Покровський вузол та запорізький рикошет: як виглядає фронт на зламі зими та весни
Лютий 2026 року добігає кінця, залишаючи за собою шлейф запеклих боїв, які за інтенсивністю нагадують найкритичніші моменти цієї війни. За даними Генерального штабу ЗСУ, протягом останніх кількох діб на фронті щодня фіксується понад 200 бойових зіткнень, а станом на ранок 20 лютого ця цифра сягнула позначки у 237 боєзіткнень. Російське військове керівництво, роблячи ставку на «зимовий прорив», який мав би стати фундаментом для весняного наступу, наразі опинилося у ситуації, коли величезні втрати живої сили не трансформуються в оперативні успіхи.
Найгарячішими точками залишаються Покровський, Костянтинівський та Гуляйпільський напрямки. Проте, попри надважку ситуацію, українським захисникам вдалося не лише стримати ворога, а й здійснити вдалі контратакувальні дії на півдні, зокрема на Гуляйпільському та Олександрівському напрямках, нівелюючи загрозу просування ворога в бік Дніпропетровської області.
Чи можна стверджувати, що зимова кампанія РФ зазнала краху, і якими є прогнози на березень? Аналізуємо ситуацію з провідними експертами.
П’ЯТИКРАТНЕ ГАЛЬМУВАННЯ: ЧИ МОЖНА ВВАЖАТИ ЗИМОВУ КАМПАНІЮ РФ ПРОВАЛЕНОЮ?
Коли на початку січня 2026 року російські пропагандисти малювали карти стрімких проривів, реальність кінця лютого виявилася значно прозаїчнішою. Аналізуючи перші два місяці року, військовий оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко переконаний, що російські окупаційні війська фактично провалили зимову фазу своєї наступальної кампанії. Втім, він закликає до тверезого аналізу без зайвого оптимізму.
«Почну із загальної оцінки ситуації на фронті, яка на сьогодні виглядає так: російські окупаційні війська фактично провалили зимову фазу своєї наступальної кампанії. Але тут є важливе «але». Якщо говорити чесно й без зайвих ілюзій, потрібно окремо розглядати бої за Покровськ і Мирноград. Саме на цьому напрямку наша оборона об’єктивно добігає завершення. Це логічний розвиток подій: за умов, коли ми не контролюємо більшу частину ні Покровська, ні Мирнограда, відхід на значно вигідніші рубежі був лише питанням часу. Йдеться не про хаотичний відступ, а про перегрупування з метою сковування противника в межах агломерації та створення для нього пастки — щоб «заперти» його в міських боях і виснажувати», — зазначає Коваленко.
За словами експерта, встановлення контролю над частиною Покровська та просування в Мирнограді — це єдине, що росіяни можуть занести собі в актив за цю зиму. Проте ціна цих «успіхів» є колосальною. Олександр Коваленко акцентує увагу на тому, що битва за ці населені пункти триває вже майже рік, і з огляду на витрачені ресурси та втрати, результат для ворога є «м’яко кажучи, далеким від стратегічного успіху».
Аналізуючи ширшу географію фронту, оглядач вказує на системне невиконання окупантами поставлених завдань.
«Вони не змогли закріпитися в Куп’янську, не досягли успіху в Костянтинівці, не встановили контролю над Лиманом. Їм не вдалося повністю захопити Вовчанськ, Часів Яр, Гуляйполе. Вони не вийшли на правий берег річки Гайчур і не створили там плацдарм для подальших наступальних дій у межах весняно-літньої кампанії — з перспективою розгортання наступу від правого берега Гайчура до лівого берега Верхньої Терси», — констатує аналітик.
Більше того, Коваленко вказує на те, що на окремих ділянках ситуація для ворога навіть погіршилася. Росіяни втрачають позиції на правому березі Гайчура, їх відтіснили в районі Степногірська та вибили з території Степногірського заказника. Фактично, за зиму вони не створили умов для нового наступу, а втратили частину раніше здобутого.
Важливим індикатором провалу є динаміка просування. Олександр Коваленко наводить красномовні цифри: «Уже протягом двох місяців ми спостерігаємо суттєве зниження темпів захоплення територій. Сьогодні російські окупанти просуваються приблизно на 40–50 квадратних кілометрів на тиждень. У другий тиждень лютого цей показник взагалі впав до 33 квадратних кілометрів — це один із найнижчих результатів за більш ніж пів року бойових дій. Для порівняння: у червні–липні 2025 року щотижневі показники просування сягали 130, а подекуди перевищували 150 квадратних кілометрів. Тобто нині темпи зменшилися майже вп’ятеро».
