Велика ресурсна угода України та США: плюси та підводні камені
Головною темою останніх тижнів у двосторонніх відносинах США та України залишалася і, мабуть, ще довго залишатиметься угода між країнами щодо спільного видобутку рідкісноземельних металів та інших ресурсів з організацією відповідного фонду повоєнного відновлення України. Цей документ, який нині існує у вигляді угоди, викликав безліч суперечок і дискусій, з такою ж безліччю думок про те, кому він більш вигідний, Києву чи Вашингтону.
Що ж, слід у цьому розібратися послідовніше, не забуваючи, що, незважаючи на гарячі дискусії, це лише початковий етап двосторонніх відносин у галузі спільного видобутку ресурсів.
Коли в 2024-му році на виборах президента США переміг Дональд Трамп, багато експертів опинилися в дещо тупиковій ситуації, не знаючи, як коментувати такий неоднозначний вибір американських громадян, але головне, як прогнозувати комунікацію з новим непередбачуваним лідером країни зі статусом гегемона.
Я тоді постарався розставити відразу крапки над “i”, зазначивши, що з Дональдом Трампом не працюватиме класична дипломатія. З ним слід вести діалог як із бізнесменом, причому наполегливий та агресивний діалог. І однією з тем цього діалогу, який може схилити 47 президента США на бік України, може бути тема відновлення України та спільного освоєння родовищ.
Я не приховую, що радий тому, що уряд України пішов саме цим шляхом – не протореною, але зараз не застосовною доріжкою класичної дипломатії, а шляхом укладання з Дональдом Трампом великої угоди. Але не варто думати, що все гладко на цьому шляху. Тут, як і скрізь, є як плюси для України, так і неприємні підводні камені.
ПЛЮСИ ВЕЛИКОЇ УГОДИ
Для збереження підтримки з боку США Україні слід щось запропонувати новій адміністрації, від чого вони не змогли б відмовитися. І з урахуванням націлювання Дональда Трампа на економічну війну з Китаєм, як на основне завдання його другої каденції, питання ресурсів для Білого дому, як ніколи, чутливе. Адже саме завдяки Україні США зможуть у майбутньому економічному протистоянні з Китаєм диверсифікувати постачання рідкісноземельних металів.
Крім того, на території України є не лише ті ресурси, які видобуваються, а й ті, які через відсутність відповідних технологій поки що залишаються в надрах незайманими. Насамперед йдеться про родовища сланцевого газу. Попередньо оцінювані обсяги сланцевого газу на території України становлять 3,6 трлн. кубометрів, що робить їх третіми у Європі. Зосереджено запаси на двох найбільших родовищах – Юзовському у Донецькій та Харківській областях та Олеській площі в Західній Україні.
До 2014 року існував спільний проєкт зі США щодо перспективного видобутку сланцевого газу в Україні, але гібридне вторгнення Росії до Криму та Донецької й Луганської областей відлякало інвесторів. У свою чергу, перспектива цього видобутку зараз стає дедалі реалістичнішою в контексті нової угоди.
Крім цього, Україна має великі поклади рідкісноземельних металів, обсяги яких оцінюються в 15 трильйонів доларів.
Головною перешкодою з видобутку всіх цих ресурсів є те, що чимала частина з них знаходиться або на тимчасово окупованих територіях, або поблизу нинішньої лінії зіткнень. І якщо США мають намір спільно з Україною добувати ресурси, то спочатку необхідно звільнити ті території, де ці родовища особливо привабливі. Фактично Україна купує допомогу США та прагне не просто максимально зацікавити Вашингтон, а й зробити його залежним у рамках укладеної угоди у питаннях підтримки та забезпечення нашої країни всім необхідним для досягнення головної мети – перемоги.
Але, як я говорив вище, є й підводні камені, що додають дьогтю в діжку меду.
ПІДВОДНІ КАМЕНІ ВЕЛИКОЇ УГОДИ
Безумовно, Дональду Трампу сподобалася ідея спільного видобутку ресурсів, але при цьому він захотів все й одразу, надавши Києву пробний документ із кабальними умовами, від якого президент України відмовився. Тоді ж почалася робота над узгодженням пунктів документа, який більше був схожим на торг двох сторін, а Трамп дозволяв собі вкрай обурливі висловлювання на адресу Володимира Зеленського, називаючи його «диктатором».
Будь-якого політика, дипломата, така поведінка обурила б, але знову ж таки Дональд Трамп не політик і не дипломат, а його риторика була формою морально-психологічного тиску на опонента в ході підписання угоди.
Проте заяви президента США дали рівно зворотний ефект, об’єднавши українців навколо свого президента, чого не відчувалося з 2022 року, а уточнення документа продовжилося, і він був доведений до цілком прийнятного вигляду, хоча досі в ньому відсутній конкретний опис гарантій безпеки. І ось на зустрічі з прем’єр-міністром Великобританії Кіром Стармером на запитання: «Чи вважає Дональд Трамп, як і раніше, Володимира Зеленського “диктатором”?» той відповів, що «не може повірити, що назвав президента Зеленського диктатором»… Після чого пообіцяв допомогти Україні відвоювати якнайбільше територій.
Здавалося б, це позитивний момент, розворот на 180° на користь України, але це не так. Це лише підтверджує рівень непередбачуваності у діях 47-го президента США та відсутність стабільності й упевненості у двосторонніх відносинах. Так, зараз Україна змогла вибудувати відносини зі США на взаємовигідному фундаменті, але не можна забувати, що Трамп спочатку хотів все одразу і з мінімальною, якщо не сказати, нульовою віддачею. Це говорить про те, що найближчі чотири роки будуть максимально непростими та непередбачуваними, що тільки підкреслює ступінь турбулентності у внутрішній та зовнішній політиці США.
Крім того, у нинішньому документі присутній пункт, який дає США контроль за прийняттям рішень у рамках організованого фонду, який регулюватиметься з урахуванням американських законів, що дещо дисонує, з урахуванням врегулювання такої колізії з українським законодавством.
ВИСНОВКИ
Дональд Трамп, який вкрай неоднозначно висловився про майбутнє України в контексті двосторонніх відносин двох країн, зараз разюче змінює свою риторику. Насамперед це пов’язано саме зі зближенням сторін у питаннях спільного видобутку ресурсів в Україні та організації фонду, у рівних частках, що й наповнюватиметься за рахунок спільного вивільнення родовищ.
Але досі немає певності щодо гарантій безпеки від США, які не лише дозволять спокійно вести спільний бізнес, а й повернути Україні окуповані Росією території. Тобто сам по собі документ є угодою переважно економічного характеру, що не додає визначеності у військовий аспект. З іншого боку, чудово відомо, що там, де є бізнес-інтереси США, особливо з довгостроковими перспективами, завжди має місце й мілітарного характеру підтримка. Укласти настільки привабливу угоду і відразу її пустити за вітром – це не про США і тим більше не про Трампа, але поки без конкретики.
Також викликає питання форма контролю з боку США, з можливістю реформування та регулювання згідно із американським законодавством, що може призвести до перегляду форми управління державними підприємствами. Але, що найбільше насторожує, це непередбачуваний характер управління Дональдом Трампом, під яке доведеться адаптуватися набагато частіше, ніж при розміреному та неквапливому керівництві Джозефа Байдена.
Олександр Коваленко, військово-політичний оглядач
реклама