Дерцен. Село, яким назвався магнат 

Дерцен. Село, яким назвався магнат 

Укрінформ
На Закарпатті презентували туристичний маршрут в угорському селі Дерцен, який розробили в геть “нетуристичному” 2020-му

Туризм в угорських селах Закарпаття завжди був топ-послугою, яка цікавить мандрівників як з інших регіонів України, так і з-за кордону. І хоча в області давно є розкручені “угорські” локації (де туристів селять у садибах з камінами, презентують місцеву кухню закарпатських угорців, виноробство, традиції та ремесла, ба, є навіть окремі фестивалі, як-от леквару чи гентешів), виявляться, що в регіоні є ще купа незвіданих місцин. Цього разу всіх здивував проєктом “Культурний шлях - Село Дерцен” Максим Адаменко, який у цей зовсім нетуристичний 2020-ий зміг перетворити село на нову дестинацію на туристичній мапі Закарпаття.

Та що там в тому Дерцені дивитися?! Мовляв, село-селом, тільки розмовляють по-угорськи! Приблизно так реагували усі на Закарпатті весною, коли Максим почав закидати місцевий інтернет-простір фотозвітами з мініподорожей цим селом. А виявилося, навпаки, - отой високий білий хрест, який усі бачать, їдучи на Косино чи в Берегівські термали, а надто — гора під ним, мають унікальну історію. Колись тут у селі жив магнат, який не дав населеному пункту назву на честь свого імені, як це узвичаєно в історії, а сам переназвався з Йогана Вайса на Яноша Дерчені, тобто почав писатися “Дерценський”. Тут також є унікальна церковна реформатська громада — одна з найбільших і найдавніших у країні, і вона сформувала церковну волонтерську пожежну бригаду, на яку покладаються тепер навіть професійні ДСНС-ники. Ще одна цікавинка — Мукачівська футбольна академія для юнацтва, величезний навчальний комплекс на 6 футбольних полів із чудовим трав'яним і штучним покриттям. І вишенька на торті — місцевий винороб і виноградар Руслан Орос, один із переможців легендарного фесту «Червене вино», єдиний дійсний член знаменитого винного ордену св.Венцела, який не прописаний на Берегівщині.

Зараз провести у цьому селі можна від кількох годин до цілого дня, і навіть лишитися на ніч. Останній варіант підійде для тих, хто має гарну фотокамеру та намет, у такому випадку можна заночувати на пагорбі з найвищим у країні хрестом, споглядати заходи сонця, нічне небо (влітку це Персеїди) та світанки над долиною. Можна відвідати Дерцен, домовившись про екскурсію з гідом або ж проїхати та подивитися село самому, біля пам'ятних місць Дерцена (хрест, церква, пожежна частина тощо) встановлені таблички з QR-кодами, перейшовши за якими на сайті можна отримати історичну та культурну інформацію про них.

ХРЕСТ НА ГОРІ

Починати мандрівку Дерценом варто саме з хрестової гори. Вона примітна тим, що тут встановлено найбільший у країні хрест, його висота - 26 метрів. Майже кожен, хто сюди приходить, хоче на нього залізти, втім, збудований хрест із металу і добряче хитається під вагою, тому така “атракція” досить сумнівна і недоступна. Але знизу він вражає не менше.

- Загалом хрест на цій горі встановлено у межах великого проєкту, що фінансувався ЄС — тут був закладений Європейський парк примирення із символічними хрестами, його з великим розмахом відкривали у 2007 році президенти України та Угорщини Віктор Ющенко та Ласло Шойом. Височезний хрест символізує пам’ять про загиблих воїнів Другої світової і говорить нащадкам, що краще домовлятися, а не воювати. Нижче розташовані пам’ятні хрести з іменами загиблих під час війни солдатів. Так само серед них є пам’ятні плити невідомим солдатам. Написи виконані різними мовами. Раніше на цьому пагорбі було сільське кладовище, тут була і сімейна крипта Дерчені з похованнями 20 представників цього роду. Крипту зруйнували після приходу радянських військ на Закарпаття — тоді цю гору зарівняли танками і вирили окопи, схоже, тут була бойова чи спостережна позиція.