При цьому інтенсивність боїв та рівень втрат РФ залишаються на рівні 30–32 тисяч осіб на місяць. Це створює парадоксальну картину: ресурс витрачається так само активно, як і раніше, але ККД наступу впав у п'ять разів. Коваленко називає це «ознакою системної кризи їхньої наступальної моделі» та свідченням деградації якості штурмових підрозділів.
ТРИКУТНИК ВОГНЮ: ПОКРОВСЬК, КОСТЯНТИНІВКА, ГУЛЯЙПОЛЕ
На найгарячіших ділянках фронту спостерігаються різні тенденції, проте спільною рисою є виснаження ворожого потенціалу.
- Покровський напрямок: відступ як елемент стратегії
На Покровському напрямку ситуація залишається важкою, але контрольованою з точки зору оборонної логіки. Олександр Коваленко пояснює, що Сили оборони поступово відходять від міської забудови Покровська та, ймовірно, Мирнограда, оскільки ресурс міської оборони там фактично вичерпано.
«Наше ключове завдання — не «триматися за бетон», а грамотно вибудувати оборону на околицях і діяти так, щоб максимально сковувати противника. Наша логіка проста: не дати росіянам відновити активні наступальні дії на Добропільському напрямку, не дозволити їм відкрити новий — умовно Дружківський — напрямок, а також унеможливити передислокацію сил для підсилення, зокрема, 8-ї загальновійськової армії РФ з метою наступу на Костянтинівку», — підкреслює оглядач.
Військовослужбовець 41-ї окремої механізованої бригади Кирило Сазонов додає, що ворог намагався «закрити» Покровськ до весни, щоб вивільнити сили для Краматорської агломерації.
«Зрозуміло, що «закрити» питання з Покровськом і вийти в цьому районі на межі Донецької області противник планує раніше, ніж розпочнеться велика весняна кампанія. Про взяття Мирнограда вони офіційно заявили ще минулого тижня. А потім прибрали новину зі стрічок. Кажуть — через неправильне старе фото Герасимова. Наша десантура продовжує утримувати невеликий плацдарм на околиці Мирнограда і звідти кошмарить противника дронами та рейдами. Хоча насправді картина там кепська, і бої вже точаться в Родинському», — зазначає Сазонов.
Він іронізує, що росіяни, які обіцяли взяти Покровськ до Нового року, тепер змушені будуть розпочинати битву за Слов’янськ та Краматорськ, так і не вирішивши проблему Покровського виступу.
- Костянтинівський напрямок: стіна, об яку б’ються «тюленем»
Костянтинівка наразі є одним із найбільш пріоритетних об’єктів для ворога. Олександр Коваленко вказує на спроби окупантів обійти Клебан-Бицьке водосховище та охопити місто з південно-східного та південно-західного флангів. Основний тиск очікується через трасу 0516 та район Олександро-Шульгиного.
Кирило Сазонов описує ситуацію навколо міста як справжню «м’ясорубку» для елітних підрозділів РФ.
«Уже зараз у Донецької області зосереджена основна маса окупаційних військ. Лише навколо Костянтинівки «б’ються тюленем об лід» 8-ма загальновійськова армія та 3-й армійський корпус. Причому у «вісімки» воює вже другий чи третій склад — вони тут давно й зазнали надто великих втрат. Плюс підтягнули з інших напрямків підрозділи 3-ї, 18-ї, 51-ї, 49-ї та 58-ї армій. Парадокс Костянтинівки в тому, що тут не спрацьовує звична для противника схема: кидати більше ресурсів і отримувати результат. Тут виходять лише високі втрати», — розповідає військовослужбовець.
За словами Сазонова, ворог перейшов від масштабних штурмів до тактики інфільтрації малими групами, які намагаються мімікрувати під цивільних, але українські захисники навчилися ефективно виявляти та знищувати такі підрозділи.
- Гуляйпільський напрямок: українська ініціатива
На півдні ситуація розвивається за сценарієм, який став несподіванкою для ворога. На відтинку близько 45 кілометрів Сили оборони перехопили ініціативу. Олександр Коваленко зазначає, що українські захисники не лише зупинили ворога, а й відкинули його з правого берега річки Гайчур.
Кирило Сазонов деталізує ці успіхи: «Після вдалого ривка противник перекинув туди резерви. Однак воювати з бригадами ТрО і з 225-м штурмовим полком — це зовсім різні речі. Перекинуті в терміновому порядку штурмовики Олега Ширяєва буквально з коліс увійшли в бойові дії та взялися за звичну справу — обламувати роги незваним «оленям». Після жорстких бойових зіткнень упродовж кількох днів противника було зупинено, сіру зону зачищено, чотири населені пункти перейшли під наш контроль. На окремих ділянках ЗСУ просунулися до 10 км».
