Збурена пам’ять: у Канаді масово горять християнські храми

Збурена пам’ять: у Канаді масово горять християнські храми

Укрінформ
Що змусило представників корінних народів знущатися над монументами королев Британії

Протягом останніх кількох тижнів у Канаді підозрілим чином згоріло п’ять християнських храмів, ще десять було пошкоджено. Хоча у поліції поки не назвали точні причини загоряння, попередні дані вказують на навмисний підпал. Ряд факторів наводять на думку, що представники корінних народів таким чином мстяться Церкві за її попередні злодіяння.

Фото: Lynn Swystun
Фото: Lynn Swystun

ШКОЛИ-ІНТЕРНАТИ ДЛЯ КОРІННОГО НАСЕЛЕННЯ

З 1870-х до кінця 1990-х років близько 150 тисяч дітей представників численних корінних народів Канади мусили примусово відвідувати спеціальні школи-інтернати, розкидані по всій країні. Ці установи, більшістю з яких завідувала католицька церква, нав’язували дітям англійську мову, християнство та традиції білого населення. Кілька канадських законодавчих актів, перший з яких було ухвалено ще в 1894 році, наділяли уряд офіційними повноваженнями забирати дітей із родин корінного населення при найменших сумнівах у тому, що за ними належним чином доглядають та навчають.

Через недофінансування, антисанітарію, погане харчування й загалом ганебне ставлення, щонайменше 4100 дітей, які відвідували ці заклади, померли під час навчання. Утім, на переконання канадського сенатора Мюрея Сінклера, загиблих може бути значно більше, оскільки школи дуже погано вели облік загиблих.

За всю історію на території Канади працювало 139 таких шкіл-інтернатів у 10 з 13 канадських провінцій та територій. На піку розвитку цієї системи в 1931-му році в країні одночасно діяло 80 подібних установ.

Остання така школа, учні якої не мали права відмовитися від навчання у ній, припинила роботу лише в 1997-му й знаходилася у північному канадському селищі Ранкін Інлет у сучасному Нунавуті.

ЗБАГНУТИ ШКОДУ

Лише на початку двохтисячних пересічні канадці осягнули катастрофічну шкоду, яку система шкіл-інтернатів завдала корінному населенню. У 2008 році тогочасний прем’єр-міністр Стівен Гарпер від імені уряду Канади офіційно вибачився у парламенті за діяльність цих закладів. За дев’ять місяців до цього було укладено угоду між колишніми учнями, федеральним урядом та релігійними організаціями, які завідували школами. Ця угода передбачала значні фінансові компенсації колишнім учням та їх народам (до цього часу вже виплачено більш як 4 млрд дол. США), а також створення так званої Комісії з пошуку правди й досягнення примирення, покликаної підготувати детальний звіт стосовно роботи цих інтернатів.

Саме ця Комісія, яка оприлюднила знаковий звіт у 2015 році, й розкрила канадцям очі на злодіяння, що чинилися в стінах інтернатів. Відповідно до зібраних даних, багато учнів зазнавали фізичного, сексуального та психологічного насильства, а сама система займалася “культурним геноцидом”.

ЗМІНА СТАВЛЕННЯ ДЕРЖАВИ

Відтоді державна політика стосовно корінних народів докорінно змінилася, але спричинена протягом століття шкода дає про себе знати й досі. Силоміць відірвані від своєї культури представники корінних народів значно більше потерпають від бідності, насильства, алкогольної та наркотичної залежності й інших соціальних бід, аніж їхні білі співвітчизники.

Окрім цього, поселення корінних народів, часто розташовані у важкодоступних віддалених районах, мають проблеми навіть із найбільш базовими сучасними зручностями, на кшталт питної води чи електропостачання. Хоча нині не існує жодних законодавчих перепон на шляху до інтеграції корінних мешканців Канади до західного суспільства, багато з тих, хто пройшов через школи-інтернати, вже не відчувають себе частиною свого народу, й водночас не спроможні інтегруватися до “білої” культури більшості. Через травму поколінь навіть їхні діти, які народилися вже після розформування останнього інтернату, теж мають значні складнощі з самоідентифікацією.