Але зараз пагорб — це чудовий оглядовий майданчик. Влітку його розчистили мукачівські комунальники (адже Дерцен зараз — частина великої Мукачівської ОТГ), з вершини, зокрема, відкривається гарний вид на замок Паланок, село, виноградники, Мукачево та гори Карпати, - розповідає Максим Адаменко.

ТОЙ САМИЙ ВАЙС, ЩО СТАВ ДЕРЧЕНІ

Цікаво також почути історію того самого магната Дерчені, чия родова крипта з похованнями була на горі.

- Часто дослідники плутають, що назва села Дерцен виникла від імені магната Яноша Дерчені, що володів ним у XVIII ст. Парадокс у тому, що у випадку із Дерценом усе навпаки! Рід Дерчені в часи турецького завоювання звався Феєр. З рівнини вони переїхали до комітату Спіш, де серед тутешніх німців змінили ім’я роду на Вайс. Батько Дерчені був пастором у місті Сомбатхей комітату Спіш, де у 1755 році і народився Йоган Вайс (майбутній Янош Дерчені). Йоган присвятив своє життя медицині і у 1782 році був обраний головним лікарем в комітаті Земплін. Через три роки він одружується на Джуліані Казінці (сестрі того самого Ференца Казінці, – ідеолога угорського Просвітництва і реформатора угорської літератури і угорської мови, що згодом був ув’язнений у замку Паланок). Окрім медицини, Йоган Вайс захоплювався хімією і геологією, саме він розвідав наявність алунітової руди для виробництва галунів у комітаті Берегсас і отримав привілейований патент на її видобуток і переробку в цих місцях на 10 років, ставши таким чином засновником виробництва галунів в Угорщині. Руда тут виходить на поверхню — відтак, не треба було розробляти її додатково, шахтовим методом. Тож завдяки Вайсу імперія економила 1 млн крон на імпорті галунів щорічно! За це в 1793 році лікар Йоган Вайс отримав від австрійського імператора звання королівського радника та села Дерцен, Бийгань і Барабаш у власність. Імператор дозволив йому змінити ім’я на Янош Дерчені. Дерчені збудував завод із виробництва галунів у селі Дерцен. До речі, нинішня золота копальня в Мужієво в ті часи також належала його родині, - розповідає Максим Адаменко.

Гід каже, що в Європі живуть нащадки Дерчені, утім, зв'язок із ними ще не налагоджено.

ПАСТОР ТА ЙОГО ПОЖЕЖНИКИ

Ще одна локація, що вражає історією і сьогоденням — реформатська церква в селі та церковна пожежна команда.

- Перша згадка (є в архівах Ватикану) про село датується 1067 роком, і перша церква тут була католицькою. До реформатської віри Дерценці перейшли, ймовірно, під час хвилі реформації в часи Іштвана Добо, десь у 1560 році. Від самого початку церква належала єпархії комітату Берег. З того часу реформатська віра в селі Дерцен була непохитною, навіть попри антиреформаторську діяльність у регіоні католички графині Софії Баторі. Зараз це друга за чисельністю реформатська громада на Закарпатті, село має 2,8 тис жителів, з них 900 щонеділі ходять до церкви. У храмі є справний духовий орган 1932 року і церковний дзвін XIII ст. Служби йдуть угорською мовою, церква і пастор мають великий вплив на громадян: без пастора не проходять не тільки вінчання чи хрестини, а й навіть випускний у школі, - каже Максим Адаменко.

Але найбільше, що вражає туристів, які спілкуються з пастором чи куратором Дерценської реформатської громади — це їхня громадська позиція.

