Сванські вежі, кубдарі та водоспади: плануємо подорож у Грузію на літо

Сванські вежі, кубдарі та водоспади: плануємо подорож у Грузію на літо

Відпочинок 2021
Укрінформ
Досвідчений організатор походів розповідає, як спланувати поїздку до колоритного високогірного краю – легендарної Верхньої Сванетії

Відпустка ніколи не буде даремно витраченою і нудною, якщо провести її в Грузії. Країна маленька, але така цікава кожним своїм куточком і багатогранна, що відвідувати можна хоч і щороку. Сванетія, Хевсуреті, Кахетія, Тушетія, Рача – кожному регіону Грузії можна сміливо присвятити цілу відпустку і не пошкодувати про те.

«Я би радив у першу чергу відвідати Верхню Сванетію, котру звуть перлиною Грузії. Дуже своєрідний регіон, ще 25-30 років тому погано сполучений з рештою території Грузії, відокремлений горами і тому майже закритий», – пояснює Орест Кінаш, організатор походів та гірський провідник. Свани вели, можна сказати, аскетичний спосіб життя в досить суворих умовах, туристів бачили дуже рідко, та й те – відчайдухів. Наразі, за словами Кінаша, автора проєкту «O.K.Travel Studio.Походи в горах» картина геть інша – Сванетія стала надзвичайно популярною для туристів з усього світу. Регіон сполучений з рештою земель чудовими дорогами, туристична інфраструктура не забарилася з розвитком. Наш досвідчений експерт радить, як потрапити у цей гірський край і як слід його дослідити.

ШЛЯХ ДО ГРУЗІЇ – ХОЧ ПОВІТРЯМ, ХОЧ ВОДОЮ

Дістатися Грузії з України можна літаком – до Батумі або Тбілісі. Перельоти пропонують одразу кілька авіакомпаній (прямі й з пересадкою): SkyUp, Ryanair, Yanair, Turkish Airlines, Wizzair, МАУ (наразі в системах бронювань квитки в один бік коштують від 27 доларів). «Як окрему пригоду можна розглянути паромну переправу з Одеси, – розповідає Орест. – Вона триває близько двох діб. Знайомі так їздили – одним не сподобалося стільки часу витрачати, інші розглядали це як унікальний досвід і залишилися під враженням». Прямуючи до Сванетії, краще прибувати одразу до Тбілісі. Звідти залізницею до Зугдіді – нічний переїзд, квитки в купейному вагоні близько 20 ларі коштують. О 6 ранку вже будете в Зугдіді, а звідти до Местії (це районний центр Верхньої Сванетії) ще треба доїхати маршруткою (ще плюс 20 ларі й 4 години в дорозі). «Маршрутки зазвичай сучасні й комфортні, але треба бути готовим, що може набитися повна машина, і в ній буде гучна музика, а водій, не реагуючи ні на що, куритиме за кермом – і від цього нікуди не дінешся, – знайомить з грузинським колоритом Орест. – Треба просто прийняти це й отримувати насолоду від подорожі або ж винаймати приватний трансфер чи таксі».

Інший варіант – з Тбілісі до Местії ще ходять прямі маршрутки. В дорозі доведеться провести близько 8-9 годин. «Дороги хороші, якість покриття чудова, але вони гірські й часто трапляються серпантини, підйоми-спуски, тому швидко не виходить, – пояснює Орест. – Якщо в автобусі багатенько туристів, навіть рейсовий транспорт зупиняється в оглядових точках (як от Інгурська ГЕС), щоб пофотографували». Але розраховувати на таке благо не варто – щоб не пропустити жодну панораму, перекусити в дорозі й як слід наробити фото, краще планувати приватний трансфер і закладати 10 годин на дорогу (близько $100).

Найшвидший спосіб дістатися Сванетії – мала авіація. З Тбілісі (точніше, містечка Натахтарі, що поблизу) відправляється літачок приватної авіакомпанії, розрахований менш ніж на 20 пасажирів (кожен може взяти до 15 кг вантажу). Він доставить мандрівників до новенького сучасного аеропорту імені Цариці Тамари у Местії всього за 27-30 доларів. Єдиний, за словами нашого експерта, мінус – метеозалежність. Виліт нерідко відміняють або переносять – іноді на день-три. «Якось я літав (для досвіду) – це просто шикарно. Всього хвилин 45, не більше, але краса, яку ти згори бачиш, вартує потенційних незручностей», – ділиться організатор походів.

ПОХІД СВАНЕТІЄЮ – СОЛО ЧИ РОДИННИЙ

Будувати плани, шукати житло слід залежно від того, якою компанією прибули і бажаєте досліджувати регіон. Одна справа – сім’я, чоловік з дружиною і дитина, інша – друзі, команда однодумців (хоча так чи інакше – команда є). А третій випадок – коли подорожувати зібралася недосвідчена, але повна жаги до мандрів людина. «Такому туристу краще долучитися до групи – найчастіше в спільнотах вони формуються на комерційній основі, тобто за участь треба зробити якийсь внесок, – пояснює Орест. – Похід горами соло – це для відчайдухів, досвідчених і знайомими з усіма можливими ризиками».

