Готуємось до Великодня: секрети доброго кошика

Готуємось до Великодня: секрети доброго кошика

Блоги
5485
Ukrinform
Укрінформ розпочинає проект “Готуємось до Великодня. Закарпаття”.

Як правильно вибрати кошик для свячення, сьогодні нам розповіли у «столиці лозоплетіння» країни – селі Іза на Закарпатті

Передвеликодній тиждень — особливий час в Україні. Для усіх християн, людей заглиблених у віру й релігію — це особлива духовна дорога. Але традиційно саме в цей час українці силкуються дати лад не лише своїй душі, думкам, а й прибирають, упорядковують оселі, пишуть писанки, печуть паски, і роблять ще багато-багато всякого, про що іноді й не задумуються — а чого ж це діється саме тепер. Чимало наших дій на цьому тижні є усталеними, узвичаєними — ми робимо це тому і так, як навчили нас наші батьки-діди-прадіди. Укрінформ вирішив запросити вас проживати цей тиждень разом з нами, а точніше — з нашим кореспондентом із Закарпаття Тетяною Когутич, яка розповідатиме, як минає кожен день того особливого передсвяточного тижня тепер, і яке значення ці дні мали колись для наших предків. 

Отже ми розпочинаємо наш проект “ГОТУЄМОСЬ ДО ВЕЛИКОДНЯ. ЗАКАРПАТТЯ”.

Як правильно вибрати кошик для свячення, Укрінформу розповіли у «столиці лозоплетіння» країни – селі Іза на Закарпатті.

Є в українців добра традиція – святити їжу на Великдень у новому кошику. Так як традиційно радують себе обновками на це свято, так і для свяченого готують обновку. Адже за рік старий кошик може попсуватись, тим більше, є забобон – не використовувати великодній кошик ще для якихось інших господарських справ, то ж якщо таки понесли в ньому яблука – для свячення він уже не годиться. Ну, й не варто забувати про важливе правило українця – не дати обійти себе сусіду, бо якщо у нього таки буде новий кошик, а в мене ні – це точно зрада! Саме тому чи не щороку змінюються тренди в оформленні великодніх кошиків – під звичай добирати нового кошика на Великдень підлаштовуються народні майстри та хендмейдери, які перетворюють звичні плетені кошики на справжні витвори мистецтва. Особливо готуються задовольнити бажання покупців кошика в Ізі – селі на Закарпатті, що славиться як «столиця лозоплетіння». Так-так, це саме звідси напередодні Великодня виряджають свій «десант майстрів» чи не в кожне місто країни. Добрі тітоньки, дядечки, дідусі, бабусі розвозять із Ізи десятки тисяч кошиків – і якщо ви спитаєте десь у себе у Львові чи Києві, а звідки кошики? Будьте певні – почуєте: «Пак як видки – з Ізи, паніко!»

Отож, живучи на Закарпатті, ми просто не могли оминути цю столицю напередодні свята – й поїхали туди у пошуках свого великоднього кошика – добротного, гарного, справжнього.

АСКЕТИЧНІ Й ФІЛІГРАННІ: ВІД 50 ДО 600 ГРИВЕНЬ

А кошиків тут – як у казці: видимо-невидимо. Головна вулиця, що простягається уздовж села є своєрідною вітриною в Ізі (і хоча займаються лозоплетінням тут усі, найбільше пощастило тим, хто живе саме на центральній вулиці). Люди виносять свої доробки просто перед ворота – це різне меблеве та кухонне начиння з лози, і звісно – кошарки (так тут називають кошики): їх просто чіпляють на ворота (така собі великодня прикраса обійстя), або у випадку, якщо продають гуртом (наприклад, по чотири, викладають на лавці біля воріт, складеними «матрьошкою»: менший в більший). Видно, хто займається справою у так би мовити, промислових масштабах, у тих ізян – великі магазини, видно, хто продовжує дідівську традицію – просто плете, скільки встигає: у тих людей по кілька десятків кошиків на воротах чи біля лавки.

