Вінницькі «Мальдіви», космічний прибулець і квіти-провидці

Вінницькі «Мальдіви», космічний прибулець і квіти-провидці

1501
Ukrinform
Якщо хочете побачити зоряну рану, кам'яні гриби, помилуватися цвітінням цілої долини ірисів, вирушайте на Вінниччину

Вінниччина має свій шарм, цікаву історію і природу, проте широкому загалу відома не настільки добре, як того заслуговує. Тут є справжні природні дива, до яких іще не протоптали доріжку туристи. Але це не применшує їх винятковості та враження, яке вони справляють на тих, хто не полінується сюди дістатися. Укрінформ розповість про чотири таких місцини – Іллінецьку астроблему, долину ірисів, неймовірної краси озеро та урочище з фантастичними скелями.

Саме з них проект “Сім днів у регіоні” й почне тижневу мандрівку областю.

ЗОРЯНА РАНА І АЛМАЗИ ВІННИЧЧИНИ

Воно прилетіло на Землю 400 млн років тому. Це, без сумніву, була подія планетарного масштабу. Космічне тіло діаметром 230-300 метрів, яке врізалося на території Вінниччини в Український кристалічний щит, залишило по собі вибуховий кратер глибиною понад 700 метрів. Первісний діаметр метеоритної вирви, розташованої поблизу райцентру Іллінці у межиріччі річок Соб і Сібок, - близько 7 кілометрів! Нині вчені називають його Іллінецькою астроблемою, що з латини перекладається, як зоряна рана.

Усього науковці нарахували на території Українського кристалічного щита сім астроблем, але Іллінецька - одна з найдавніших у світі.

Першим космічне походження геологічної структури Іллінецького кратера запідозрив професор Київського університету Костянтин Феофілактов. У 1851 році в місці розташування астроблеми він шукав поклади горючих корисних копалин. Вивчаючи кристалічні породи, які оголилися на крутосхилах обабіч річкової долини, він звернув увагу на незвичайну форму мінералів. Вона була приплюснутою, ніби від дії величезного тиску. А за якийсь кілометр на поверхню виходили поклади вулканічного туфу, існування яких на давно згаслому суцільному кристалічному щиті видавалося дивним.

Детально описав і вивчив кратер у 1898-му вчений В. Є. Тарасенко, і лише 1973 року А. А. Вальтер та В. А. Рябенко довели його метеоритне походження.

Метеорит, який від тертя об атмосферу розігрівся до температури плавлення, після удару об землю, вибухнув. Вивільнену при цьому енергію, як стверджується у деяких публікаціях, можна порівняти з вибухом 120-мегатонної бомби..Температура там сягала 4-5 тисяч градусів, що дуже вплинуло на місцеві кристалічні породи. Тому, якщо ви приїдете, щоб побачити Іллінецьку астроблему, зможете тут ламати каміння руками, як казковий богатир: тутешній граніт змінив щільність, густину, колір і став схожим на пісковик.

Місцеве населення ще років із п’ятдесят тому навіть не здогадувалося, у якій унікальній місцині мешкає. А тому селяни використовували каміння з кратера для фундаментів і будівництва хатин, робили з нього жорна і навіть всипали ним дороги. Аж поки 1975 року тут не відкрили так звані імпактні алмази, що утворилися на основі графіту.

Це друге у світі після Попігайського кратера в Якутії відкриття алмазів у корінних породах. За словами вінницького історика і краєзнавця Олександра Рогового, після цього Іллінецьку астроблему засекретили, хоча для промислового видобутку коштовного каміння у кратері дуже мало. Але мисливців за коштовним камінням це не зупинило, і цінні знахідки тут таки були. Принаймні, поблизу с. Лугове свого часу знайшли величезний агат, розміри зразка – 14,5 х 25 х 32 см. Його зріз передано в дарунок всесвітньовідомому Музею природознавства Гумбольдтського університету в Берліні.

Іллінецький кратер наразі має статус об’єкта природно-заповідного фонду місцевого значення - геологічної пам’ятки природи. А в обласній програмі розвитку туризму на найближчу п’ятирічку навіть пропонується розпочати підготовчі роботи задля створення науково-туристичного комплексу «Липовецько-Іллінецька Астроблема» («Іллінецький кратер»).

ДОЛИНА ІРИСІВ

На відміну від уславленої долини нарцисів поблизу Хуста, вінницьке квіткове диво відоме менше. А шкода, бо на майже 14 гектарах заболоченої місцевості в долині річки Караєць поблизу с. Снітків Мурованокуриловецького району росте найбільша в області популяція півників болотних. Ця квітка занесена до «Загального переліку рідкісних та зникаючих видів судинних рослин і тварин Вінницької області, які потребують охорони».

Розташований ботанічний заказник місцевого значення «Долина ірисів» приблизно за 100 км від Вінниці. Щороку на межі весни і літа – наприкінці травня та на початку червня – тут розцвітає ціле море жовтих квітів. Через відсутність будь-якої туристичної інфраструктури і погані дороги приїздить сюди значно менше люду, ніж могло б.

Та нема лиха без добра: природне диво не зазнає антропогенного навантаження.

Найвідданішим шанувальником і практично єдиним гідом цієї місцини є снітківський сільський голова Віктор Ольшевський.