Далі план дій має визначати рівень фізичної підготовки, досвідченість і спортивність туристів. «Варіантів два: це може бути трекінг на 5-6 днів (похід з ночівлею в наметах, коли просто кожен день переходимо від однієї точки до іншої, стартуємо в одному місці, фінішуємо в іншому) або ж поселення в Местії з вилазками до околиць, – пояснює досвідчений мандрівник. – Другий більше підходить для малоспортивної компанії, родини з дітьми». Або діти малі, або дружині не хочеться щодня долати кілометри з рюкзаком за плечима – тоді знаходимо у Местії житло і щодня обираємо напрямок виїзду. Номер у досить пристойного рівня готелі коштуватиме близько 30 доларів за добу (зі сніданком), кімната у гостьовому будинку, приватній садибі – в середньому 13. «Такі садиби в Сванетії – дуже поширене явище. Навіть у найменших селах, де всього до 100 мешканців, знайдеться 15-20 будиночків на вибір, у кожному гірському селі кілька гестхаусів», – розповідає Орест. Ще є кемпінги, і досить зручні. Одночасно ніби й у наметі спиш, на лоні природи, але є можливість користуватися електрикою, Wi-Fi, готувати їжу на кухні, прийняти душ тощо.

ВІД МЕСТІЇ ДО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

«Я б, звісно, обрав трекінг – із селища, наприклад, Мазері до Ушгулі», – радить Орест Кінаш. Одна з абсолютних родзинок маршруту, мрія багатьох альпіністів світу – гора Ушба. До льодовика в її підніжжі, за словами нашого експерта, маючи середній фізичний розвиток, цілком можна піднятися, і це варто зробити хоча б заради шикарних Мазерських водоспадів на підході до льодовика (місцеві називають їх водоспадами Штугра). «Висотою вони до 60-70 м, надзвичайно потужні: метрів за 40-50 від них стоїш – і тебе обдає свіжістю, прохолодою», – передає враження Орест.

Також варто піднятися у село над Местією до озер Корульді, розташованих на висоті близько 2000 м. Їх називають дивом природи – настільки мальовничі, а трохи вище – оглядові майданчики, з яких видно гірські вершини, білосніжні, закуті у сніг та лід навіть посеред літа, та відкривається панорама на Местію у долині. Неподалік є гірськолижний курорт, де навіть влітку працюють для туристів підйомники.

Можна податися до Ушгулі – одного з найвищих гірських поселень не тільки Сванетії, а й Європи. Тут на висоті близько 2200 м постійно, цілорічно мешкають люди. «Громада зберегла свою автентику – це майже середньовіччя. Йдеш вимощеною бруківкою вуличкою, що 1,5-2 метри завширшки, а на ній і свині, й вода з дворів стікає, – згадує Орест. – Сюди саме за цією автентикою й їдуть». Громада Ушгулі, що складається з 4 сіл – цінна архітектурно-історична пам’ятка, що сприяла внесенню Верхньої Сванетії до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Ще одне легендарне селище на маршруті – Адіші, з якого відкривається чудовий краєвид на гору Тетнульд – «білу наречену», як звуть її свани. А ще ж є село Іпралі, перевали Гулі та Чхундері, а далі, якщо сили і пам’ять у камері ще лишилися, можна податися у Нижню Сванетію.

ПОКУШТУВАТИ СВАНЕТІЮ

Не можна побувати у сванів і не покуштувати місцеві кубдарі. Кубдарі – це такий закритий пиріг, діаметром як піца, з різними начинками може бути, але особливо рекомендують класичний з м’ясом. Головний секрет – у цікавому поєднанні спецій, кожна господиня у Сванетії ще й намагається експериментувати.

Також туристам до вподоби кукурудзяні коржі з сиром (нарізаний сир загортають у тісто й обсмажують гарненько) або ж сванські хачапурі лукне (сир змішують з кукурудзяним борошном і так загортають у тісто).

Колись делікатесом, доступним лише заможним людям, вважалася страва лецвмарі – сир плавили на пательні, додавали борошно, топлене масло й їли гаряченьким. Сьогодні кожен може відчути себе сванським багатієм, покуштувавши цю просту, але ситну й оригінальну річ.

Багато хто чув про сванську сіль – це справжня візитівка цього краю. «Спочатку я возив її на презенти друзям та родичам, тепер просто для себе – і коли дружина каже, що вже закінчується, купую не менш як кіло-півтора, – розповідає Орест. – Вона неймовірна і дуже цікаві легенди, історії про її виникнення». Розповідають, що колись сіль у Сванетії була дефіцитним товаром – її доводилося возити з низин, і то не в будь-яку пору року транспортування було можливим. Щоб запасів вистачало надовше, сіль змішували з перемеленими травами й приправами (класичний рецепт – з уцхо-сунелі, червоним перцем, шафраном, насінням кінзи, кропу, кмином та часником). І то так сподобалося, що змішують досі – варто придбати!