Спершу вирішуємо зайти у великий магазин – він якраз на початку села. Газда Іван привітно зустрічає, питає, що шукаємо – просимо показати кошики, які є, від найдешевшого до найдорожчого. Газда дає спочатку роздивитися товар – а тоді пояснює цінову політику. Тут справді – цілий клондайк: малі кошики для дітей, великі для свячення, є прості, майже аскетичні з нелакованої лози, покриті лаком – але без зайвих прикрас, із філігранним плетенням зубцями, із подвійним плетенням, схожим на мереживо, з подвійною ручкою, ну і зрештою, - фарбовані, розцяцьковані стрічками, штучними квітами і навіть стразами... Одним словом, вибирай, на скільки гаманець дозволяє.

- Ціна кошика залежить від двох речей. Перше – від складності роботи. Знайте - чим більше сили та часу майстер витратив при його плетінні, тим більше попросить за нього. Ось подивіться, цей кошик коштує 600 гривень, - Іван дістає з надр прилавка філігранного кошика, який складається начебто із двох частин, над таким справді треба потрудитися. – Інша важлива складова ціни – якість лози. Традиційно, цілі прутики використовують для плетіння основи кошика, а переплітають їх уже по периметру розрізаними на кілька частин смужками лози. Такі кошики вартують від 50-ти до 200 гривень. Але буває, що майстер плете весь кошик із цілих прутиків. Вартість такого починається зі 150 грн.

ЯК НЕ БУЛО Б СКРУТНО, А НОВИЙ КОШИК МАЄ БУТИ!

Поки Іван посвячує нас у цінову політику, за якою працюють в Ізі, до нього заходять поважні люди – оптовики, як тут кажуть. Пані Ірина з Миколаєва кілька разів на рік приїжджає сюди за товаром, зараз от - по великодні кошики.

- Веземо звідси по 200-300 штук, - розповідає вона. – У нас також люди хочуть обновити кошики, тому замовлення є. Щоправда, шукають – аби дешевші. Тому в основному веземо традиційні ізянські кошики, продаємо їх від 100 гривень. І знаєте, беруть люди – незважаючи на те, що грошей нема, але великодній кошик – то святе, на нього обов’язково припасуть сотню-півтори, як би не скрутно.

МЕНІ ТРЕБА ДО 200 КГ ЛОЗИ НА РІК, А ВЕЛИКІ ГАЗДИ ПЕРЕРОБЛЯЮТЬ І ПО 5 ТОНН

Від Івана йдемо далі вулицею, за кілька дворів зустрічаємо бабусю, питаємо – почім кошики.

- Найменші – 30, звичайні – по 50-70 гривень, якщо хочете «матрьошку» - беріть чотири за 250 гривень, - каже бабця Василина. Їй 80 років, лозоплетінням все життя займається, як істинна ізянка. Каже, думала, хоч на старості руки відпочинуть – але коли вийшла на пенсію, виявилося, що це добрий заробок при мізерній пенсії, тому баба Василина й зараз плете постійно. Доки, каже, руки ще служать. На розвиток, так би мовити, бізнесу, треба ще й виділяти кошти – у бабці Василини нема своєї лози, тож змушена купувати: хлопці, що торгують пруттями, правлять за нього ціну - 3-5 грн за кг. Баба Василина бере пучки вагою в кількасот кіло, а ті газди, що мають добре налагоджену працю із гуртівниками, беруть до 5 тонн лози.

- Оці кошики, що ту бачите, плела-м цілу зиму, - каже вона – Зараз також є в роботі, їх продаватиму під осінь – тоді також багато запитують, але для інакших потреб: для винограду, яблук, груш, городини.

Бабуся впевнена, що оці свої розвішані півсотні кошиків продасть до Великодня: туристи та оптовики заберуть.

ДВІ ГОДИНИ ТРЕБА ВИТРАТИТИ, АБИ СПЛЕСТИ КОШИК

За кілька дворів від баби Василини якраз застаємо ізян за роботою – у дворі, на стареньких воротах якого висить усього з десяток кошиків, кипить робота. На подвір’ї стара жінка з онуком чистять лозу. Біля них пучки прутиків із зеленим листям, що ледве встигло проклюнутися – їх разом зі шкіркою легким порухом руки зачищають за допомогою спеціального інструмента – «лущака». Облущені прутики – білі-білесенькі, баба Ольга сортує їх: окремо тонші, середньої товщини та товсті. Усі вони будуть використовуватися для різних операцій: якісь для основи, якісь – для стінок кошика, товсті на спеціальному станку розріжуть на смужки й пустять для переплетення. За хатою дві жінки плетуть: з-під їхніх рук виходять свіжі – вони ще пахнуть вербою – дитячі кошики. Спочатку роблять основу – прямокутник чи квадрат із товстих прутиків, потім до нього вплітають прутики, що служать основою для стінок кошика, ну й на завершення – переплітають, аби виповнити стінки й роблять ручку.

