Одеські підземні лабіринти, що ведуть до списку ЮНЕСКО
Однак якщо римські та паризькі тунелі і таємні ходи простягаються відповідно на 200 та 500 кілометрів, то сумарна довжина одеських, включно з передмістям, уп'ятеро більша - до 2 тисяч 500 кілометрів. Поступається мережа підземних лабіринтів Одеси хіба що овіяним легендами лондонським - найдавнішим і багатоярусним. Деякі з них, на думку фахівців, з’явилися ще до приходу римлян і кельтів, тож мандрівникам радять триматись подалі від тих, хто здавна поселився на нижніх ярусах...
Підземне місто, що формувалось протягом століть під нинішньою "морською столицею" України, можна справедливо вважати "прамамою" Одеси. Більшість виявлених тунелів - це мережа гірничих виробок, з глибини яких піднімали на-гора камінь-вапняк для зведення будівель центральної частини мегаполіса. Саму ж назву "катакомби" каменярі запозичили у пізніх латинян, які словом "catacomba" називали підземні лабіринти, де християнські громади II-IV століть рятувалися від переслідувань римської влади, проводили богослужіння й обряди поховання померлих.
РАРИТЕТИ ПІД ВУЛИЦЯМИ КУРОРТНОЇ АРКАДІЇ
Цікаво, що одну з найдавніших покинутих каменоломень - соту за порядком реєстрації - дослідники підземного простору Одеси виявили цієї осені у районі курортної Аркадії. Як уточнив 11 листопада на науково-практичній конференції, присвяченій вивченню і збереженню підземних споруд Одещини, завідувач Підземним геологічним музеєм Одеського національного університету ім. Мечникова Костянтин Пронін, "виявлена шахта порадувала двома раритетами, якими користувалися добувачі каменю ще у 1882 році. Це великий металевий гак і шайка (двометровий дерев'яний брус з отворами для міцних канатів), яку застосовували для підняття із шахт добутого каменю-вапняку, а також підйому і спуску гірників у каменоломні".
За словами Проніна, "спеціальні англійські пили, якими вирубували кам'яні брили у штольнях, давно стали експонатами музею "Таємниці підземної Одеси". А от шайка, без якої важко уявити каменоломні XVIII століття, поповнила колекцію лише кілька тижнів тому. За виявленою міткою на стіні штольні дослідники визначили вік знахідки".
ПІДЗЕМНИЙ ТУРОБ'ЄКТ ПОРЯД ІЗ ДЕРИБАСІВСЬКОЮ
На базі найстарішої каменоломні, яку теж виявлено недавно буквально в центрі Одеси - на вулиці Буніна, 7 - група пошуковиків організувала й відкрила при підтримці міської влади новий туристичний об'єкт "Катакомба Кантакузена". У церемонії відкриття шести експозиційних залів і 120 метрів підземних галерей та склепінь взяли участь учений-спелеолог Леонід Ашкалуненко, гуру підземного світу Одеси Костянтин Пронін, голова фонду вивчення і збереження спадщини міста "Пам'ять" Максим Баранецький.
Крім того, гості Одеси мають змогу відвідати створений ентузіастами музей "Таємниці підземної Одеси" в районі Молдаванки, Нерубайські катакомби, включно з "Музеєм партизанської слави". Не згасає інтерес до Художнього музею на Софіївській вулиці, який приваблює екскурсантів не лише прекрасною колекцією картин і розкішшю архітектури самої будівлі, а й можливістю оглянути таємний підземний хід, який колись поєднував палац графині Софії Потоцької з берегом моря.
ХОДАМИ І ГАЛЕРЕЯМИ МАСОНІВ
У підземних залах палацу збирались на нічні засідання поклонники княгині - представники місцевої богеми і європейські масони, зокрема й покровитель графині, генерал-губернатор Новоросійського краю герцог Арман де Рішельє. В одній із підземних галерей під центральною частиною палацу досі можна побачити знаменитий грот із фонтаном, де свого часу бували генерал-губернатор Воронцов та опальний поет Пушкін. Після смерті Станіслава і Софії Потоцьких міський голова Одеси Григорій Маразлі викупив будівлю палацу і передав у дар громаді для влаштування в ньому Музею витончених мистецтв.
Останнім сенсаційним здобутком геологів, на думку дослідника Проніна, "стало виявлення групою пошуковців підводного аркового входу до підземного тунелю, що веде до палацового комплексу будівель Художнього музею. Це трапилось на початку листопада цього року, а відправним пунктом для пошуку були архівні джерела. Екскурсійні групи, що регулярно спускаються таємним ходом до знаменитого гроту підземної галереї, ще не бачили підводного входу до палацу. Поки що його вивчають дослідники. Так само предметом фахового зацікавлення спелеологів і палеонтологів стала виявлена цієї осені ще одна велика карстова печера на одеському узбережжі".
