Готуємось до Великодня: що означає «харИти» та скільки коштує шовдарь?

Готуємось до Великодня: що означає «харИти» та скільки коштує шовдарь?

Блоги
4651
Ukrinform
Протягом вівторка-середи тривають приготування до свята – люди прибирають в оселях, купують обновки та збирають основні продукти до пасхального кошика

Відома ознака того, що за тиждень – Великдень, на закарпатський лад пов’язана зовсім не з вербою. Цей факт, що за тиждень Великдень, стає зрозумілим по тому, що жінки починають активно мити вікна.

А що хати на Закарпатті звикли зводити не маленькі, то й вікон у них чимало (я завжди з цього приводу по-сестринськи шкодую жінок, які живуть у відомих сільських «замках» у так званих «контрабандистських» селах на кшталт Нижньої Апші чи Білої Церкви – от у кого праці на Великдень – так це у них).

Маю знайомих, багато з яких беруть відгули, а чи навіть міні-відпустку – саме для миття вікон. Бо ж поки сохнуть на подвір’ї фіранки та штори, у хаті треба позбутися пилу по усіх закутках, куди зазвичай руки не доходять, має бути натертою до блиску кожна чарочка з фамільного серванту, а скільки клопоту додає радянський кришталь!

Ну, а поки жінки пораються по хатах, чоловіки зайняті в аналогічному процесі прибирання – знадвору. У господі до Великодня має бути все прибрано, усі недороблені роботи закінчені, також порядок повинен бути у садках та на городах: «Тот не ґазда, ко до Великодня крумплі не посадив!», кажуть гонорові господарі.

Увесь цей процес називається милозвучно по-закарпатськи «харити» – з наголосом на другому складі, й означає це магічне слово – «прибирати, впорядковувати». А коли все захарено, можна й про свято думати.

ЯК ЗАХАРИТИ, ТА ЩЕ Й ЗАРОБИТИ

Недарма в будь-якому українському регіоні є цей звичай – попорати, впорядкувати усе в хаті та господі до Великодня. Адже для того, аби душа святкувала – має бути відповідним чином підготовлений простір.

І хоча скептики скажуть, що чисто в домі має бути завжди – а не тільки до Великодня (і з ними не можна не погодитися), але треба зауважити, що так чисто, як перед Великоднем, дома таки не буває ніколи. Цей процес набуває у цей час якогось магічного значення – тому виконують усі операції із прибирання в хаті та господі із особливою пильністю, навіть натхненно!

Адже, і це доведено поважним панством – психологами, – фізичні маніпуляції з очищення простору навколо себе за якимось складними алгоритмами допомагають навести лад і у власній голові – як мінімум, ну, а чисті думки – це, зрештою, перший крок до спокою на душі.

Тому все правильно придумали предки із традицією великоднього прибирання. Тому й варто заради цього витратити навіть частину відпустки. Тому варто відкласти усі справи – «Не маю часу вам на інтерв’ю, бо якраз харю» – сказала днями бабця в селі Іза, коли робили репортаж про великодні кошики.

Цікаво, що вигадливі закарпатці примудрилися навіть на цій народній традиції навчитися заробляти. Є спеціальні жіночки, які за гроші допомагають тим, хто, м’яко кажучи, не народився Попелюшкою в душі. Актуальні нині розцінки, які озвучили знайомі: вікно - 30 грн, кімната – 50-70 грн, залежно від величини. У вартість послуги входить усе – миття, прання, чищення та натирання до блиску. Але потребують таких послуг не тільки ліниві ґаздині, але й старенькі люди. Куди там 75-80-літній бабці на вікна чи під диван? А діти ж приїдуть, хочеться, аби чисто й гарно, світло в хаті, тут отака поміч – хай і за гроші – справді дуже потрібна.

- От сьогодні ще прийдуть жінки вікна домивати, уже третій день після роботи – до 17-18 години приходять, удвох за дві години кімнату захарять, - каже 80-річна баба Юлина із Мукачівщини. – Трохи пішло у мене на ту справу грошей, але ганьба перед дітьми – як з’їдуться на Великдень, а в хаті запилюжені фіранки на вікнах.

ВДОМА ЧИСТО – ГАЙДА В ЦЕРКВІ ПРИБИРАТИ!

Крім цього лежить на закарпатських жінках ще один обов’язок – прибрати до Великодня в церкві. Як відомо, населення в краї переважно сільське, і кожне село має церкву, яку утримує громада. Переважно прибирають у храмі на громадських засадах жінки церковників або чоловіків із «двадцятки» (це така собі чоловіча громада активістів, яка по суті управляє церквою та громадою, – ред.). А роботи у них чимало – крім генерального прибирання у храмі (там треба підмести, поміняти квіти та свічки, почистити пилососом килимові доріжки, і т.ін.), церкву на Страсному тижні треба кілька разів перебирати. Жінки міняють хоругви («завіси» як кажуть на Закарпатті) та все церковне убрання із тканини: протягом усього посту всередині церкви все вбрано у брунатний колір, на Вербну неділю всього на день міняють завіси на блакитні, у Страсний четвер знову повністю замінюють убрання церкви на чорне, а в суботу просто під час ранкової служби одягають церкву набіло.

