Готуємось до Великодня: Страсна п’ятниця – день без їжі й тяжкої роботи

Готуємось до Великодня: Страсна п’ятниця – день без їжі й тяжкої роботи

Блоги
4693
Ukrinform
Сьогодні роблять крашанки, цілують Плащаницю, а пізно ввечері ґаздині готують «причину» - опару на паски

Сьогоднішній день у церковному календарі має дві позначки – він червоний, це свідчить про те, що є обмеження в роботах. На Закарпатті в цей день не перуть, не шиють, не рубають дров, не сапають на городі. Також він позначений як день строгого посту – справді, більшість дорослих у цей день намагаються не їсти до виносу плащаниці, а починається служба близько 16-ї пополудні. Тобто, люди днюють без сніданку та обіду. Дозволяють собі з’їсти трохи хліба з водою. Щоправда, ці обмеження не стосуються дітей – вони не постять строго. У цей день прийнято робити крашанки – на Закарпатті їх роблять екологічним способом, варячи в цибулинні й прикладаючи листя трави. Відтак, яйця виходять коричнево-брутантного кольору, а місце, де прикладений листок – яскраво жовтого. Ну, а ще у п’ятницю ввечері ґаздині роблять «причину» на тісто для великоднього хліба – Паски.

ЦИБУЛЯ І БУР’ЯН – НАЙКРАЩІ ДРУЗІ КРАШАНКИ

Оскільки день майже святковий, то ніяких особливих робіт нема. У господинь якраз є час на крашанки. На Закарпатті їх роблять здебільшого за допомогою відвару цибулі. Зранку лущать цибулиння, запарюють та проварюють його протягом 40 хв на малому вогні. Відставляють на кілька годин настоюватися. Ще один етап приготувань – збір трави та листя, яким викладатимуть узори на яйцях – це конюшина, пирій, тисячолисник, також гарні відбитки дають листки бур’яну, відомого як «куряча сліпота», його правильна назва – «жовтець їдкий». Тут усе залежить від уяви та набору різнотрав’я на подвір’ї.

Тоді відбирають білі яйця, на них викладають, створюючи орнаментальні композиції чи просто – прикладаючи листки на шкаралупу, зелене, змочене у воді, листя, а тоді яйце обережно, аби листок не посунувся, замотують у капронові шкарпетки та зв’язують на кінцях. Відтак яйця кладуть варити на слабкий вогонь, а потім якщо бажають, аби крашанки набули брунатного кольору, залишають на годину-півтори постояти у відварі. Витягнувши крашанки, їх треба звільнити від шкарпетки та листя – і зрештою у нас виходять брунатні або коричневі крашанки, а місця, що були прикриті листком залишаються жовтими.

Таких крашанок роблять часто за кількістю членів у родині – плюс ще кілька штук на подарунок. На Закарпатті ґаздині їх дарують чоловікам-гостям, які полили їх парфумами на Великдень, дівчата також дарують крашанки хлопцям, а хрещені мами своїм хрещеникам – звісно, з тої ж оказії, після ритуального збризкування парфумами (про цю традицію ми розповімо трохи згодом).

НА ПЛАЩАНИЦЮ ЙДУТЬ УСІ

У цей день, як уже казали, дотримуються суворого посту. Їсти сідають усі близько 17-ї години, як повернуться із Плащаниці. Це спеціальна служба, яка правиться у цей день, пополудні. Під час служби на середину церкви виносять плащаницю – полотнище, на якому зображений Ісус Христос після розп’яття, з ранами на руках і ногах та в терновому вінку. Поклонитися і поцілувати Плащаницю ідуть майже всі – дорослі та діти.

Зодягнені  переважно в чорне – адже це символічний похорон Христа. Перед Плащаницею годиться зробити два поясні поклони (перехреститися та вклонитися до землі), тоді поцілувати плащаницю, а опісля ще раз перехреститися та вклонитися. Якщо нема великої черги до плащаниці, дозволяється навіть земний поклон, коли вклякають.