ТІ САМІ СЛАВЕТНІ ВЕЖІ

Сванетія – це край тисячі веж. Як Ейфелева башта презентує Париж, так сванські вежі – цю частину Грузії. Може, веж уже й не тисяча, але досить багато їх збереглося у Местії та Ушгулі. «В Местії їх «окультурили», зробили підсвітку, в хорошу погоду виглядає казково, – розповідає досвідчений гід. – В решті сіл теж вежі трапляються – 9, 10, 11 століть».

Здавна вважалося, що кожен порядний рід повинен мати таку власну вежу, і чим більша вона, тим видатніший статус династії. Вежі були незамінними як фортеці ще у ті часи, коли на край частенько нападали завойовники, та й клімат змушував шукати надійного прихистку. Взимку високогірні села відрізані від решти світу, і коли їх заносило снігом, доводилося зимувати у кам’яницях. «Бачив на маршруті села, що були просто знесені сніговими лавинами, а вежі залишилися цілі й люди завдяки їм порятувалися», – пояснює Орест. Сьогодні деякі вежі свани перетворюють на музеї, готелі, хостели, роблять невеличкий родинний бізнес або використовують споруди для господарських потреб. «Вежі всередині мають такі собі драбини, можна на другий, третій, четвертий рівень підніматися, – описує Орест. – Внизу можуть бути свині, худоба, сіно знаходиться, вище – люди».

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПОРАДИ НОВАЧКАМ

Кінець липня і серпень – ідеальний час для відвідування Сванетії. В цю пору тут найстабільніша погода, а у високогір’ї відсутність дощів і комфортна температура дуже цінуються. «Вдень досить тепло, вночі ще не дуже холодно. А от у вересні вже відчутно знижується температура, – пояснює Орест. – На додачу влітку ще й можна запланувати собі «нагороду» за похід – кілька днів на морі в Кобулеті або Батумі».

Бюджет подорожі залежить від формату. «Якщо ми йдемо в автономний трекінг без моря, то в межах 170 євро цілком можна вкластися на 10 днів, – говорить організатор походів. – Це якщо ми власноруч готуємо, частину продуктів беремо з собою і раз на два-три дні харчуємося в кафе». Якщо обрати варіант поселення в гостьовому будинку з виїздами, то теж для економії краще готувати собі їжу й іноді замовляти сніданок чи вечерю, і тоді досить мати 250-300 євро на витрати у Сванетії. «Чим активніше їздити, замовляти трансфери, тим більша й сума», – зауважує наш експерт.

Спорядження може знадобитися різне. Зупинившись у містечку і прогулюючись лише в хорошу погоду, досить мати ходовий трекінговий одяг – штани, синтетична футболка (не бавовна, бо вона всотує і довго тримає вологу; продує вітром – можна застудитися), дощовик. В ідеалі – мати водозахисні мембранні штани, мембранну курточку, на рюкзак – спеціальну накидку від дощу та снігу. «Наполегливо рекомендую мати трекінгові палиці, вони дуже розвантажують коліна, що страждають найбільше під час спусків (а спуски бувають круті, затяжні), – пояснює Кінаш. – Палиці потрібні й для рівноваги під час переправ через річечки». Краще, щоб і черевики були спеціальні трекінгові – зі спеціальною підошвою, яка тримає на мокрій траві, мокрому камінні, захищає суглоб гомілковостопний від пошкоджень. Навіть виходячи на кілька годин, треба брати з собою аптечку (що у ній обов’язково має бути, краще нагуглити заздалегідь) й обов’язково мати літрову ємність для води – в горах, навіть коли не хочеться, пити треба. І головні убори – літній баф або капелюх, яким можна закрити вуха, шию, ніс – те, що потрапляє під сонячні промені й може обгоріти. Сонцезахисний крем – з фактором захисту від SPF 40 і мазатися треба постійно. Не завадить гігієнічна помада з фактором захисту і сонячні окуляри (якщо передбачається, що може бути сніг, то – хоча б із третьою категорією захисту). 

ЯК ПРИЇХАТИ ПІД ЧАС КАРАНТИНУ

Щоб перетнути грузинський кордон, з 1 березня треба діяти за такими правилами: необхідно не раніше, ніж за 3 дні до вильоту зробити ПЛР-тест. Негативний результат англійською роздрукувати і готуватися до повторного тестування: не залежно від вашої програми, на третій день перебування в країні вам нагадають, що пора перевіритися вдруге. «На телефон прийде повідомлення-нагадування про ПЛР-тест, – каже Орест Кінаш. – Цим не варто нехтувати, тому що санкції, штрафи досить суворі – близько 500-600 доларів за порушення правила». Якщо коронавірусу не виявлять, можна рухатися далі. Очікується, що на таких умовах Грузія буде відкрита для українців як мінімум до кінця літа.

Тетяна Негода, Київ

Фото Ореста Кінаша та з відкритих джерел

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-