- Це все роблять кілька жінок, п’ятеро-шестеро, інколи працюють разом, інколи чергують, ця праця, звісно, безоплатна, вважається своєрідним послухом, - розповідає пані Марія з Мукачівщини. – Загалом, церковна громада платить за прибирання одній жінці, але в цей час роботи додається – тому жінки і йдуть прибирати у церкві.

ЗА ЗОВНІШНІМ ВИГЛЯДОМ ДРУЖИНИ Й ДІТЕЙ СУДЯТЬ ПРО КИШЕНЮ ҐАЗДИ

У процесі підготовки до Великодня протягом вівторка та середи дбають також про те, аби придбати все необхідне до Великодня. Мова йде про обновки – адже це свято, до якого колись предки обов’язково мали нову вишиту сорочку, а зараз – її не вишивають, а купують, у магазині чи на ринку (тут треба зазначити, що і до непатріотичних, як правило, закарпатців доходить тренд святити паску у вишиванках – у містах традиція добре закріпилася, останнім часом щороку набирає обертів і по селах – усе більше людей святять паску у вишиванках). На Закарпатських ринках у передвеликодній тиждень – звичайно аншлаг. Приміряють, вибирають, купують. Попри кризу – Великдень є Великдень, скажуть вам при найменшому натяку на важкі часи. На обновки спеціально приберігають копійку – у селах та невеликих містечках, де як правило, усі всіх знають, до церкви на Паску треба прийти як годиться. Тим більше, що до Великодня додому з’їжджаються заробітчани – так що свіжа копієчка на обновки є.

Тому обов’язково купують новий одяг дітям. Чоловікам, як правило, нову сорочку та туфлі (топанки), жінкам – обов’язково хустку, ну, а далі все залежить від щедрості чоловіка. А вони розщедрюються таки добре, бо за патріархальними устоями за зовнішнім виглядом жони і дітей люди судять про добробут ґазди. Ну а який справжній закарпатський ґазда хоче показати, що у нього не все гаразд із фінансами? На Закарпатті не прийнято нити про те, що нема грошей. Як нема – значить, не уміє заробити, судять тут, натякаючи на чотири кордони.

- Цього року обновки до Великодня потягли з гаманця добрі 5 тисячок, - жаліється знайома, яку стріла на Мукачівському ринку. – Уяви – за платтячко на малу дала-м 900 гривень! Добре, хоч туфельки ще з осені підійшли. А малому тільки один піджак – 850 потягнув. Ціни захмарні! – бідкається жінка, але не без задоволення показує обновки.

ЩЕ Й НА ПОДАРУНОК ХРЕЩЕНИКУ ТРЕБА!

Захмарні-не захмарні, але на Великдень до церкви треба прийти, як люди. А по празниках, цитую знайому щодо відновлення високих показників сімейного бюджету, чоловік зробить два-три зайві кола на Словаччину із сигаретами.

Також на Великдень на Закарпатті прийнято вітати хрещеників – тому перед святами купують подарунки й для них.

- Раніше,-  розповідає Марія Герц з Мукачівщини, - нанашкулі (хрещені мами) вітали своїх хрещеників у понеділок біля церкви, як правило, купували якусь іграшку, брали зі собою, а тоді вручали дитині при зустрічі. Зараз вибирають час, щоб зайти до дітей додому і привітати.

НАЙДОРОЖЧЕ У ВЕЛИКОДНЬОМУ КОШИКУ – ШОВДАРЬ

Ще один великий пункт, який повинні виконати закарпатці за вівторок-середу Страсного тижня – це купити продукти, з яких ладитимуть гостину – тобто, готуватимуть святкові розговини, а також – зібрати Великодній кошик. На нього закарпатці окремо готують 1,5 тисячі гривень. До кошика, якщо мінімально, кладуть копчення, ковбаси, сало, сир, масло, яйця, хрін та хліб. Максимум - додають хто що захоче та кому що дозволить заробітна плата. Хоча від цього застерігають у церкві: адже власне, за приписами, на Великдень годиться освятити усе те, що не споживали протягом семи тижнів посту.

Ну, а найбільша стаття передвеликодніх продуктових видатків тут – шовдарь (копчений свинячий окіст). З думкою про нього від початку Великого посту засинає й прокидається кожен закарпатець, це окраса і великоднього кошика, і столу. Вартує один такий окіст на ринку від 1200 гривень. Хоча для цього свята більшість закарпатців «будить» (коптить) шовдарі самотужки. Це як борщ у доброї господині – у кожного господаря шовдарь виходить трохи інакший за смаком, хоча готується за одним рецептом. Роблять це взимку або весною. Спочатку окіст засолюють за два тижні, тоді три дні «будять» у спеціальному приміщенні – яке так і називається «будилка». Справжня трагедія, якщо під час копчення з коптильні вкрадуть шовдарі та пікниці (ковбаси) – таке часто трапляється, якщо господарі не заберуть копчення на ніч до комори, а залишать там-таки, в коптильні. Розбивають замки, обминають собак, гріха не бояться – й виносять. Не дарма ж – напівжартома кажуть, що перед запахом шовдаря ще ні один справжній закарпатець не встояв!

Тетяна Когутич, Ужгород.
Серед використаних фото - світлини Сергія Гудака

Випуск 1: Готуємось до Великодня: секрети доброго кошика

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-