів» ще Київ, Львів і Хуст.

Мандрівники переконані, що насправді перешкод для охочих подорожувати немає. Головне – бажання, надійна страховка та своєчасне продовження віз при перетині кордонів. Про те, що треба мати для подорожі, як знаходити спільну мову з іноземцями, маршрут майбутньої мандрівки та музику, навіяну подорожами, кореспондентові Укрінформу розповів в інтерв’ю Володимир Муляр.

- Остання ваша з Яриною мандрівка тривала майже три роки. Чи планували ви, що ця подорож займе стільки часу?

Нам подобається спонтанність, саме в цьому відчуваємо життя

- Ні, ми планували на рік. Навіть сумнівалися, що закінчимо мандрівку в Австралії. Думали, можливо, до Індії доїдемо. Вийшло так, що ця подорож нас захопила і стала нашим життям.

- Маршрут планували завчасно чи він формувався спонтанно?

- Ми планували доволі грубий маршрут по країнах, але не акцентували на містах і точках, де щоразу ночуватимемо. Ми такого не любимо взагалі. Нам подобається спонтанність і те, куди нас заведе випадок. Саме в цьому відчуваємо життя.

- Яку мету ставили перед собою, коли вирушали з України?

- Ми продовжували свій культурний проект «Двоколісні хроніки». Їхали до інших народів, аби показати їм українську культуру, розповісти про нашу державу, натомість записували їхні пісні, а ще знімали відео про наші мандри.

- Ви розпочинали подорож у той час, як на сході України вже тривала війна. У такий непростий період ви, фактично, стали культурними послами нашої держави у світі. Наскільки це було відповідально для вас?

- Це нас уже потім назвали культурними послами України. У своєму проекті «Двоколісні хроніки» від самого його початку ми популяризуємо Україну в світі. Остання подорож була особливою. Ми розуміли, що їдемо у складний час і навіть вагалися, чи варто взагалі вирушати. Звичайно, захист Батьківщини зі зброєю в руках – це найбільша пожертва. Ми впевнені, що у свій спосіб теж робимо українську справу так, як у нас виходить найкраще.

- Як за кордоном вас сприймали українці, що зустрічалися на шляху?

- Пам’ятаю лише один випадок, після якого залишилися неприємні спогади. Коли були в Катманду, випадково зустріли російськомовних українців, яким не сподобалося, що ми розмовляємо українською. Решта зустрічей були дуже теплими. Особливо ми відчули підтримку українців в Австралії, коли наш син Марко перебував у лікарні. Окрема вдячність голові Союзу українських організацій Австралії пану Стефану Романіву, який особисто з нами спілкувався і підтримував нас.

- Ви з дружиною знаєте багато іноземних мов? Як вдавалося порозумітися з людьми у різних країнах?

- Ми володіємо англійською і російською. Якщо не знаєш мови, це не причина відмовитися від подорожей. Порозумітися з людьми можна завжди. Без проблем дізнатися як знайти дорогу, чи можна поставити намет, попросити води. Такі речі люди розуміють з півпогляду. Допомагає мова жестів, міміки, інтонація.

- Подорож світом однозначно вимагає грошей, тим паче - така тривала. Чи підраховували ви її загальні витрати?

- По дорозі від України до Австралії ми витратили близько 4000 доларів. Виїжджаючи, мали зі собою майже 1500 доларів, а решту грошей заробляли в дорозі. Коли разом із сином Марком повернулися з Австралії в Азію, то уклали контракт із «Громадським телебаченням» на телепроект «Двоколісні хроніки» і вже почали стабільно заробляти.

- У дорозі траплялося, що велосипеди ламалися і не було можливості їх відремонтувати? Як шукали вихід із такої ситуації?

- Доволі багато інструментів для ремонту ми мали із собою, але всього не вгадаєш. Якось у нас поламалися велосипедні спиці, і ми не могли їх полагодити. Зупиняли машини і їхали до місця, де нам могли б допомогти. Як не знаходили, то їхали далі. Безвихідних ситуацій немає. Сама подорож змушує працювати мозок у посиленому режимі, тож він мусить знайти потрібне рішення.

- Поділіться досвідом: який мінімальний набір медикаментів і продуктів харчування повинен мати зі собою веломандрівник?

- Взагалі аптечкою займається дружина, але я знаю, що там точно є активоване вугілля, марганцівка, перекис водню, бинт, бо на велосипеді завжди є загроза падіння. Крім того, у разі виникнення якихось проблем зі здоров’ям часто на допомогу приходять місцеві жителі. Щодо продуктів, то ми мали лише запаси на сьогодні і завтра. Найбільш болюче питання поставало з водою в Австралії, коли доводилося долати в спеку по 80-100 кілометрів. Ми були змушені возити зі собою по 15-20 літрів, уявляєте, яка це вага. Вода настільки нагрівалася, що доводилося пити майже кип’яток.