Прогнозуючи на прохання Укрінформу, яких висновків і рекомендацій фахівців можна очікувати задля збереження виявлених підземних об'єктів, Пронін зауважив: "Дуже важливо, що привернуто увагу міжнародних експертів до цих унікальних об'єктів, які становлять невід'ємну складову номінаційного досьє для включення до основного Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Бо чудових будівель у містах України немало, але такі масштабні підземні об'єкти, як в Одесі, - доволі рідкісне явище. А з іншого боку, наше підземне місто потребує серйозного вивчення фахівцями і встановлення придатності для демонстрації культурно-історичної цінності цих об'єктів. Для прикладу, недавно виявлена пошуковцями-ентузіастами гігантська підземна порожнина, склепіння якої сягає 12-метрової висоти, ширина печери - 9 метрів. Безумовно, цей природний об'єкт, що чудово зберігся, є також джерелом естетичної краси".
МОНСТРИ ЕПОХИ "ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ" ПОРЯД ІЗ КАЗАРМОЮ СПЕЦПРИЗНАЧЕНЦІВ
Утім, є серед підземних рукотворних об'єктів і такі, що вражають уяву через апокаліптичне мислення їхніх творців. Це, зокрема, протиатомний підземний бункер, що мав високий ступінь захисту і був створений колишнім інженерним підрозділом Одеського військового округу в епоху "холодної війни" під будівлями Другого Розумовського провулку для розміщення 1200 осіб. До речі, ще донедавна поряд дислокувався батальйон сумнозвісного "Беркута".
Опустившись сходами, які починаються біля непримітного автогаража, на глибину 25 метрів, опиняєшся у тамбурі-"шлюзі", відгородженому від світу масивними герметичними дверима. А далі - довжелезні коридори, уздовж яких тягнеться повітропровід системи вентиляції, водопровідні та каналізаційні труби, час від часу постають на шляху залізні ворота, на стінах де-не-де видніються й електрокабелі, що ведуть до генераторного блоку. Хоч левову частку кабелів місцеві умільці, як видно, встигли зняти й, напевно, продати на ринках. Ще більше посилюють моторошне видовище невеличкі вирви у бетонних плитах-підставках на місці анкерних болтів, якими раніше до них були прикріплені дерев'яні лавки...
ДЕ КОЛИСЬ БРОДИЛИ МАМОНТИ
Після того, як пройдеш декілька сотень метрів рукотворними лабіринтами, можна потрапити у природний підземний світ - деякі покинуті штольні та зливові колекторні тунелі переходять у величезні карстові печери, мережа яких виникла на цій території понад 3 мільйони 700 років тому і протягом останніх століть піддана ґрунтовним палеонтологічним дослідженням. Одна з таких підземних порожнин простягається більш як на кілометр.
Тут знайшли, зокрема, безцінні для науки останки доісторичних тварин, що експонуються у Палеонтологічному музеї, розташованому в головному корпусі Одеського національного університету ім. Мечникова. Причому колекція музею, відкритого ще в 1873 році, входить до десятки кращих на планеті! У ній - сім повних скелетів хребетних тварин, які колись мешкали на території Північного Причорномор'я, зокрема, мастодонта, трипалого коня, безрогого носорога, пліоценового верблюда, слона, печерного ведмедя, мамонта. Вражає відвідувачів також унікальний кістяк діорніса - гігантського птаха, який колись водився також у Новій Зеландії.
Усього в експозиційних залах і запасниках музею - понад 60 тисяч експонатів, серед яких і величезна діорама "Розвиток життя на Землі". Перед туристами, що проходять уздовж її п'ятнадцяти секцій, послідовно розгортаються основні етапи розвитку планети і життя на ній. Значний інтерес також викликає створений при музеї підземний палеонтологічний заповідник - кладовище вимерлих хребетних, представників ссавців із карстових печер понтичного вапняку.
Один із відомих дослідників підземного простору Одеси і автор низки екскурсійних маршрутів Олександр Бабіч систематизував чимало природних лабіринтів, таємних ходів і покинутих каменоломень, якими він та його колеги водять групи екскурсантів. Зокрема, це маршрути "Кримінальна Одеса", "Дореволюційне підпілля", "Партизанська Одеса", досліджує він також "Дезертирські катакомби", в яких переховувались деякі одесити від мобілізації у червні-жовтні 1941 року, там же знайшли сховок близько півтисячі червоноармійців, яких командири підрозділів "забули" в місті при евакуації військ із Одеси в ніч на 16 жовтня. Екскурсанти мають змогу відвідати колишні місця таємних зібрань революціонерів, переховування контрабандистів і партизанських груп, які діяли у роки Другої світової.
НОВІ ГРАНІ ПАРТИЗАНСЬКОЇ ВІЙНИ
У результаті архівних пошуків та дослідницьких експедицій уже встановлено, що при відступі 16 жовтня 1941 року з Одеси радянські партійні органи та НКВС залишили на підземних базах чотири групи для протидії окупантам, розповідає Бабіч. Зокрема, загін Опанаса Клименка - у Нерубайських каменоломнях, спецгрупи НКВС Солдатенка та Кузнєцова-Калошина - у двох катакомбах на Молдаванці, групу Лазарєва-Горбеля - у шахтових виробках приміського села Усатове. Докладно про їхню трагічну долю і причини загибелі йдеться у книзі-дослідженні "Загін", автор якої посилається на виявлені документи в Центральному архіві СБУ України та румунських архівах.