Готові кошики висять на воротях – нелаковані по 20 гривень, покриті лаком – по 30. На те, аби вийшов один – треба витратити в середньому 2 години. Цей час приблизно однаковий – що для малих, що для більших кошиків. Питаю, чи не шкода продавати так задешево свою роботу. Це ж важко насправді – руки чорні від соку лози, репаються, болять суглоби, поперек і шия від постійного сидіння, очі…

- Ми із радістю віддали б за більше, але хто візьме? – гірко іронізує пані Світлана, дивлячись на свої кошики. – Зараз люди хочуть, аби дешевше. Мало хто розуміє вкладену у виріб роботу.

СПОЧАТКУ ДОБРЕ СТИСНІТЬ, А ТОДІ ПОНЮХАЙТЕ

Останній, до кого ми зайшли в Ізі у пошуках кошика, був пан Йосип із милозвучним прізвищем – Кучерявий. Він сам - із сусіднього Хуста, жартує, що все життя сміявся з ізян – а на пенсії таки сам став майстром із лозоплетіння. Пан Йосип став для нас справжньою знахідкою – у тому сенсі, що пояснив таки, як правильно вибирати кошик. 

- Є два прийоми для того, аби вибрати добрий кошик, я вас зараз навчу. Ану – беріть, який на вас дивиться, киває він у бік своєї вітрини.

Приношу кошик.

- Тепер сильно стисніть його за стінки – якщо не тріщить й не надто вгинається – добра робота. А то купите, навантажите їжею до свячення, а він вам дорогою до церкви зламається. Запам’ятайте – добрий кошик не має гнутися! – каже майстер.

- Другий момент, – акцентує пан Йосип, - зверніть увагу на роботу, кошик має бути акуратно виплетений, ручка - міцна й добре прикріплена, не хилитатися, а ще є нюанс – я часто роблю кошики з підставкою: ніби із виплетеним продовженням стінок униз, відтак, якщо дощ на Паску – ваше свячення не намокне. Ну, і ще важливо, коли обираєте кошик, понюхайте виріб. Від нього не повинно смердіти лаком чи фарбою. Думайте, що вам у ньому продукти святити, які потім ви ж самі й споживатимете, - радить Йосип Кучерявий. – Тому, - каже, - я сам ніколи не роблю, і клієнтам не раджу купувати оці модні кілька останніх років фарбовані кошики. Маю вам також сказати, що вони, хоча й дорогі (по 300-400 грн), роблені при всьому з неякісної лози, бо фарба ховає недоліки, а платите ви, в основному, за стрічки та прикраси.

Після цього не можемо не спитати по тренди у справі великодніх кошиків. 

- Цього року популярні кошики з мереживним плетивом, їхня ціна стартує від 450 грн, це так звані подвійні кошики, коли ажурна частина верху кошика створює ілюзію наче ще одного вивернутого на перший кошика. Робота важка й філігранна, тому вартість відповідна. У мене самого такий – вже третій рік понесу в ньому свячене до церкви. Купив у жінки по-сусідству за 400 грн – сам такі не роблю, надто довго треба гратися.

- А який би кошик ви порадили придбати?

- Вам, пані, та й більшості своїх покупців – раджу кошики з цілої лози, - пан Йосип показує акуратні кошарки, вартістю від 150 до 250 грн. Їхні переваги – натуральна лоза, мінімум фарби (хіба для кольору вплітаю кілька лакованих чи фарбованих лозин) й міцність – от, спробуйте стиснути: не гнеться! Такий вам до скону служитиме!

Вражена майстерністю та щирістю майстра таки беру собі один, і щаслива вертаюсь додому. 

Ну, а ви беріть до уваги підказки майстрів щодо вибору великоднього кошика – й гайда за ним! Бо ж – за тиждень Великдень! І десь у вашому місті обов’язково чекають на покупців ізянські майстри зі своїм кошарками!

Тетяна Когутич, Ужгород
Фото - Сергій Гудак

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-