РОЗ’ЯТРЕНІ РАНИ

Фото: Library and Archives Canada/Handout
Фото: Library and Archives Canada/Handout

На цьому тлі шоком для країни стала страхітлива знахідка у травні на території колишньої школи-інтернату в провінції Британська Колумбія 215 дитячих тіл у безіменних могилах . Те, що передавалося місцевими із уст в уста, виявилося правдою: сотні дітей, силоміць відібраних від сімей, померли “під опікою” церкви та держави, яка санкціонувала ці дії. Хоча всі рівні світської влади Канади висловили тоді співчуття та пообіцяли підтримувати подальші зусилля із пошуку поховань, по всій країні розпочалися протести корінних народів та їх прибічників, які вимагали справедливості. Ситуація остаточно вийшла з-під контролю, коли за кілька тижнів після знахідки у Британській Колумбії – немарковані могили методом підземного сканування виявили на території колишньої школи-інтернату в провінції Саскачеван, яка під егідою католицької церкви діяла з 1899 по 1997 рр. Цього разу кількість неідентифікованих жертв сягнула неймовірних 751. Ураховуючи, що території навколо більшості колишніх канадських шкіл-інтернатів досі не були детально досліджені, великою залишається ймовірність того, що подальші подібні страшні знахідки – лише питання часу. 

ВІДМОВА ВІД ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Хоча роль держави у підтриманні роботи шкіл-інтернатів – очевидна, уряд уже вибачився за ці дії та взяв на себе численні зобов’язання, в тому числі фінансові. Натомість католицька церква, яка здійснювала безпосереднє управління близько 70% усіх закладів, досі не знайшла у собі сил визнати помилки та зробити сутнісні кроки до примирення. Посилаючись на законодавство про захист особистих даних, Церква навіть не відкриває доступ до документації шкіл-інтернатів, що могло б суттєво допомогти у пошуку непозначених поховань.

Фото: THE CANADIAN PRESS
Фото: THE CANADIAN PRESS

Така вперта позиція видається ще більш абсурдною, зважаючи на те, що інші християнські церкви, приміром Англіканська та Юніоністська, які також свого часу долучилися до роботи шкіл-інтернатів, офіційно вибачилися за свою роль у цій ганебній системі.

На цьому тлі страхітливі знахідки у Британській Колумбії та Саскачевані не просто підлили гасу у вогонь, а роздмухали ватру до пожежі й не лише в переносному сенсі. Щонайменше п’ять християнських церков, розташованих поблизу поселень корінних народів у сільських регіонах Канади, протягом кількох ночей згоріли за підозрілих обставин. Згодом ще в десяти храмах були розбиті шибки та обмальовані стіни. На щастя, під час пожеж ніхто не постраждав, але церковні будівлі відновленню не підлягають. Наразі триває розслідування цих інцидентів, але слідство схиляється до навмисного підпалу. Дійсно, збіг у часі пожеж та викриття злочинів Церкви наводить на думку про їх пов’язаність. 

Фото: LOWER SIMILKAMEEN CHIEF KEITH CROW
Фото: LOWER SIMILKAMEEN CHIEF KEITH CROW

НАСЛІДКИ ДЛЯ ФЕДЕРАЦІЇ 

Безіменні могили підняли на поверхню масштабну проблему, статус-кво якої у Канаді не порушувався рокам: якою є спадщина британського колоніалізму? З точки зору корінних жителів країни, яких нині – всього близько 5% від загального населення, європейці не “відкрили” Америку, а поневолили її.

Фото: APTN News
Фото: APTN News

З огляду на це, у багатьох містах країни у національне свято, що відзначається щорічно 1 липня у річницю створення Канади шляхом об’єднання двох британських колоній та одного домініону, пройшли марші за відмову від цього свята. Його учасники стверджували, що для багатьох людей утворення Канади в 1867 році стало не щастям, а  жахіттям, яке триває досі. Апогеєм цього руху стало повалення монументів Британських королев Вікторії та Єлизавети ІІ, встановлених навпроти парламенту провінції Манітоба у місті Вінніпег. Відтоді питання можливого “скасування” Дня Канади стало предметом запеклих політичних дискусій та показало інший погляд на проблему, рішення якої вже давно видавалося очевидним.

ШЛЯХ ДО ПРИМИРЕННЯ

Утім, слід зазначити, що Канада багато робить для примирення з корінним населенням, особливо протягом останніх років. Окрім численних соціальних, фіскальних та інших програм підтримки корінних народів, Джастін Трюдо нещодавно оголосив, що наступним генерал-губернатором Канади вперше стане представниця корінних народів. Хоча цей крок має значний символізм (адже тепер інтереси британської Корони в Канаді репрезентуватиме представниця корінних народів), він також потенційно здатний допомогти суттєво просунутися шляхом примирення.

Джастін Трюдо
Джастін Трюдо

Звісно, завжди можна зробити більше, але не слід ігнорувати вже досягнутий прогрес. Як сказав Джастін Трюдо у своєму привітанні з нагоди Дня Канади: “Канаду робить особливою не переконання у тому, що це найкраща країна світу, а впевненість, що вона може нею стати”.

Максим Наливайко, Оттава

Перше фото: Lynn Swystun

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-