50 років Гельсінському заключному акту: що це таке і чому він важливий?

1 серпня 1975 року в столиці Фінляндії, на тлі холодної війни та геополітичного протистояння, 35 держав, включно з Радянським Союзом, підписали Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі, більш відомий як Гельсінський заключний акт.

Цей документ мав надзвичайно важливе значення для розвитку міжнародно-правових відносин навіть попри те, що не мав зобов’язуючого характеру. Він був покликаний сприяти процвітанню та стабільності в Європі. Його 10 принципів – так званий Гельсінський декалог – перепідтвердили постулати про суверенну рівність держав; незастосування сили чи погрози силою проти територіальної цілісності чи політичної незалежності будь-якої держави; непорушність кордонів; невтручання у внутрішні справи; повагу до прав людини та основних свобод; право народів розпоряджатися своєю долею, в тому числі вирішувати, частиною яких угод чи союзів вони хочуть бути.

Підписуючи цей документ, радянська Москва мала на меті легітимізувати нові кордони в Європі і для цього йшла на невеликі, на її думку, поступки у вигляді визнання концепції прав людини. Однак, Гельсінський заключний акт став моральною й політичною зброєю в руках правозахисників.

Саме на його підвалинах виникла Українська Гельсінська група (УГГ) – голос правди у тоталітарній тиші Радянського Союзу. За час своєї діяльності УГГ опублікувала численні меморандуми, відкриті листи, заяви до міжнародних організацій (зокрема, до тодішньої НБСЄ), в яких детально фіксувалися факти політичних репресій, порушення прав релігійних громад та інші злочини радянського режиму. Важко переоцінити сміливість членів УГГ, зокрема Івана Кандиби, Левка Лук'яненка, Мирослава Мариновича, Оксани Мешко, Олекси Тихого, Ніни Строкатої-Караванської, Миколи Матусевича, Олеся Бердника, Миколи Руденка та інших, які платили за свою діяльність арештами, засланнями, зруйнованими долями.

Вони зробили важливий внесок у своєрідний історичний злам у мисленні – безпека в Європі визначається не лише відсутністю війни, а й рівнем поваги до людської гідності, прав меншин, свободи слова та політичного вибору. Це знайшло своє відображення в концепції всеохопної рівної та неподільної безпеки, яка просувається Організацією з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ).   

На жаль, нині мало причин для святкування. 50-річницю Гельсінського заключного акту Європа зустрічає на тлі найбільшої загарбницької війни з часу Другої світової. Війни, яку розв’язала Росія проти України.

Росія систематично і послідовно порушує кожен принцип Гельсінського декалогу: замість поваги до суверенітету – окупація, замість мирного врегулювання – ракети по житлових районах, замість поваги до прав людини – репресії, катівні, депортація дітей, захоплення цивільних заручників, фільтраційні табори. Дії Росії – це не просто агресія проти України, а зухвала спроба зруйнувати саму ідею мирної Європи та людської гідності.

На тлі цих грубих порушень міжнародного права дедалі очевиднішим стає те, що традиційні підходи до безпеки більше не працюють, і світ потребує нової філософії миру, яка відповідала б сучасним викликам.

Саме тому міністр закордонних справ України А.Сибіга під час минулорічного Міністерського засідання ОБСЄ під Мальтійським головуванням порушив важливе питання. Замість неподільної безпеки, про яку звикли говорити в ОБСЄ, він закликав прийняти нову концепцію про неподільний мир. У цій концепції закладена надзвичайно важлива ідея: для відновлення миру та безпеки в Європі недостатньо лише, щоб замовкнули гармати – коли мовчать гармати, люди продовжують тихо гинути в окупації.

Очевидно те, що не може бути миру в Європі за рахунок безпеки людей, які перебувають під окупацією – в Україні, Грузії чи Молдові. Тим паче, Європа має достатньо історичних прикладів, коли непокаране зло повертається з новими, ще більшими, злочинами. Відтак, важливо забезпечити відповідальність та справедливість, відновити права, гарантовані Гельсінським декалогом.

Керуючись такою логікою, ОБСЄ активно використовує наявні механізми, щоб фіксувати і розслідувати масові порушення Росією міжнародного гуманітарного права та прав людини. У липні 2025 року Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ оприлюднило вже сьомий звіт щодо порушень Росією прав людини в Україні. А лише тиждень тому група з 41 держави-учасниці вже вп’яте ініціювала запуск Московського механізму – цього разу для розслідування випадків нелюдського поводження з українськими військовополоненими в російському полоні. Ці документи є важливою доказовою базою для майбутніх судових проваджень проти Росії.

Так само ОБСЄ продовжує реалізовувати проєкти в Україні – зокрема в сфері підтримки громадянського суспільства, допомоги постраждалим і реабілітації жертв війни, пошуку викрадених дітей, пом’якшення екологічних наслідків російської війни, розмінування тощо.

Українська тематика червоною ниткою проходить крізь діяльність усієї Організації. Серед широкого кола держав-учасниць існує порозуміння щодо стратегічної важливості підтримки України та європейської безпеки загалом, нерозривного зв'язку між справедливим миром для України та майбутнім Гельсінського заключного акту, а отже й існування ОБСЄ.

Безпрецедентною стала вчорашня участь Президента України В.Зеленського та міністра закордонних справ України А.Сибіги в Конференції Гельсінкі+50 на запрошення Фінляндського головування в ОБСЄ. Це стало черговим політичним підтвердженням центрального місця України на порядку денному ОБСЄ.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКУ 

З підписанням Гельсінського заключного акту, здавалося, Москва могла святкувати встановлення статус-кво в Європі. Однак, тоді, як і сьогодні, Кремль недооцінив силу принципів і самопожертву звичайних людей.

П’ятдесят років потому Гельсінський декалог залишається не лише історичним документом, а й, насамперед, важливим орієнтиром для справедливого миру для України та Європи. Ба більше, після набуття членства в НАТО Фінляндія, яка зараз головує в ОБСЄ, є прикладом для нас у реалізації державою права самостійно визначати своє майбутнє, як це гарантовано Гельсінським заключним актом.

Cьогодні Україна продовжує захищати основоположні принципи Європи як простору миру, права і гідності, які було закладено в Гельсінському акті. Відтак, підтримка України у боротьбі проти російської агресії визначатиме майбутнє Гельсінського декалогу та європейської безпеки на наступні 50 років. 

Юрій Вітренко, постійний представник України при міжнародних організаціях у Відні

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства