На яхті в Антарктиду

На яхті в Антарктиду

Укрінформ
Сьогодні Антарктиду активно відвідують туристи, а возять їх туди не лише на потужних лайнерах, а й на невеликих яхтах

Наприкінці січня цього року світ відзначав 200-річчя відкриття найпівденнішого, найхолоднішого і найдивовижнішого континенту нашої планети – Антарктиди. Незважаючи на його віддаленість і важкодоступність, люди освоїли цей регіон, і сьогодні Антарктиду активно відвідують туристи.

А возять їх туди не лише на потужних, збудованих для плавання в антарктичних водах лайнерах, а й на невеликих яхтах. Те, що вони лавірують між велетенськими, заввишки в кількадесят метрів айсбергами, комусь може здатися неймовірним. Проте у XXI столітті, коли людство готується до екскурсій на Марс, нічого неможливого на Землі вже, схоже, не залишилось.

Владислав Кириченко
Владислав Кириченко

Першим жителем Чернігівщини, який відвідав Антарктиду на яхті, став досвідчений фахівець зі спортивного туризму, один із засновників і командор Чернігівського яхт-клубу Владислав Кириченко. Після повернення додому він поділився враженнями в місцевому турклубі, куди завітала й журналістка Укрінформу.

МОЄ СЕРЦЕ

На яхту "Mon Coeur", що в перекладі з французької означає "Моє серце", Влад потрапив завдяки активному заняттю яхтингом і набутому в морях-океанах досвіду ходіння під вітрилами. Палке бажання чернігівського командора відвідати Антарктику сприяло тому, що його "взяли на олівець" у туристичній компанії "Paganel Studio", яка з 2014 року організовує полярні яхтові експедиції, а через рік запросили у плавання на посаді матроса.

Яхта "Mon Coeur" – двомачтове вітрильно-моторне судно льодового класу розміром 20х5,4 м. Гарна, міцна, утеплена й пристосована для експедицій в арктичних умовах. Належить громадянину України, але прописана в ризькому порту і ходить під латвійським прапором. Возить туристів у Гренландію та Антарктику в пору, коли там літо. У міжсезоння яхту переганяють із північної півкулі в південну і навпаки. За рік вона проходить 20-25 тисяч миль, що еквівалентно навколосвітній подорожі.

У складі експедиції, до якої входив Кириченко, було 12 чоловік: 4 члени екіпажу (капітан, старпом і два матроси) та 8 туристів. Капітаном був "суперлегендарна", як відзначив мандрівник, особистість у світі яхтингу Микола Літау. Свого часу він першим у світі пройшов під вітрилами Північний морський шлях, за що в Лондоні отримав орден "За мистецтво мореплавання".

Робота команди "Mon Coeur" полягала в тому, щоб за три з половиною місяці звозити в Антарктику й привезти назад три туристичних групи. Тривалість одного туру становила 21 день.

Стартували експедиції зі столиці провінції Вогняна Земля, найпівденнішого у світі великого міста Ушуайя (Аргентина).

- Ушуайя – це, як кажуть місцеві жителі, "дель фін дель мундо" – кінець світу. Місто дуже гарне, це – ворота в Антарктику. Всі експедиції туди і величезні круїзні лайнери з туристами йдуть з Ушуайі, – розповідає Владислав.

Аби слухачі не плутались у географічних поняттях, він пояснює різницю між Антарктикою і Антарктидою. Остання – це, як відомо, материк, а от Антарктика – це вся південна полярна область Землі. До її складу входять Антарктида, ділянки Атлантичного, Індійського й Тихого океанів та група прилеглих до материка островів. Назва "Антарктика" походить із грецької і означає регіон, протилежний північній Арктиці.

ШІСТЬ ДРЕЙКІВ

Найскладнішим для проходження і найнебезпечнішим місцем на маршруті суден, що ідуть в Антарктику, є протока Дрейка між Південною Америкою і Антарктидою (а точніше – прилеглою до неї групою Південних Шетландських островів). Довжина протоки – 400 км, ширина у найвужчому місці – 820 км, і для моряків її проходження є найсуворішим випробуванням. Там дуже часто дмуть ураганні вітри, вирують шторми, тонуть кораблі і губляться літаки. Тому торговий флот там уже не ходить.

Мис Горн, протока Дрейка
Мис Горн, протока Дрейка

- Протоку Дрейка наша команда проходила 6 разів. Для моряка це – одне з найстрашніших місць. Але нам пощастило: найбільшим був семибальний шторм. Посередині протоки проходить так звана лінія конвергенції. Це умовна лінія, яка поділяє води Тихого й Атлантичного океанів. Ти йдеш і це бачиш. Тут вода – 6-7°, і раптом – хоп, і вже плюс 1°. Тому там постійно великі хвилі, навіть якщо штиль умовний", – зазначає яхтсмен.