Плащаниця стоїть у церкві до наступного дня: в суботу, близько 23-ї години священик робить обхід церкви (іноді з нею, як розповідають церковні люди, а іноді просто з хоругвами), після обходу стає на сходи перед входом до церкви, проказує тричі голосно: «Христос Воскрес!», і поки гучно дзвонять у дзвони, плащаницю ховають у вівтарі.

Після Плащаниці люди повертаються додому, й сідають до столу. Наїдки пісні – це як правило, картопля з огірками та капустою, грибною підливкою.

ЧИ ВДАСТЬСЯ ПАСКА – ЗАЛЕЖИТЬ ВІД СПІЛЬНОЇ ПРАЦІ ҐАЗДИ Й ҐАЗДИНІ

Увечері, як уже поснули діти, ґаздині на Закарпатті готуються до найважливішої справи із циклу передвеликодніх – печення паски. На Закарпатті паска не солодка, як це є традиційно зараз на Галичині та Наддніпрянщині. Це обрядовий круглий хліб, випечений з дотриманням особливих уставів і прикрашений.

У п’ятницю ввечері ґаздиня робить “причину” на паски. Я поділюся із вами рецептом своєї бабусі. Ще до минулого року вона пекла паски – в печі, за традиційним рецептом, так робилося у нашій сім’ї протягом більш як півстоліття. Біля пасок поруч із ґаздинею завжди крутиться й ґазда – його справа натопити пец (піч), розсунути грань, а також посаджати і вийняти паски й хліб до пеца. Якщо він перепалить пец – паски згорять, якщо мало дров покладе – сядуть і не випечуться. Біда буде. Тому тут важлива робота як ґаздині, що добре тісто зробила й вимісила, так і ґазди, який пец топив. У нашій родині цим завжди займалися дідусь із бабусею (а я завжди біля них крутилась, мені довіряли прикрашати паски).

ПРОЦЕС ПРИГОТУВАННЯ ПАСОК ТРИВАЄ ПОНАД 12 ГОДИН

Але цього року пец топити нема кому – світлої пам’яті дідусь пішов торік, а бабуся заслабла й не здужає тісто місити, тому паски будуть інакші, не бабусині. Але її рецептом я з вами поділюся.

Отож, бабуся пекла паски та хліб до Великодня із 10 кг муки. “Причина” або опара для пасок з такої кількості муки робиться так: у 1, 5 л теплого молока розвести 100 г дріжджів, додати солі та цукру (бабуся міряла «жменьками», а в перекладі на грами це буде близько 20 г солі та 70 г цукру), домісити мукою до консистенції густої сметани. Покласти опару у високу ємніть (накрити зверху кухонним рушником і залишити на 4-5 годин у теплому місці. На Закарпатті мають звичай класти зверху гілочку свяченої шутки-верби.

Робила “причину” бабуся близько 23-24 години ввечері, тоді зранку близько 4-5 години вставала місити тісто. Помолившись, у тиші, доки ніхто з домашніх не човгає по кухні та не дратує загляданням до роботи, починала. Для замісу тіста з такої кількості борошна треба взяти посудину з високими стінками, бабуся використовувала 40-літрову емальовану каструлю. Туди треба просіяти 10 кг муки через сито, потім додати туди опару, 5 збитих яєць, 250 грамів розтопленого вершкового масла, 1,5 молока солодкого та 3 літри квасного, як кажуть на Закарпатті, – кислого. Усе це перемішати й починати місити. Місити тісто доти, доки не буде відлипати від рук. Тоді олією змастити стінки каструлі та верх тіста й залишити в теплому місці рости.

Воно ростиме близько 5 годин. Відтак, можна відшукати форми для випічки – паски повинні бути круглими, для цього були вдома круглі тепші (форми). Такі колись робили цигани й продавали по селах, а для хліба – прямокутні. Ми завжди випікали 5 великих пасок, малих – за кількістю дітей у сім’ї, останніми роками три – їх пекли у півлітрових залізних горнятках. Виходило ще й вісім довгих домашніх хлібин.

ПРИКРАШАЛИ КОСИЧКАМИ, ХРЕСТИКАМИ І КВІТАМИ

Прикраси для пасок (це виплетені різним способом косички, закрутки-баранячі ріжки, квітки, зозульки) робили з пісного тіста на воді. Їх викладати на тісто, покладене у форму, коли воно вже підійшло, а тоді зверху мастили збитим яйцем – у нас для цієї оказії була спеціальна щіточка із гусячого пір’я.

