Перетворити повітряну ціль на сито: Як готують майбутніх десантників

На полігон приїздимо вранці після чергової ночі, коли через загрозу російських безпілотників кілька разів оголошували повітряну тривогу. Курсанти саме готуються до заняття зі збиття повітряних цілей.

На навчальних точках інструктори працюють із чоловіками й жінками різного віку, які проходять курс базової загальновійськової підготовки (БЗВП) тривалістю 51 день. Когось мобілізували дорогою на роботу, а дехто сам підписав контракт із ЗСУ. Тут в однакових умовах – учорашні водій, волонтер, мистецтвознавиця та працівниця металургійного заводу.

«НА ЗАВОДІ СТАЛО НУДНО, ТОМУ ПІШЛА В ЗСУ»

Із усіх боків на полігоні лунають постріли та одночасно голосно кує зозуля.

Курсанти освоюють кулемет під чітким керівництвом молодого інструктора.

- Увага! Повітряна ціль! До бою! Панове, швидше, швидше! – акцентує він.

У якийсь момент інструктор підходить до чоловіка, в котрого не виходить працювати з кулеметом, присідає й підбадьорює: «Не хвилюйся і не поспішай. Спокійно налаштуйся. От бачиш, який ти молодець!»

Тут тренуються перед підготовчою вправою зі стрільби по повітряних цілях. Курсанти, зокрема, освоюють зброю 12-го калібру, кулемет, РПГ. Паралельно проходить заняття з тактичної медицини.

Інструктор оголошує 5-хвилинну перерву, тож маємо можливість поспілкуватися з курсантами.

Увагу одразу привертає молода жінка. Це 23-річна Катерина із Запоріжжя.

- Я чотири роки пропрацювала на металургійному заводі. У якийсь момент мені стало нудно, тому підписала контракт із ЗСУ. Рідні на це відреагували нормально. На БЗВП я вже півтора місяця. Якщо чесно, то важкувато, але витримати можливо, – ділиться вона.

Микиті Пучкову з Харкова 33 роки і він теж контрактник. Упродовж трьох років займався волонтерством та возив допомогу в зону бойових дій. 

- А потім якось усе набридло, тому підписав контракт із ЗСУ. Тут дуже класна підготовка, чудові інструктори, добряче поганяють, але далі підеш навченим. Головне, аби в тебе були мотивація та бажання, – говорить Микита.

Трохи далі інструктор навчальної роти з позивним «Джиммі» контролює, як курсанти вчаться надавати домедичну допомогу в укритті, де обмежені простір та освітлення.

- Нашим бійцям зараз передовсім необхідно освоїти самодопомогу, тобто надання домедичної допомоги самостійно. Усе залежить від того, наскільки є бажання засвоїти матеріал. Багато з тих, хто вже виконують бойові завдання, нам пишуть і дякують, бо отримані знання і навички реально рятують життя, – каже інструктор.

«ДОРОСЛІ ВМОТИВОВАНІ ДЯДЬКИ НЕ РОЗКЛЕЮЮТЬСЯ»

Лунає сигнал повітряної тривоги й усі прямують у безпечні місця. Після відбою на полігоні знову стає людно та гучно. Командир навчального взводу Володимир Левківський збирається проводити вправу зі збиття повітряної цілі.

Курсантів він тренує майже місяць. До того, упродовж 2014-2025 років, служив сапером. У навчальному центрі спочатку викладав інженерну підготовку, а нещодавно перекваліфікувався.

- Мої курсанти – в основному чоловіки віком 45+, які приїхали на БЗВП із бригад Сил територіальної оборони. Вони – дорослі вмотивовані дядьки, які мали багато варіантів «відкосити», але не вчинили так. Ці люди не розклеюються, а вчаться, і в них усе виходить, – каже Левківський. 

Командир знайомить із двома своїми бійцями.

43-річний Вадим Павлига із Києва проходив строкову службу, тому уявлення про армію має. Він тривалий час працював таксистом, а потім – водієм на одному з центральних телеканалів. 

- Мене “бусифікували” військовослужбовці ТЦК, коли їхав велосипедом на роботу. Значить, така доля. Наймолодший 23-річний брат воює вже три роки, а брат дружини – три з половиною. У навчальному центрі класно, бо нас вчать, багато чого пояснюють, ми тренуємося, стріляємо. І коли в тебе все виходить, це кайфово. Спочатку було важкувато, а потім звик. От броніка та автомата вже не відчуваю. Страх є в кожного, але набагато легше, коли ти маєш розуміння, що і як робити, – розповідає Вадим.