За його словами, для "непрокачаних" туристів проходження Дрейка було справжнім жахом. У перші дні їх дуже нудило, а це, як відомо, – відчуття не з приємних. А коли пройшли протоку, то почали рахувати дні до "наступного Дрейка" на зворотному шляху. Про емоції туристів, які за тур заплатили великі гроші (близько 8 тис. євро з Ушуайї), Влад розповідає досить кумедно.

- Коли ми досягли Південних Шетландських островів, де вже немає хвиль, туристи почали рахувати дні до наступного Дрейка: "Так, залишилось 11 днів...". Назавтра захоплено кричать: "Ох, дивіться, кити, кити!" – й одразу згадують: "До Дрейка – 10 днів". Іншим разом: "Ой-ой, пінгвінчики! Що, завтра Дрейк? Ми не готові"...

Попри небезпеку й неприємні фізичні відчуття від плавання у протоці, влітку її проходить чимало яхт. Трапляються навіть зовсім малі.

- Ми бачили сім’ю французів на невеличкій, 10-метровій яхті: чоловік років 40, жінка і двоє дітей. А Дрейк – це щонайменше 4 доби в один тільки бік і один шторм по-любому. Дорослі удвох управляються, і таких яхт там багато. Дозволи на відвідування Антарктиди вони отримують у Чилі чи Аргентині, – продовжує розповідь Кириченко.

На "Mon Coeur" за весь час експедиції нештатних ситуацій не було. Небезпеки зіткнутися з айсбергом – теж. Це тому, що такі яхти зараз обладнані надсучасною навігаційною технікою. Радари показують усі перешкоди, зокрема й підводні, й ризику зіткнутися з підводним айсбергом практично нема. Малі крижини матроси відштовхували від судна довгою бамбуковою палицею. Влад демонструє фото, як він це робив. Каже, що на допомогу нерідко ставали й пасажири-туристи.

В Антарктиді екіпаж яхти "Mon Coeur" за один рейс перебував 12-13 днів, решта 8 – це був Дрейк!!! Хоча за спокійної погоди протока – чудове місце для спостережень за морськими тваринами і птахами.

ІНШИЙ СВІТ

Туристи, які ходили на яхті "Mon Coeur", не були моряками й, готуючись до туру в Антарктиду, підписували договори з попередженням про можливі труднощі та небезпеки під час плавання. Тому ніяких істерик із приводу відсутності телефонного зв’язку та інтернету на судні не було.

Церква, Південні Шетландські острови
Церква, Південні Шетландські острови

У дні одноманітного плавання люди знаходили собі різні заняття. Одна група передивилася всі сезони серіалу "Ігри престолів", інша грала в "Мафію" та інтелектуальні ігри. Діти (дівчатка 10 і 12 років), які були в одному з походів, робили уроки – виконували домашні завдання з української та математики. Туристка-художниця малювала побачене в океані, хтось знімав відео чи насолоджувався спокоєм... Всі ці заняття час від часу переривалися радістю споглядання горбатих китів, а також островів та айсбергів. Дні виходу на берег були заповнені екскурсіями, оглядом пам’яток і цікавинок, контактуванням із дикою фауною.

Морські слони
Морські слони
Тюлень на льоду
Тюлень на льоду

А її представників там – безліч: морські леви, котики й леопарди, малі й великі птахи. Ну, і, безперечно, пінгвіни різних видів, які зовсім не бояться людей. Туристам заселфитися з ними – за щастя.

Пінгвіни біля музею
Пінгвіни біля музею

- Коли ми були на англійській станції Порт Локрой (зараз вона – музей), то на кухні бачили кулінарну книгу. З неї ми дізналися, що в 50-х роках минулого століття англійці пінгвінів їли. У книзі – рецепти страв із цієї птиці. Але після підписання в 1980 році нової антарктичної конвенції, яка заборонила нищення фауни і навіть ловлю риби в цьому регіоні, пінгвіни на станції лежать просто на дерев’яних пішохідних підмостках. Нам доводилось через них переступати або навіть обходити по камінцях, – пригадує Владислав.

Під час третього походу в Антарктику екіпажу яхти пощастило побачити, як годуються горбаті кити. Видовище – просто неймовірне! Вони пускали бульки, які збивали в купу криля (маленьких рачків), відкривали пащу розміром з 4 метри і їли. Цей унікальний момент один із туристів – продюсер фільму "Думки мої тихі" Дмитро Суханов – зняв на відео із дрона, а пізніше розмістив у соцмережі.

Природа в Антарктиці, продовжує чернігівський мандрівник, – це якісь "абсолютно нереальні пейзажі". Зовсім інший світ.

