Готуємось до Великодня: Чистий четвер – день Господніх Страстей

Готуємось до Великодня: Чистий четвер – день Господніх Страстей

Блоги
4046
Ukrinform
Сьогодні усі дії закручені довкола спеціальної служби, яка правиться на пам'ять про Страсті Христові, а після служби жінки стають до печі

Із цього дня прихід свята починає відчуватися по-справжньому. Сьогодні час особливої служби – Страсної, під час якої читають 12 Євангелій і стоять із палаючою свічкою, яку обов’язково й додому треба принести палаючою, і намалювати нею хрест на вхідних дверях. А після служби жінки стають до печі. Дехто пече паски, а ще на Закарпатті починають пекти солодкі коржі – шитимині. Також іще лишились села, де увечері палять вогні з характерним лусканням та бахканням – церковні люди трактують це як імітацію вогнів, біля яких грілися легіонери при затриманні Христа, а дехто схильний вважати, що вогнями й стрільбою розганяється нечиста сила.

ПІД ЧАС СТРАСТЕЙ ВДОМА СТАРАЮТЬСЯ НАВІТЬ НЕ РОЗМОВЛЯТИ

Цей день не дарма називається чистий – бо ж нині завершуються усі «прибиральні» роботи до Великодня – усе має бути вичищене, виметене, й у хаті, й на подвір’ї, і на вулиці перед двором, а сміття – спалене. Хай як це антиекологічно звучить, але традиція спалювати підметене у дворі чи зібране на городі сміття зберігається – навіть попри наявність сміттєвих баків у дворах.

Цього дня також відбувається одна із найнезвичайніших служб у церкві – вона називається Страсна служба, або й просто – Страсті. Страсті починаються близько 16-ї години після обіду, на цю службу у більшості йдуть жінки, там майже нема дітей. Одягнуті усі в чорний одяг та з чорними хустками на голові – воно й не дивно, бо Страсна служба – то є поминання вірниками Страстей Христових. На відправі у церкві читають 12 Євангелій, вірні стоять службу із запаленою свічкою, а Євангелія про Страсті Христові слухають, уклякнувши.

Поки в церкві відправляють Страсті, на вулицях, у будинках по селах стараються дотримуватися урочистої тиші та спокою, також припиняють роботу на городі та подвір’ї. Сказано: Страсті. У хатах також не розмовляють голосно, не кричать, не слухають музику, не дай Бог сваритися, не прийнято і жартувати чи сміятися. Пам’ятаю з дитинства, що в час, коли у церкві читали Страсті, мама, вчителька, яка не була ніколи церковною людиною, завжди цитькала нам із братом, мовляв, сидіть тихо, помалюйте, почитайте, але не бігайте. Навіть забороняла, як і іншим дітям у селі, дивитися телевізор. Зараз, звісно, правила куди демократичніші – сидять собі малі у смартфоні чи планшеті, й не чути їх.

ДЕНЬ, КОЛИ ВМОВКАЮТЬ ДЗВОНИ

Протягом служби 12 разів дзвонять у дзвони – під час, власне, читання Євангелій. Ті, хто не на службі, чуючи цей подзвін, мають звичку хреститися. А після служби – й аж до 23-ї години суботи у селі дзвони вмовкають. Із четверга дзвонар перестає дзвонити в дзвони – це символізує те, що увесь християнський люд сумує через смерть Христа на хресті.

Хто живе в селі, чує дзвін постійно. У нас на Мукачівщині дзвонять часто. Зранку – до служби, якщо така є в цей день, тоді – ще кілька разів під час літургії згідно з канонами церковної відправи (наприклад, обов’язково дзвонять під час читання на службі «Свят, свят, свят, Господь Саваоф»), у будні постійно дзвонять в обід, о 14-й годині, в суботу – завжди о 20-й вечора, «на неділю» (або якщо завтра святковий день за церковним календарем, вечірній дзвін сигналізує, що пора закінчувати роботу й готуватися до свята). Дзвонять також, як хтось помирає, за померлим завжди б’ють в один дзвін, його звук ні з чим не переплутаєш. 

А у цей час – із Чистого четверга до майже кінця суботи – дзвони мовчать. Використовують для скликання люду до церкви спеціальні «клепала» та «доркотала» - дерев’яні машини, створені для того, аби робити гуркіт. Вони стоять у дзвіниці й використовуються тільки раз на рік – у цей час. 

Є ще одне табу – те, чого не роблять у ці дні. Не садять нічого в землю. Вважається, що символічно із Христом на хресті помирає природа, мертва, не воскреснувши, земля не дає плодів – тому й не варто в неї нічого класти, саджати чи пересаджувати, але не забороняється сапати чи підгортати. Мені про це якось сказали, коли я, маючи годину-другу, у великодню суботу вирішила пересадити квіти в квітнику, займалася ромашками – які, ну, будь-де й будь-як посадиш – приймуться. А тоді таки не взялись, чи справді – табу подіяло, чи під руку сказано було – хтозна.

КОЛИ ГОРЯТЬ СТРАСНІ ВОГНІ

Раніше, ще років з 15 тому, я це добре пам’ятаю, під час Страстей біля церкви палили вогнище. Адже до початку служби там також прибирають – і всередині храму, й навколо нього на подвір’ї та старому цвинтарі, отож, спалюють усе сміття. Зараз це роблять у суботу перед всеношною службою. А раніше розпалювали вогнище в четвер, воно горіло протягом усієї Страсної служби, й горіння супроводжувалося стрілянням і бахканням – використовували для цього спеціальні саморобні «вибухівки» - бляшанки, начинені наструганою із сірників сіркою.