Дмитро Маслов із Одеси отримав повістку й пішов у ТЦК. Йому 55 років. За фахом він зварювальник, у молодості проходив строкову службу в ремонтному батальйоні. До навчального центру ремонтував техніку в одній із бригад ТРО.

- У нас хороші командири з людяним ставленням. Тут чудово годують. Звісно, у мене вже здоров’я не таке, як у 25 років, але стараюся рівнятися на молодих. У житті я одинокий – дружина та діти загинули… Маю лише стареньку маму, яка дала настанову: “Синку, служи”, – ділиться Дмитро.

МИСТЕЦТВОЗНАВИЦЯ З АВТОМАТОМ ТА «ДІД»-ВІДМІННИК

Серед чоловіків-курсантів помічаю тендітну дівчину зі світлим волоссям під панамою. У неї на спині – наплічник, а на плечі – автомат.

Це 23-річна Валерія з Обухова. За фахом вона – історик мистецтва, а ще авторка наукових публікацій та книг. Мріяла працювати в музеї, але не знайшовши вакансії, вирішила долучитися до ЗСУ. Три роки прослужила на посаді діловода, а нещодавно отримала наказ, що має пройти БЗВП в 199-му навчальному центрі. 

- Я дуже боялася Десантно-штурмових військ і упередженого ставлення. Як виявилося, тут спокійніше, аніж там, де я служила. Бо завжди підставлять плече, допоможуть, поставляться з розумінням, підкажуть. Перші кілька тижнів відчувала тотальну втому. Були навіть розпач і сльози, але потім настав переломний момент і я вже почала радіти за себе, що змогла чогось досягти. Тепер іду вперед із піднятою головою. Усі, як особовий склад, так і інструктори, ставляться з повагою, тут немає жодних принижень чи сексизму, – говорить курсантка.

Заняття, яке проводить  Володимир Левківський, вже в розпалі. Поступово повітряна ціль у вигляді хрестика, яку переносить FPV-дрон, через вдалі постріли курсантів перетворюється на сито.

Командир взводу підсумовує результати стрільби. Найкращі результати показав «Дід», отримавши відмінну оцінку.

Запитую в чоловіка, чому в нього такий позивний, на що він відповідає: «Бо мені 58 років і в мене сива борода».

Він із Рівненщини. Його мобілізували посеред дороги між селами, коли їхав велосипедом. Одразу відправили на ВЛК, а далі – в навчальний центр.

- Нелегко мені, бо вік уже не той, але що поробиш. Колись у молодості ходив у тир, а ще пройшов тут підготовку, тому й добре виконав вправу, – ділиться «Дід».

КУРСАНТІВ ПОСТІЙНО МОТИВУЮТЬ

- Існує упередження: якщо хтось потрапить у ДШВ, то одразу піде в штурмовики. Але це не так, – каже головний сержант четвертого навчального батальйону, штаб-сержант Дмитро Корнієнко. – У нас є три дні адаптації, під час яких із курсантами спілкуються фахівці з психологічної підтримки, враховуючи їхні побажання щодо військових спеціальностей. А далі, під час БЗВП, – все в руках військовослужбовця. Якщо він бажає стати кулеметником чи оператором БПЛА і буде старатися, то все вийде. Після БЗВП ми готуємо на кожного характеристику і вже в бригаді людина може пройти фахову підготовку. Аби військовослужбовець після навчального центру потрапив безпосередньо на бойове завдання, має минути не один місяць, бо ще треба час на адаптацію і злагодження в бригаді.

За словами головного сержанта, якщо військовослужбовець під час БЗВП проявив гарні навички, то може стати командиром відділення. Є випадки, коли такі посади обіймали люди з цивільними професіями.

- У батальйонах практикують заохочення для курсантів. Під час АПД (аналіз проведених дій, – ред.) інструктори наголошують на кращих військовослужбовцях, можуть їх поставити у приклад, і це дуже мотивує. Натомість про тих, кому підготовка дається важче, при всіх не говорять. Інструктори індивідуально працюють із такими курсантами, можуть додатково позайматися. У неділю ми зазвичай проводимо змагання з футболу, тенісу, волейболу і вручаємо грамоти, подяки або якісь символічні подарунки, і це теж сприяє мотивації, – додає Корнієнко.

Він говорить, що інструкторів неабияк надихають ті, хто після БЗВП пишуть їм та дякують за підготовку, що допомагає на війні.

Ми завершуємо розмову, а на полігоні поступово меншає людей. За графіком у курсантів розпочинається обід.

Ірина Чириця, Житомир

Фото Мар’яни Котик