Протока Лемера
Протока Лемера

- Місцями це – ніби залитий водою Кавказ, де на поверхні залишились вершини 300-400 метрів. Прохід через протоку Лемера на шляху до української полярної станції Вернадського – шириною зо два футбольних поля. І там такі скелі! Думаю, що з часом у світі може з’явитися ще один напрямок туризму – антарктичний альпінізм. Там – маса технічно класних вершин, до яких не треба підходити, а можна відразу лізти, – захоплено розповідає яхтсмен, оцінюючи скелі вже як альпініст, яким він теж є.

Погода в літній Антарктиці була цілком комфортною. Хоча сонце мандрівники бачили рідко. У першому й третьому турах із погодою взагалі щастило, а от другий похід майже весь пройшов під дощем. Це, зрозуміло, дуже засмутило туристів, очікування яких через погану видимість не цілком справдились.

Пінгвін Макароні
Пінгвін Макароні

В Антарктиді, куди екіпаж яхти висаджувався за програмою туру, погода була прекрасною – плюс 12-15 градусів.

ТУРОБ’ЄКТИ Й ВИТРИВАЛІ АНГЛІЙСЬКІ ЛЕДІ

Туристичних локацій в Антарктиці для мандрівників є чимало. Вони розміщені на прилеглих до Антарктиди островах. Це старі китобійні судна, діжки для китового жиру, могили дослідників чи китобоїв, колишні й теперішні полярні станції.

- Острів Десепшн – це діючий вулкан у затонулій кальдері, в яку вільно заходять кораблі. З 1944 року там існувала англійська база. Її та ще одну – Порт Локрой – англійці збудували під час операції "Табарин" у роки Другої світової війни. Пізніше, коли вулкан прокинувся, люди зібрались і поїхали, а лава знесла станцію майже повністю. Сьогодні там можна побачити, що від неї залишилось. Крім того, в багатьох місцях на поверхню виходять теплі джерела з температурою води плюс 70° – можна ноги помити, – жартує оповідач.

Є на острові й залишки великого китобійного промислу.

Ще одне цікаве і популярне серед туристів місце – Порт Локрой на острові Гуд’є. До 1962 р. там розміщувалися британська антарктична станція і база китобійних суден, які пізніше закрили. У 1996 р. англійці відремонтували споруди й відкрили в них музей і єдине на весь Антарктичний півострів поштове відділення – найпівденніше у світі. Туристи можуть звідти відправити листівку чи поставити сувенірний штамп у паспорт.

Обслуговують музей і пошту чотири волонтерки з Великобританії. Щоб потрапити сюди, жінки пройшли величезний відбір – 300 людей на одне місце. Що цікаво, зазначає Владислав, що в них немає ні газу, ні гарячої води, ніякої можливості приготувати собі їжу. Харчуються вони сухими сумішами та консервами. Щойно до острова приходить теплохід – волонтерки йдуть туди купатися і пити чай-каву. Так і живуть на острові 5 місяців.

Демонструючи фотографію з велетенськими бочками-цистернами для китового жиру, Влад розповідає про безжалісний китобійний промисел, який у 20-30-х роках минулого сторіччя нищив в Антарктиці все живе. Працювала тут і українська (з Одеси) китобійна флотилія. За різними підрахунками, у південній Атлантиці тоді було вбито 100-200 тис. ссавців. Тому такі великі й цистерни для жиру. В 1990-х роках будь-який промисел в Антарктиці заборонили, і популяція горбатих китів повністю відновилася.

У бухті Ентерпрайз мандрівники бачили рештки величезного норвезького китобійного судна, знищеного пожежею. Це туроб’єкт, до якого яхти можуть навіть пришвартуватися.

А от пристати до самого материка, наголошує Кириченко, – надзвичайно складно. Тому мандрівники з яхти "Mon Coeur" виходили на нього лише раз і то з метою просто ступити на 6-й континент.

УКРАЇНСЬКА "ПІНГВІНІВКА"

Українську станцію "Академік Вернадський" (на острові Галіндез) команда яхти відвідувала тричі (щоразу – з новою групою туристів). В останній приїзд уже згаданий вище Дмитро Суханов привіз полярникам свій новий фільм "Думки мої тихі" і записане спеціально для них вітання режисера Антоніо Лукіча та виконавиці головної роді Ірми Вітовської. Радості науковців не було меж.

Ще однією приємною зустріччю для українських полярників став приїзд на яхті "Mon Coeur" вченого-біолога Артема Джулая. Дорогою на станцію, під час сходження на сушу, він добував цінні зразки антарктичної флори і фауни й у пробірках складав їх у морозильну камеру судна. Цікавим екземпляром, зазначає Владислав, був безкрилий комарик, спійманий на острові Кінг Джордж.