- Ми цьогоріч уже й не сподівалися, що долина ірисів зацвіте, бо вона розташована у пониззі й дуже постраждала від травневих заморозків. Але природа взяла своє, і рослини відновилися. Та ще й дощі пройшли, рівень води у річці й на болоті піднявся. Цвіту було відчутно менше, але все одно долина виглядала чудово, - розповів Ольшевський.

За його словами, місцеві були украй стурбовані таким станом долини, - боялися, що іриси перестануть цвісти взагалі. Цікаво, що ці побоювання аж ніяк не були пов’язані зі збереженням природної дивовижі. Невідомо хто і коли вигадав прикмету, що цвітіння ірисів пов’язане з долею місцевих селян. Мовляв, якщо не зацвіте – буде біда, бо тутешні люди і квітки між собою пов’язані.

Віктор Ольшевський навіть посилається на спогади місцевих старожилів: долина ірисів не цвіла перед Голодомором 1932-1933 років і перед початком Другої світової війни.

ВІННИЦЬКІ «МАЛЬДІВИ»

Ця місцина за 43 кілометри від Вінниці – одне з наймолодших рукотворних чарівних місць настільки гарних, наскільки й небезпечних. Відвідувачі Черепашинського озера порівнюють його з Лазурним берегом Французької Рив’єри і навіть Мальдівами – чарівний довколишній ландшафт і фантастичної блакиті плесо гідно конкурують із краєвидами «курортних» листівок.

Озеро поблизу села Черепашинці Калинівського району з’явилося зовсім недавно. Ще у 1990-х тут видобували граніт, а зараз на місці кар’єру утворилася водойма. Місцями озеро завглибшки з сотню метрів. З дна його стирчать гострі кам’яні виступи, небезпечні для життя відчайдухів-пірнальників. Утім, їх це не спиняє: блакитна безодня вабить до себе непереборно.

Озеро має стрімкі гранітні береги, довкруж поросло деревами. Деякі з них «спускаються» стовбурами у воду – озеро все ще «росте». Попри це, вода у ньому надзвичайно чиста і прозора: рибин, які плавають на глибині двох метрів, видно неозброєним оком.

Наразі його ще ніхто не досліджував, тому аргументовано пояснити, чому сонячної днини вода тут набуває кольору тропічного океану, важко. Ймовірно, справа у звичайному заломлені сонячних променів, та хіба насправді це так уже й важливо?

Озеро ще не має своєї історії, не склали про нього романтичної легенди. Утім, місцеві мешканці лякають приїжджих, що воно – радіоактивне: мовляв, граніт же навколо.

Відео Михайло Чорнописький

КАМ’ЯНІ ГРИБИ ГАЙДАМАЦЬКОГО ЯРУ

А якщо ви мрієте побачити геологічні дивовижі та історичні артефакти в одному місці – їдьте на південь Вінниччини, до Гайдамацького яру, розташованого на території Ямпільського та Чернівецького районів. Урочище – це пам’ятка природи загальнодержавного значення, один із 28 геологічних заповідників, які існують в Україні. Гайдамацький яр розташований на площі 96 гектарів поміж селами Буша і Гомулівка. Ширина двокілометрового каньйону, виробленого річкою Бушинка, коливається від 100 до 200 метрів. Утворилася казкова долина під дією води, перепадів температур і вітру, - її прикрашають мальовничі пісковикові скелі різної форми.

Кожна з них по-своєму унікальна, має власну історію. Більшість із них виточив вітер у післяльодовикову епоху. Так, скелю «Гриб» немов би загубив зі свого кошика якийсь велетень: її «ніжка» піднімає шестиметрову «шапочку» на висоту 9 метрів. Або ж, скажімо, скеля «Баран» і справді нагадує уперту тварину.

Скелю «Гонтів камінь» омиває річка. За легендами, це було улюблене місце роздумів гайдамацького ватажка Івана Гонти. Начебто тут він переховувався від поляків, готуючись до нового повстання.

Дуже цікавою є «Гайдамацька скеля», а також розташована у ній печера. На початку 80-х років минулого століття її досліджували спелеологи із Вінницького педагогічного університету. Вони частково розширили вхід, щоб потрапити всередину, та розвідали лише 60 метрів печери.

Скелі здіймаються у вигляді величезних стовпів, що схожі на мури в декілька поверхів. Там зустрічаються грибоподібні скелі, що іноді спираються одна на одну. На деяких із них лежать оброблені вітром брили-камені, що коливаються.

До всього, Гайдамацький яр – ще й місцина історична. Однією з найцікавіших тутешніх знахідок є скельний храм, вирубаний у кам’яних породах. Науковці й досі сперечаються, коли він був створений, - на початку нашої ери, у ІІ столітті, чи, можливо, він на 900 років старший. Відтак, вважають, що збудувати його могли як язичники, так і перші християни Київської Русі.

Таких природних див на Вінниччині чимало. Ще десять років тому обласна рада утвердила список об'єктів, віднесених до номінації «Перлини Вінниччини». Із 20 об’єктів, внесених до списку, три – саме природні комплекси. Отож, як кажуть, велкам: вони чекають на тих, хто готовий досліджувати рідну країну.

Антоніна Мніх, Вінниця


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-