Коли хліб у формах уже був прикрашений, змащений і добре підійшов, світлої пам’яті дідик ніс хліб до пеца, складував зверху, а тоді відкривав пец, розгрібав грань до стінок по периметру, клав туди хліб і паски (хліб до стінок, паски до центру), закривав й через півгодини - хвилин 40 заглядав – як печеться. Іноді бувало, що витягали через 40 хвилин, іноді – через годину, залежно, як був натоплений пец. Бабуся ніколи туди не заглядала, вона завжди страшенно переживала, що не вдадуться. Вона навіть завжди в магазині замовляла фабричні паски – на випадок, якщо свої не вдадуться.

Ну, а коли витягали цей хліб і паски, я бачила їх перша, тож вибирала найкращу паску, звісно, собі. А ще моїм ритуалом було відрізати собі скоринку щойно спеченого хліба – і наперекір усім порадами дієтологів - з’їсти її ще паруючою. Більшої насолоди годі й уявити! Для мене це завжди і був справжній смак Великодня.

КОЛИ ПАСКА В ПЕЧІ - НЕ ДАЙ БОГ СІДАТИ, КРАЩЕ – ПІДСКАКУВАТИ, ТОДІ БІЛЬША ВИРОСТЕ

Наостанок розповім ще кілька фактів про закарпатські паски – які мені відкрили у Закарпатському музеї народної архітектури та побуту.

- Жінки прагнули спекти якнайбільшу паску, бо велика паска свідчила про заможність родини, - розповідає директор музею Василь Коцан. – Господиня починала місити тісто на зорі, стоячи на гуні («петеці» - верхній одежі з грубого сукна). У борошно, окрім води та солі, додавали молоко, цукор чи мед, яйця, масло. Вимішане тісто накривали чистою скатертиною чи рушником, на який клали гілочку свяченої верби («шутку»), що зберігалася в хаті з Вербної неділі. Вона, згідно із повір’ям, оберігала тісто від злих духів і   надавала йому весняного росту. Коли тісто викисло і паску садовили до печі, діти та молодь сідали під хлібину, і їм промовляли: «Так би вам ся радовали, як пасці, такі бисьте були перші, як паска, так би вас чекали, як паску». При цьому ґаздині повинен був допомагати хтось із жінок чи чоловіків, але обоє мали стояти на гуні, щоби бути багатими.

- До випікання паски господині ставилися з особливою відповідальністю, - каже далі пан Василь. – Коли паска вже була в печі, нікому з членів родини не дозволялося сідати, щоб і паска не сіла, вхідні двері замикали, щоб ніхто не зайшов до хати, бо тоді би паска потріскалася. Також вірили: якщо присутні в хаті будуть підскакувати, то паска добре виросте. Цих простих правил і заборон свято дотримувалися в кожній сім’ї, адже не можна було допустити, аби паска тріснула посередині, бо це означало, що в родині хтось помре або грім влітку вдарить в оборіг із сіном. І навпаки, якщо паска вдавалася гарною та високою, вірили, що слід чекати доброго врожаю. 

- До Великодня пекли не одну, а декілька пасок, у найбагатших родинах їх кількість могла сягати навіть 5-6, - розповідає Василь Коцан. - Для худоби пекли окремий «колачик», який після освячення давали корові зі свяченою сіллю з’їсти, аби відьма («босорканя») не відібрала молока та масла. Коли годували худобу свяченою паскою, то казали: «Вбись била така чесна, як паска», «Вбись била тучна, як паска». Також випікали малі пасочки («перипічки») для обдаровування похресників та жебраків («за померлими душами»).

Тетяна Когутич, Ужгород
З-поміж інших використані світлини Сергія Гудака

Попередні Великодні випуски цього тижня:

1. Готуємось до Великодня: секрети доброго кошика
2. Готуємось до Великодня: що означає «харИти» та скільки коштує шовдарь?
3. Готуємося до Великодня: час для писанок
4. Готуємось до Великодня: Чистий четвер – день Господніх Страстей

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-