На межі нервового зриву: Четвертий день Одеського кінофестивалю

На межі нервового зриву: Четвертий день Одеського кінофестивалю

1694
Ukrinform
Герої стрічок ведуть запеклий бій за життя, за любов, за батьківщину

У стрічках міжнародного конкурсу продовжує домінувати тема кризи самоідентифікації і відчайдушного прагнення змінити обридле існування.

Герой грецької стрічки «Засмага» Аргіриса Пападімітропулоса, пройшовши до середини земне життя, опиняється у темному лісі невдач і рефлексій. Ми нічого не знаємо про його минуле, але життя 42-річного лікаря-холостяка, який влаштувався на посаду лікаря-всіх-хвороб у курортному містечку, навряд було відзначено особливими професійними та особистими успіхами. Хоч би як там було, зустріч з юною туристкою, яка потребує послуги медика після падіння з мотоцикла, виявляється дуже доречною.

Випадкове знайомство стає початком серйозного захоплення і, схоже, чимось більш значущим, ніж любовна пристрасть. Чарівна та вітряна, не обтяжена моральними забобонами і по-дитячому егоїстична дівчина стає для героя, розчарованого і зневіреного, своєрідним останнім шансом, виправданням усіх поразок і обіцянкою, що йому по силах змінити свою долю.

Неминучий розрив постає не просто найгіршою втратою, але тією «останньою краплею горя», що переповнює чашу страждань, які герой здатний винести. Його спроби добитися уваги дівчини жалюгідні. Але, як вчинки будь-якої самотньої, зломленої нещастями істоти, яка відчайдушно б'ється за своє життя, викликають співчуття. Особливо у тих, хто сам колись відчував себе загнаним, приниженим професійними та особистими негараздами і кого лише почуття сорому і здоровий глузд рятували від подібних безглуздих зусиль.

В іншій стрічці міжнародного конкурсу, «Хто горить горить горить» британки Чании Баттон, подією, що перевертає існування персонажів, стає смерть близької людини. 29-річний лондонець, згаслий від раку, не пішов покірно в морок нічний. Прагнучи продовжити земне існування, він записав звернення до двох близьких подруг з проханням розвіяти його прах у чотирьох дорогих його серцю містечках Британії. Цей привид з відеозаписів, примхливий і вимогливий, балагурящий і зацькований страхом і болем, який намагається зігнати на близьких людях свої страждання, при всьому егоїзмі допомагає героїням переосмислити власне існування. Люди, яких вони зустрічають впродовж своєї незвичайної мандрівки, є ніби їхніми химерними відображеннями, нагадуваннями про пережиті драми, зради і помилки, пророцтвами про те, що чекає на них, якщо вони не знайдуть в собі сили змінити своє життя.

У фільмі Чании Баттон настільки вдало дотриманий баланс драматичного і смішного, сентиментального та іронічного, що не стане великою сміливістю припустити, що саме ця робота стане, за результатами глядацького голосування, переможцем Сьомого ОМКФ.

Картина Аліни Горлової «Холодний Яр. Інтро», що увійшла одразу в два конкурси, національний і європейських документальних фільмів, присвячена глобальним драмам. Після перегляду стрічки глядачі навряд чи будуть знати про Холодний Яр набагато більше того, що знали перед тим, як увійти в кінозал. Розповідь є не історичним екскурсом, а збіркою висловлювань про цю порохову бочку народного гніву, озвучена місцевими жителями і відлюдниками, які тікали від сучасної цивілізації, щоб бути ближче до природи або стати жерцями вигаданих культів. Їхні розповіді й судження дозволяють скласти уявлення не стільки про це місце, скільки про смутність наших знань про минуле рідної країни, про відсутність культурної спадкоємності, про той розрив часів і сімейних зв'язків, який став наслідком історичних катастроф, війн, Голодомору і репресій.

Для дітей тут що Ленін, що Максим Залізняк є лише такими собі бронзовими фігурами на постаменті, а їхні батьки плутано повторюють історичні кліше (настільки позбавлені конкретики, що могли б бути адресованими будь-якому регіону України), намагаються переказати легенди, які ніхто вже не пам'ятає, показують фотографії людей, чиї імена зникли разом з ними у загальних могилах. Здається, навіть корінні мешканці черпають історичні відомості з романів Василя Шкляра. Фрагментарність, сумбурність розповіді здається доречною формою для зображення хаосу уявлень, що панує на історичних руїнах, повз яких всі останні століття слідують загони людей, готових померти за рідний край.

Олександр Гусєв. Одеса.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-