Сазонов наголошує, що хоча про великий контрнаступ говорити зарано, ворог наразі змушений думати про оборону, що є стратегічним успіхом ЗСУ на цій ділянці.
ЛИМАН, ХАРКІВ ТА КРАМАТОРСЬК: ЗОНА «КВИТКА В ОДИН КІНЕЦЬ»
На північних ділянках фронту ворог продовжує тиснути, але без суттєвих успіхів. У Вовчанську на Харківщині тривають запеклі бої, проте, як зазначає Кирило Сазонов, окупанти атакують там радше для збереження напруги, не маючи реальних планів на глибокий прорив.
На Куп’янському напрямку ситуація дещо активніша, але так само безперспективна для РФ.
«Тактика — інфільтрація малими групами до трьох бійців на околиці та в район молочно-консервного заводу. Наші там давно в обороні, знають кожну яму й канаву, тож ці групи практично ніколи не повертаються. Для них звучить пісня — «One Way Ticket»», — констатує Сазонов.
Лиманський напрямок залишається пріоритетним для Генштабу РФ, який все ще марить ідеєю відрізати всю Краматорську агломерацію від логістики з Харкова.
«План надто красивий, щоб від нього відмовитися. Але реальних успіхів немає. Мляве просування по 700 метрів на тиждень змінилося ще більш млявим тупцюванням на місці. Вся надія ворога — на падіння Покровська і перекидання звідти основної частини угруповання», — додає військовослужбовець.
Олександр Коваленко підтверджує цю думку, зазначаючи, що росіяни намагатимуться встановити повний контроль над Ямполем, аби сформувати плацдарм для просування до великих міст Донеччини. Проте наразі вони «вперлися в стіну».
ПРОГНОЗИ НА ВЕСНУ: ЧОГО ЧЕКАТИ ВІД ФРОНТУ В НАЙБЛИЖЧІ ТИЖНІ?
Очікування від березня 2026 року в експертному середовищі є стриманими, але оптимістичними щодо здатності ЗСУ утримувати лінію фронту. Олександр Коваленко не очікує кардинальних змін у березні, вважаючи, що фронт залишатиметься динамічним без стратегічних зламів.
«Росіяни, передусім, будуть змушені відновлювати умови для наступу на Запорізькому плацдармі. Без повноцінного контролю над правим берегом річки Гайчур вони не здатні розгортати подальші наступальні дії на цьому напрямку. Зі свого боку, ми використовуватимемо правий берег як природний бар’єр — ключову лінію стримування. Це, як мінімум упродовж березня, буде сковувати російські сили», — прогнозує Коваленко.
Він також попереджає про можливу активізацію на Слов’янсько-Краматорському напрямку та спроби ворога інфільтруватися в Костянтинівку. Важливим фактором залишатиметься доля Покровська — якщо окупанти зможуть його «дотиснути», вони перекинуть ресурси на Добропілля та Дружківку. Проте, як зазначає Коваленко, це автоматично створить ризики українських контратак на інших ділянках, оскільки ворог не має нескінченних резервів.
Кирило Сазонов дивиться на ситуацію крізь призму ресурсів.
«Окупанти вперлися в стіну і зараз нагадують невдалого жонглера, який намагається втримати в повітрі занадто багато кульок. А невдалий жонглер ризикує перетворитися на «хорошого танцюриста»… Кінець весни — це вже час великої економічної кризи в Росії. Далі почнеться осипання. У який момент вони не зможуть продовжувати війну суто економічно — побачимо. Хочеться вірити, що до кінця 2026 року криза стане критичною», — резюмує він.
Сазонов наголошує, що ворог не зупиниться сам по собі, оскільки Москва не бачить альтернативи війні, проте внутрішнє виснаження агресора стає дедалі відчутнішим.
***
Зимова наступальна кампанія РФ 2026 року, попри територіальні здобутки в районі Покровської агломерації, стратегічно захлинулася. Ворог не зміг здійснити глибоких проривів, натомість критично виснажив свої найбільш боєздатні підрозділи в міських боях. Успішні контратакувальні дії Сил оборони на Гуляйпільському напрямку та стійкість оборони на Лиманській і Костянтинівській осях свідчать про те, що ініціатива перестала бути монополією агресора. Березень обіцяє бути місяцем жорсткої боротьби за позиційні переваги, де ключовим фактором стане здатність України ефективно використовувати маневрову оборону та логістичну перевагу на нових рубежах. Ворог видихається, і хоча він все ще здатний на "інерційні" удари, загальна тенденція вказує на системне послаблення наступального потенціалу Кремля.
Мирослав Ліскович. Київ