Я була ще зовсім мала, і не пам’ятаю вогнів на Страсті – туди ходили старші дівчата та хлопці, малих не пускали, зате добре пам’ятаю, як ми на нашому кутку дітьми теж палили свої вогні, допоки правили в церкві Страсті, і навіть пробували стріляти із тих бляшанок. Але у нашій компанії не було хлопців – тому стрельнути з бляшанки якось ніколи не виходило. На щастя, напевно. 

Старша жінка з села Марія Герца розповідала мені, що раніше для цих вогнів на Страсті хлопці та молоді чоловіки заготовляли великі колоди, які зносили з лісу та складати у цю ватру і які тліли до самої всеношної в суботу. 

СТРАСНУ СВІЧКУ ТРЕБА ДОНЕСТИ ДОДОМУ ПАЛАЮЧОЮ

Після служби жінки повертаються додому із запаленою страсною свічкою. Раніше, ще років із 10-ть, коли лампадки не були у широкому доступі, як оце зараз завдяки старанням китайського легпрому, цю свічку закривали обрізаною пластиковою пляшкою – це давало змогу донести її додому запаленою. Вдома, приносячи свічку, жінки роблять символічний хрестик на вхідних дверях. Пояснюють - це як знак-оберіг від лихих сил. Ну, у нас, загалом усе так пояснюють – не дивлячись на те, що лихе здебільшого не ззовні, а всередині нас самих.

До речі, із самою страсною свічкою пов’язано багато вірувань, її в народі наділяють неабиякою силою. Вона ще називається «громничною» - її запалювали, коли надворі розходжувалася велика гроза, щоби грім не вдарив у хату. Також страсну свічку світили перед домашніми образами для молитви за здоров’я, якщо хтось у родині захворів.

ШИТИМИНІ ЯК БРЕНД ЗАКАРПАТСЬКИХ ҐАЗДИНЬ

Ну, а як тільки закінчується Страсна служба, за часом це десь по сьомій вечора – починається жіночий “наряд по кухні”, у який господині заступають на найближчі три дні.

Ввечері після служби жінки печуть паски (декотрі це роблять все-таки в суботу, бо в п’ятницю – гріх пекти хліб, а від четверга до неділі ще зачерствіє), ще на Закарпатті готують спеціальну домашню випічку – шитимині. Це – один із брендів Закарпаття, аналог, хай простять мене земляки, які не надто люблять, коли нас порівнюють із галичанами – а тут саме нагода до порівняння із розкрученими пляцками, але скільки б у закарпатців і галичан не було розбіжностей, у любові до солодощів ми таки схожі. Знавці переконують – це тому, що ми були в Австро-Угорській імперії, тому й культура солодощів на Закарпатті та в Галичині розвинута більше, ніж на теренах країни, які історично були під Російською імперією.

Але вертаючись до шитиминь – все-таки кілька слів про них. Це святкова випічка, яку готують здебільшого до недільного столу. До Великодня закарпатці готують кілька порцій шитиминь – усі з різного тіста, з різними начинками чи кремом.

Є маса традиційних рецептів, які побутують у родинах уже десятиліттями, передаються від баби до внучок. От моя бабуся, хоча й слобожанка, про вареники згадує виключно, як про солодощі своєї мами, а її діти та внуки знають бабусині медові шитимині – просто тануть у роті! У мами добре виходять шитимині будь-яких видів, вона з тих жінок, про яких кажуть, що мають талант до випічки, а найбільше всі ми любимо в родині її колочені шитимині – себто, такі, що печуться з рідкого тіста з додаванням мінімальної кількості борошна. Я люблю пекти качані – з тугого тіста, яке потрібно розкачувати перед випіканням.

Закарпатці, до речі, кілька шматків шитиминь кладуть і до великоднього кошика. До святкового столу їх, традиційно, подають зовсім не в кінці гостини до кави, як велить етикет та порядок подачі страв. Їх зазвичай нарізають на тацю кубиками-ромбиками й подають одразу, ще на етапі холодних закусок, так, аби гості мали змогу покуштувати усі види протягом застілля – й похвалили добру ґаздиню. Цікавий момент: на Великдень після розговин, коли у всіх вдома повно наїдків, за столом упродовж трьох днів гості не надто смакують стравами. Готують же приблизно однакові позиції. Зате шитимині – у всіх різні, тому їх з’їдять у будь-якому випадку.

Звісно, що після такого абзацу не маю права увірвати розповідь просто так, не поділившись рецептом якоїсь доброї закарпатської шитимині. А якщо уже згадувала про медові бабусині, то ось вам один із рецептів, будь-ласка, записуйте.

Ця шитиминя називається в домашньому збірнику як «Чорна медова». 

Отож, 150 г маргарину перетерти зі 150 г цукру, додати 1яйце, 2 ст. ложки молока, 1 ст. ложка меду та 1 ст. ложку соди. Це усе перемішати та варити масу на повільному вогні протягом 2 хв. Потім додати сюди 400 г борошна та 2 ст. ложки какао. Добре вимісити тісто, розділити його на 3 частини, розкачати та спекти три коржі. Медове тісто не можна перемащувати кремом одразу, воно має постояти добу, аби помокло. Тоді можна зварити звичайний заварний крем (2 яйця, 400 г молока, 200 г цукру, три столові ложки борошна), перемастити коржі, зверху притрусити тертим шоколадом. Смачного!

Тетяна Когутич, Ужгород

З-поміж світлин - фото Сергія Гудака

Попередні Великодні випуски цього тижня:
1. Готуємось до Великодня: секрети доброго кошика
2. Готуємось до Великодня: що означає «харИти» та скільки коштує шовдарь?
3. Готуємося до Великодня: час для писанок
   

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-