Війна може досягти вирішального моменту до саміту НАТО – Atlantic Council
Росія розпочала третю велику хвилю мобілізації напередодні майбутньої весняно-літньої кампанії із захоплення нових територій в Україні, – пише експерт Ендрю А. Мічта для сайту «Atlantic Council».
31 березня Путін підписав указ про початок чергового призову, поставивши за мету призвати на військову службу 150 тисяч нових призовників. Це сталося після того, як у липні минулого року російська Дума ухвалила рішення про підвищення максимального призовного віку з 27 до 30 років, що значно збільшило кількість призовників, які можуть бути призвані до армії. За українськими оцінюваннями, кількість нових солдатів, які можуть бути призвані під час третьої російської мобілізації, може становити до 300 тисяч до червня.
Існують різні оцінки того, наскільки російські сухопутні війська були відновлені після початкових втрат, причому деякі аналітики стверджують, що цей процес майже завершився. Але незалежно від цих різних оцінок, розрив між військовими можливостями Росії і України, і різниця в чисельності, продовжує стрімко зростати, навіть незважаючи на те, що Київ нещодавно знизив призовний вік для українських чоловіків з 27 до 25 років.
Нещодавні успіхи Росії на фронті, а також те, що питання допомоги Україні з боку США просувається в конгресі лише після багатомісячних затримок, свідчать про те, що найближчими місяцями може наблизитися вирішальний момент у війні. Хоча Палата представників конгресу США в суботу нарешті погодилася направити Україні 60,8 млрд доларів допомоги, що означає, що Сполучені Штати Америки можуть незабаром відправити на фронт вкрай необхідні боєприпаси і засоби протиповітряної оборони, російський наступ, схоже, вже перебуває на початковій стадії. І це цілком може створити кризу для альянсу НАТО, набагато більшу, ніж нинішні суперечки про те, хто більше витрачає на допомогу Україні.
Враховуючи, що російська піхота може проходити підготовку лише протягом кількох місяців перед тим, як її кинуть у бій, а також той факт, що Москва далі будуває нові тренувальні об’єкти, цілком ймовірно, що новий наступ збігатиметься або накладеться на майбутній ювілейний 75-й саміт НАТО у Вашингтоні 9–11 липня. Відповідно до офіційної російської пропаганди, що ця війна ведеться не лише проти України, а й проти НАТО, і що це цивілізаційна боротьба проти «колективного Заходу», Путін може скористатися можливістю розпочати великий наступ під час Вашингтонського саміту з наміром принизити Альянс саме тоді, коли він святкує три чверті століття стримування імперських амбіцій Москви. За такого сценарію президентські вибори в США можуть стати визначальною змінною в тому, як закінчиться війна (у європейській пресі вже з’являються все більш екстремальні сценарії того, як може закінчитися війна після президентських виборів у США).
Простіше кажучи, якщо Путін піде на серйозний наступ під час саміту, чи зможе адміністрація Байдена зберегти свою стратегію підтримки України «стільки, скільки буде потрібно», мінімізуючи водночас ризик ядерної ескалації? Або ж російський прорив в Україні буде розглядатися передвиборчою командою президента як непідйомна відповідальність за кілька місяців до голосування, особливо враховуючи, що його ймовірний опонент-республіканець обов’язково зробить провал американської політики в Україні проблемою своєї передвиборчої кампанії?
СПІЛЬНЕ БАЧЕННЯ ПЕРЕМОГИ В УКРАЇНІ
Багатомісячна затримка із затвердженням додаткової американської допомоги Україні, а також той факт, що Київ серйозно зайнявся розбудовою своєї оборони лише пів року тому, посилюють вразливість країни та перспективу того, що останній російський наступ може призвести до прориву або, принаймні, розширення фронту. Однак найбільшою проблемою залишається загальний підхід адміністрації Байдена, який полягає в наданні Києву достатньої допомоги, щоб Україна могла утримувати лінію фронту, водночас виснажуючи російський військовий потенціал і обмежуючи ризик ядерної ескалації. Така позиція адміністрації Байдена, наприклад, дозволила канцлеру Німеччини Олафу Шольцу, найбільшій державі Європи, підтримувати стратегічну невизначеність «Росія не повинна перемогти, Україна не повинна програти», що зберігає курс на переговори з Москвою для завершення конфлікту.
Враховуючи патову ситуацію на суші й незважаючи на очевидні перемоги України на морі, деякі аналітики сьогодні дійсно приходять до думки, що війна в Україні рухається до врегулювання у результаті переговорів. У такому гіпотетичному врегулюванні Україна збереже свій суверенітет і незалежність, тоді як Росія збереже свої територіальні здобутки на сході, а також Крим. Якщо не брати до уваги той факт, що такий результат був би рівнозначний перемозі Росії, ці прогнози можуть бути перекреслені розвитком подій на місцях, так само, як панівна на початку 2022 року думка про те, що Україна швидко впаде і вдасться до партизанських дій, була спростована непохитною рішучістю Києва стояти на своєму і боротися.
Отже, замість безперервних спекуляцій на тему того чи іншого територіального врегулювання або тієї чи іншої домовленості, Україні та трансатлантичній спільноті найнагальніше потрібне спільне бачення перемоги в Україні, навколо якого Київ та його прихильники зможуть згуртуватися. Далі, Сполученим Штатам Америки та їхнім союзникам і партнерам потрібна стратегія, з відповідними ресурсами, яка дасть змогу Україні досягти цієї перемоги. Зрештою, перефразовуючи кліше, бачення без ресурсів – це лише галюцинації.
Найближчими місяцями адміністрація Байдена може змінити курс щодо України. Якщо росіяни просунуться в Україні, адміністрація матиме два варіанти: продовжувати курс і збільшити ризик українських втрат або перейти від політики «стільки, скільки буде потрібно» до підходу «все, що потрібно українцям, щоб дати відсіч росіянам». Це потенцiйно збiльшить ризик ескалацiї у вiдносинах з Росiєю, але водночас вiдверне електоральний ризик бути звинуваченим у провалi полiтики США в Українi, а Києву дасть шанс зайняти сприятливу позицiю для ведення переговорiв.
Для того щоб Україна могла переломити хід подій на полі бою, їй необхідно отримати велику кількість далекобійної артилерії для нанесення ударів по залізничних шляхах, паливних базах, складах боєприпасів, командних пунктах і аеродромах у глибині російської території. За відсутності такого озброєння і повноважень ще одна українська фронтальна атака на російську лінію оборони, найімовірніше, знову призведе до значних втрат для української армії.
На стратегічному рівні адміністрація Байдена і союзники США в Європі потребують серйозної публічної розмови про бачення перемоги, яке б виходило за рамки тверджень, що Росія не може перемогти в Україні і що тривала прихильність Заходу до України залишається непохитною. Трансатлантичне співтовариство потребує відвертого обговорення кінцевого результату, якого воно хоче, у чітко визначених геостратегічних термінах, а не загальної підтримки з невизначеним терміном дії, з подальшим виділенням ресурсів для досягнення цих цілей.
Це літо, ймовірно, стане вирішальним моментом у питанні політики США щодо України. Залежно від того, що станеться в наступні кілька місяців, конфлікт може перейти на незвідану територію.
Ендрю А. Мічта, політолог, директор Стратегічної ініціативи Скоукрофта в Атлантичній раді
Першоджерело: «Atlantic Council»
реклама