- У таких досвідчених веломандрівників, як ви з Яриною, є улюблені країни?

- По-перше, це Австралія – дуже розвинута країна з мегакомфортними умовами для веломандрівників і прекрасними людьми. Крім того, це Іран, який нас зачарував своєю культурою і гостинністю. Найколоритніша країна, де ми практично не вимикали камеру, Індія. Сподобався Таїланд, де дуже комфортно з дитиною. Вже давно полюбили Туреччину за її чудових людей і прекрасні краєвиди.

- Ви повернулися до України в липні минулого року. Чого найбільше не вистачає вдома?

- Зимою дуже сумували за тропіками. Зараз нам здається, що український клімат не зовсім нам підходить. Вже маримо продовженням мандрів. Хочемо постійно рухатися, щодня відкривати щось нове. Насправді сильну ностальгію за цим ми відчули практично одразу після повернення в Україну.

- Зараз у «Фолькнерів» творчий період, адже ви багато часу приділяєте музиці. Розкажіть про це детальніше.

Митцю не обов’язково знати, як виявити себе в музиці, ми робимо те, що відчуваємо

- Ми записуємо другий альбом гурту «Фолькнери», який з’явиться вже за кілька тижнів і буде називатися «Сон». Він інспірований всіма нашими мандрами та емоціями. Там будуть присутні шуми, записані нами в дорозі. В основі – українська народна пісня і авторське аранжування. Він великою мірою експериментальний і дуже для нас цінний. Альбом буде контрастним і ліричним водночас. Пісні наповнені музикою інших країн, яка проявляється у звучанні таких екзотичних інструментів як тайшо-кото з Японії, індійська флейта, непальський барабан, африканські ритми, поєднані з українським співом Ярини.

- Серед шанувальників вашої творчості окрім українців є і багато іноземців. У коментарях під відео до пісень люди пишуть, що навіть не розуміючи слів, вони відчувають музику? Як у «Фолькнерів» виникає такий магнетизм?

- Думаєте, я знаю… Ми просто робимо те, що відчуваємо. Митцю не обов’язково знати, як виявити себе в музиці, картині чи в фільмі. Ми переконані, що ніколи не станемо суперпопулярним бендом, бо не граємо відповідну музику для цього. Знаємо, що авангардна музика, цінна в художньому сенсі, ніколи не перевершить попсу в масовості. І це нормально.

- Найпопулярнішою на ютуб-каналі «Фолькнерів» є пісня «Карчата», яка зібрала майже півмільйона переглядів. Чому, на вашу думку, саме ця композиція стала такою відомою і як трактується її назва?

- Думаю, що така її популярність стала можливою завдяки хорошому кліпу, який зняла наша подруга - режисер Оскана Казьміна. Карчата – це такий архаїзм, який ми самі не могли довго дослідити. Взагалі це слово означає “ворони” або “птахи”. У народних піснях певні явища чи об’єкти використовувалися просто для порівняння. У цій пісні, наприклад, є рядок: «Ой, на горі карчата, а в долині дівчата», а далі про птахів нічого немає.

- У ваших піснях дуже часто згадується чоловіче ім’я Іван, Іванко, Їванко. Це випадково чи ні?

- Справді, є таке. Спочатку це сталося само по собі. Потім ми вирішили, що це хороша ідея, адже Іван – дуже поширене українське чоловіче ім’я. Подумали, що в новому альбомі було б добре використати Іван скрізь, де йдеться про чоловіка чи про хлопця. Це додасть альбому концептуальності.

- У своїх мандрівних експедиціях ви збираєте фольклор. Чи є серед композицій гурту «Фолькнери» поліські пісні?

- Так, є кілька поліських пісень. Одна із них називається «А в саду доріжечка». Можливо, у тих піснях є навіть корені з Житомирщини.

- Повернемося від творчості до подорожей. Про майбутню мандрівку вже думаєте?

- Ми досить активно до неї готуємося. Старт подорожі, швидше за все, – 1 липня.

- То ви, мабуть, і маршрут уже спланували?

- Так, доволі детальний. Він пройде Європою на південь до Греції. Потім кораблем переправимося на південь Італії, далі – проїжджаємо Туніс, Алжир, Марокко – і знову в Європу. Десь із Лісабона перелітаємо в Південну Америку. В Аргентині у той час уже розпочнеться весна і звідти будемо рухатися до Північної Америки.

- Марка зі собою берете?

- Так, він буде з нами. Марко – наш капітан, бо від нього все залежатиме під час подорожі.

Ірина Чириця, Житомир

Фото Анни Максимової

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>