У літні місяці на Вернадському завжди багато гостей. Не в останню чергу тому, що на станції функціонує найпівденніший у світі бар "Фарадей". Завдяки йому (та й не тільки) Вернадський вважається найгостиннішою і найвеселішою станцією в регіоні. Про появу того бару Влад розповідає знамениту в Антарктиці бувальщину-легенду.

- Ще коли в 1950-х роках англійці будували цю станцію (у них вона носила ім’я Фарадея), то завезли туди двох столярів і дерево, яким вони мали обшити всі приміщення. Робітники закрились і з того матеріалу змайстрували один лише бар. Їм за це контракт не продовжили, грошей, кажуть, не заплатили й вони поїхали. У 1994 році станція "Фарадей" була передана Україні й дістала ім’я "Академіка Вернадського". Наприкінці 1990-х туди завітав один із тих столярів. Він зайшов у бар – і заплакав. Бо там абсолютно нічого не змінилося. Столяр сказав, що це – надзвичайно круто, що бар функціонує і має таку добру славу, – повідав Кириченко.

Улітку, додає він, у тому барі – повно туристів. Ті, що дістаються сюди на великих кораблях, це, як правило, жінки-пенсіонерки. Їм хлопці з Вернадського наливають так звану "пінгвінівку" – міцний "самограй" і, сміючись, розповідають не дуже пристойний рецепт виготовлення напою. Не вдаючись у пікантні подробиці, скажу тільки, що для виробництва "пінгвінівки" ловиться пінгвін, добре миється, годується дріжджами та цукром і відпускається. Доки він бігає й стрибає, бражка в ньому бродить... Зрозуміло, чому цей бар ще й найвеселіший?

МІЙ ДРУГ ПАДДІНГТОН

Ну, а якщо серйозно, то Антарктика сьогодні – регіон, який дуже жорстко охороняється. Туди не можна завозити ні собак, ні будь-яких інших тварин і рослин – аби не занести з ними інфекції. На всіх станціях для туристів – дезінфектори для рук та ніг. Сміття на островах ніде немає. На суднах його збирають у спеціальні контейнери, пресують і потім вивозять. Будь-яка людська діяльність у регіоні заборонена. Полювати й ловити рибу теж не можна, навіть полярникам.

Відвідини Антарктиди суворо обмежені. З усього світу туди ходить лише з десяток яхт. Певні обмеження стосуються і великих теплоходів. Якщо на судні 500 чоловік – в Антарктику його взагалі не пускають. Якщо до 500 – воно може стати лише в одному місці. Якщо до 200 – причалити дозволяється у п’яти місцях, але висаджуватись на берег одночасно можуть лише 100 осіб. Тому яхтові походи в ті краї – найзручніші. Бо швартуєшся, де і коли хочеш.

За три з половиною місяці на яхті "Mon Coeur" Влад Кириченко пройшов морями-океанами 6,5 тис. миль. Його вірним супутником усю дорогу залишався іграшковий ведмедик Паддінгтон, за версією відомого мультсеріалу – уродженець Чилі. На своїй батьківщині, каже мандрівник, він уже побував, а тепер йому треба дістатися Англії...

Насамкінець хочу сказати кілька слів про Чернігівський яхт-клуб, де формуються спортсмени, здатні ходити під вітрилами в океанах. Він був заснований у 2011 році трьома ентузіастами: героєм цієї розповіді Владом Кириченком, Геннадієм Добровінським та Олександром Морозом – з нуля, без підтримки влади та будь-якої спонсорської допомоги. Для чернігівців, зацікавлених у занятті яхтингом, клуб "відкрив двері" у великий морський світ.

Не маючи поблизу моря, тренуючись на озерах та Київському водосховищі, чернігівські спортсмени досягають високого рівня майстерності в управлінні яхтами і беруть участь у престижних всеукраїнських та міжнародних регатах. Крім того, навчають молоде покоління, доводячи своїм прикладом, що за наявності витримки, мужності і бажання, можна втілити будь-яку мандрівну мрію, дійти навіть до суворої і водночас казкової Антарктиди.

- Наші спортсмени де тільки не ходять – у Чорному морі, Середземному, в Атлантиці... А в Чернігові формат у нас простий: ми виїжджаємо на озера чи Київське водосховище й на невеликих яхточках вчимо охочих ходити під вітрилами. Актив у нас – 10-15 чоловік, а на заходи, які ми проводимо, приїжджає щоразу 50-60 людей. Єдине, чого нам сьогодні не вистачає – це бази, де б можна було тримати судна, – розповів керівник яхт-клубу Олександр Кишко.

Багато років у Чернігові працював річковий порт. Зараз він – порожній, безлюдний і сумний. Чому досі в місцевих яхтсменів немає бази – не зрозуміло...

Наталія Потапчук, Чернігів

Фото Владислава Кириченка, Сергія Онишка та компанії "Paganel Studio" зі сторінок у Facebook

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-