- Саме дерценські реформати першими в країні заснували церковну пожежну команду. Зараз вона нараховує 47 членів, усі — парафіяни церкви, начальником у них — пастор, це була його особиста ініціатива, яку підтримала та проспонсорувала церква. Зараз у дерценських волонтерів-пожежників 5 машин, костюми та техніка, якими вони діляться з рятувальниками та іншими громадами. Аде цього року в селі Вари на Берегівщині місцева реформатська громада також заснувала таку пожежну команду, - розповідає Адаменко.

ВИНОРОБ З ОРДЕНУ СВЯГО ВЕНЦЕЛА

А ось чим варто закінчувати екскурсію в Дерцені — це дегустацією місцевих страв і вин.

Ми відвідуємо дегустаційну залу Руслана Ороса.

Він — винороб і виноградар, призер легендарного фесту «Червене вино» і єдиний житель не Берегівського району, який входить до знаменитого винного ордену св.Венцела (каже, що проводили окремим рішенням і прийняли тільки тому, що село Дерцен таки колись входило до Берег-Угочанського комітату).

Руслан Орос презентує на пробу 4 вина, і нагадує туристам про всяк випадок — що коли в дегустаційному залі на пробу пропонують понад десяток вин, а буває, що й два десятки, поставитися до цього варто обережно, бо один винороб стільки виробити не може.

Ми дегустуємо два білі та два червоні вина - Мускат Голодриги, фурмінт, настояний на родзинках, від чого вино має цікавий смак, каберне та кагор. Цікаво почути, що мускат (який має цікавий грушевий аромат і післясмак дюшесу) вивів знаменитий український селекціонер Павло Голодрига в Магарачі (Крим). Той самий селекціонер, який наклав на себе руки після початку в СРСР антиалкогольної  кампанії 1985-го року та знищення виноградників.

СЕЛО НА ДОРОЗІ З ВЕЛИКИМ ТУРИСТИЧНИМ ТРАФІКОМ

Наостанок запитую у Максима Адаменка, чому взявся за ідею просування саме цього села на туристичній мапі Закарпаття і який проміжний результат є за рік роботи.

- Я бував тут раніше, постійно звертав увагу на гору з хрестом, цікавила історія села. Ідея долучити його до туристичної інфраструктури регіону прийшла сама собою, бо Дерцен розміщений на дорозі, де є щільний туристичний трафік (мається на увазі напрямок до термалів Берегівщини). Мене дивувало, чому нема програм і туди ніхто не їздить. Тому взявся розкручувати це сам — у межах проєкту УКФ. Цей рік не дуже сприяє розвитку туризму загалом, але зі мною тут на екскурсії побували понад дві сотні чоловік (у різних збірних групах — від 20 до 40 осіб), також провели тут пленер із художниками, кілька разів приїздили влітку з наметами фотографувати краєвиди та зорепад у серпні. Жоден з відвідувачів не лишився байдужим, хоча кожному “заходить” своє: когось вражає гора з хрестом, когось — місцеві наїдки та вина, хтось як дитина тішиться екскурсії до церковних пожежників, а хтось фотографує унікальні вишивки чи меблі в місцевому краєзнавчому музеї чи надихається краєвидами.

Звісно, розвиток туризму тут на початковому етапі. Усе працює поки що “по дзвінку”, тож мені доводиться бути зв'язковим: видзвонювати людей, аби відкрили, показали та розказали. Туристам не вистачає сувенірів, хтось хоче залишитися в селі на ночівлю — наразі такої послуги немає. Словом, працювати є над чим. Але те, що селом цікавляться туристи, ми довели. Зі свого боку я планую розширювати проєкт за рахунок сусідніх сіл — Шенборн та Нижній Коропець, там уже є тема німецьких колоністів, їхні звичаї, кухня, історія, - каже Максим Адаменко.

Але, зазначає гід, рух буде все у тому ж напрямку: мультикультуралізм на Закарпатті, який цікавий жителям інших регіонів.

Тетяна Когутич, Ужгород- Дерцен.

Фото Максима Адаменка

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-