"Цифри і факти, що пов'язані з катакомбами, просто вражають, - зауважує дослідник. - Бо знаємо, що у найбільшому бойовому загоні, який дислокувався у каменоломнях, восени 1941 році налічувалось до 45 чоловік. І вже до середини 1942 року всі партизанські групи були ліквідовані румунськими окупаційними військами. Однак на завершальному етапі війни, за тиждень-два до визволення військами Одеси, у партизани "ломанулись" цілі натовпи городян: наприклад, до складу одного із лже-загонів записались аж 1200 чоловік, а деякі партизанські командири дислокувались із бійцями, згідно з документами, відразу у двох катакомбах".
Словом, архівні папки "висвітили" парадоксальні факти воєнного періоду міста. Достовірно встановлено, що близько двохсот одеситів-патріотів мужньо боролись з окупантами, в тому числі у січні-травні 1942 у районі Куяльницького лиману діяв невеличкий "Єврейський партизанський загін", але й папок під назвами «Лже-партизанський загін..." теж знайдено в архіві СБУ більше десятка. Чомусь підозрюю, що подібні "історії" опору російським окупантам можемо виявити через деякий час після звільнення східних районів Донбасу від російських найманців та бойовиків "ОРДЛО".
Завдяки зусиллям дослідників стає дедалі менше "білих плям" в історії підземного простору міста, де панує суцільна темрява, постійна температура повітря 14°С та 90-відсоткова вологість. Водночас багатьох науковців, що ведуть краєзнавчі, геологічні та палеонтологічні дослідження, тривожить погіршення гірничотехнічного стану каменоломень і природних порожнин унаслідок підвищення рівня підземних вод.
Одним із спільних заходів, під час яких дослідники разом із представниками міської влади формують підходи до збереження історичної та культурної спадщини, стала науково-практична конференція "Підземний простір Одеси та області", що відбулась 11-12 листопада під егідою Національної спілки архітекторів України та управління з питань охорони культурної спадщини Одеської міськради. Учасники форуму аналізували виконання профільними управліннями і департаментами міськради трирічної цільової Програми збереження історико-культурних об'єктів Одеси з метою подальшого включення окремих із них до Основного списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
ЧИ СТАНУТЬ КАМЕНОЛОМНІ ОДЕСЬКИМ ОБ'ЄКТОМ СПИСКУ ЮНЕСКО?
"У грудні експертам Центру всесвітньої спадщини та Міжнародної ради зі збереження пам'яток і визначних місць (ІКОМОС), передусім фахівцям у галузі архітектури та містобудування, належить визначити перспективні кроки для збереження історичної забудови центру Одеси шляхом включення окремих ансамблів до основного Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, в тому числі унікальної конгломерації старих одеських двориків, і мережі підземних каменоломень протяжністю понад 2,5 тис. кілометрів. Планується у січні 2018 року винести експертні оцінки і рекомендації на розгляд сесії ЮНЕСКО", - зазначив очільник управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини міськради Андрій Шелюгін.
Перед провідними науковцями та владою Одеси постало завдання - довести міжнародним експертам унікальність історичного центру та мережі каменоломень міста. Адже до "охоронного" Списку всесвітньої спадщини можуть входити лише унікальні об'єкти, що відповідають умовам цілісності і/або автентичності, мають адекватний захист і систему менеджменту, які гарантують їх збереження. На думку деяких експертів, таким вимогам зараз може відповідати архітектурний ансамбль у межах Приморського бульвару, Катерининської і Театральної площ з буферною зоною в межах певного історичного ареалу.
Суть у тому, що Одеській мерії належало неухильно забезпечувати цілісність історичного центру після ухвалення у 2008 році "Історико-архітектурного опорного плану Одеси", згідно з його вимогами і з "Конвенцією про захист світової культурної та природної спадщини". Однак пізніше було зафіксовано факти "сучасної дисонансної забудови", тобто зведення в історичному центрі Одеси висотних будівель, а також споруд, що не вписуються в існуючий ансамбль.
Це викликало у міжнародних експертів сумніви щодо наявності дієвого механізму захисту пам'яток архітектури, і Одесу з категорії "С" ("історичні міста") перевели до категорії "D" ("сектори історичної забудови") за критеріями ЮНЕСКО. І тепер можна вести дискусію про входження до "охоронного" списку лише окремих об'єктів історичного центру міста. І то при умові, що розроблено й успішно реалізується менеджмент-план збереження кожної історико-культурної пам'ятки. Дотримання владою вимог міжнародних експертів і стало минулого тижня ключовою темою доповідей та дискусій у рамках V Міжнародної науково-практичної конференції "Збереження історичної забудови центру Одеси шляхом включення до основного Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО".
Михайло Аксанюк, Одеса
