«Ключ Поділля» - замок у Язловці

«Ключ Поділля» - замок у Язловці

1539
Ukrinform
Найдавніша письмова згадка про Язловецький замок датується 1373 роком

На завершення тижня мандрівки тернопільськими замками у межах проекту Укрінформу «Сім днів у регіоні», пропонуємо знайомство із ще однією цікавою, самобутньою фортифікаційною спорудою. Це – Язловецький замок, один із найдавніших на Поділлі.

РИЦАРСЬКИЙ ЗАМОК І МАГНАТСЬКИЙ ПАЛАЦ

А дорога сюди, до колись прекрасного містечка з ренесансною архітектурою, а нині - села Язловця, неблизька і, м’яко кажучи, далеко не ідеальна. Від Тернополя сюди – понад 80 км. Але цей шлях таки варто подолати, аби сповна зануритися в історичне минуле цього куточка тернопільською краю, де на високому пагорбі зберігся Язловецький замок із палацом.

Стати попутником та екскурсоводом я попросив заступника генерального директора з наукової роботи Національного заповідника «Замки Тернопілля» Руслана Підставку. Він – багатолітній дослідник історичної спадщини Тернопільщини, зокрема, фортифікаційних споруд, автор численних наукових розвідок, науково-популярних статей, кількох книг, зокрема й про історію, архітектуру Язловця та, зрозуміло, тутешнього замку.

- Пане Руслане, а чому Язловець та його замок історики часто називають «ключем Поділля»?

- Справа у тому, що Язловець, до якого ми прибули, ще за часів правління князів Коріатовичів у XIV ст. був важливим форпостом на обороні південно-західних кордонів Поділля. Тож у часи постійних татарських набігів виникла необхідність у посиленні оборони краю, де будувалися кам’яні укріплення. Ось і замок у Язловці вважався символічним «ключем», оволодіти яким, означало мати доступ до нових подільських, і не тільки, територій.

- Коли ж постала ця твердиня у Язловці?

- Найдавніша письмова згадка про Язловецький замок, згідно з нашими останніми дослідженнями, датується 1373 роком, хоча існування першої оборонної мурованої споруди припадає вже на другу половину ХІІІ ст. На думку більшості дослідників середньовічних оборонно-фортифікаційних споруд, цей замок – один із найдавніших на Поділлі. Він належав до рицарських замків, якими володіли магнатські сім’ї.

- Звідси, з узвишшя, де ми стоїмо, видно, що ця кам’яна споруда домінує над місцевим ландшафтом, ніби дійсно прикриваючи Язловець, який лежить на північ від замку.

- Так, Язловецький замок, як бачите, розташований на досить високому пагорбі, нижче Подільського плато, в меандрі річки Вільховець, лівої притоки Стрипи, що огортає його своєрідною петлею. Саме ж містечко було оборонними укріпленнями, що не дотикалися до замку. Стіни замку збудовані з міцного девонського пісковику різноманітних відтінків - від червоного, до сіро-зеленого. А окремі архітектурні деталі виконані з білого вапняку, - розповів Руслан Підставка.

БАШТИ, БАСТІОНИ ТА БАСТЕЇ

І ось ми йдемо з Русланом Підставкою уздовж давніх мурів Язловецького замку. Мій екскурсовод каже, що ця фортифікаційна споруда мала щонайменше шість періодів будівництва, кожен із яких надавав замку нових обрисів.

- Спочатку замок мав видовжену п’ятикутну форму з одним усіченим, зрізаним кутом. У західному куті була вежа ХІІІ ст., а поблизу воріт, замурованих у XVI ст, прибудовано житловий будинок, а біля нього - глибокий колодязь. Зі східної, кутової сторони, замок захищено від можливих нападів стіною. Перед нею був рів, зроблений у скелі, котрий підсилював оборону замку, - каже пан Руслан.

За його словами, наступні перебудови щораз зміцнювали обороноздатність фортифікаційної споруди. Бастіони, що зводилися на кутах Нижнього замку, призначалися для вогневого захисту мурів, ровів, обстрілу місцевості перед укріпленням. А приземиста оборонна будівля – бастея, слугувала захистом від флангових обстрілів з вогнепальної зброї.

Існує легенда, що Язловецький замок мав підземний тунель, який з’єднував його з Бучацьким замком. Та, як вважає Руслан Підставка, вірогідніше, що такий тунель міг бути, але як запасний вихід із фортеці, і не до Бучача, а десь на південну сторону замку – до річки Вільховець.

«МІЦНИЙ ГОРІШОК», ЯКИЙ ОБХОДИЛИ І ТАТАРИ, І КОЗАКИ

За міцністю і оборонним засобами замок у Язловці зараховувався до найкращих фортець краю. Його ніколи навіть не намагалися здобути татари, не спокушалося на нього і козацьке військо.

Проте через недбальство та бездарність командирів, які керували оборонцями, замок двічі здавали майже без бою туркам у 1672 та 1676 роках, - каже Руслан Підставка. - У турецько-польській війні він був доведений до руїни і відбудований аж на початку XVIII ст Яном Конєцпольським. Тоді час середньовічних фортець уже минув. А останні власники замку Любомирські, Понятовські не турбувалися про його вигляд і стан. Натомість, вони розбудували і прикрасили у 1746 році замковий палац, а поряд з ним заклали парк.

ПАЛАЦ, МОНАСТИР ТА ГРОБНИЦЯ-УСИПАЛЬНИЦЯ

Тож у середині XVIII ст., розповів Руслан Підставка, власники замку перебудували його долішню частину у пізньобарокову резиденцію. Вона, з аркою і фронтоном та геральдичними барельєфами й ренесансно-бароковим порталом, перенесеним із замку, добре збереглася й донині. Тут часто люблять фотографуватися туристи. Під час перебудови нижнього замку у палац, були збережені староіталійські бастіони, які колись відігравали роль оборонних споруд. Над дверима палацу, крізь арку якого можна потрапити у розкішний парк і досі можна прочитати латинській вираз: «Honestus rumor atlerum est patrimontium», що означає – «Добра слава є друга спадщина». Цей вислів був девізом родини Понятовських.

Із середини вісімнадцятого століття Язловецький замок поступово втрачає своє обороне значення та перетворюється у магнатську резиденцію, а згодом у монастир Сестер Непорочного Зачаття Діви Марії.

Заступник генерального директора Національного заповідника «Замки Тернопілля» з наукової роботи Руслан Підставка розповів, що з другої половини XIX століття палац та навколишня територія належали сестрам-непорочницям, які згодом пристосували будівлю палацу під інтернат і школу для дівчат. До речі, в цьому інтернаті навчалися дочки польського маршала Йозефа Пілсудського. А відому своїми чудесними зціленнями місцеву фігуру Найсвятішої діви Марії язловецькі сестри перенесли до свого головного осідку – у Шиманів під Варшавою.

За замковим палацом у XIX-XX ст. було збудовано гробівець монастиря - майже наполовину у скелі. Цей монастир заснувала Марцеліна Даровська, яка належала до багатої шляхетської родини. Власне, вона і створила у Язловці перший Дім непорочниць та навчально-виховний заклад для дівчат, де навчали дітей батьків будь-яких віросповідань.

У 1911 році мати Марцеліна померла. Похована вона у місцевому склепі-гробниці. Нині там - ціла галерея-усипальниця сестер, що померли у цьому монастирі, який примикає до колишнього замку. Ці катакомби вільні для відвідування, чим користуються туристи, приходять сюди переважно з букетиками квітів, зірваних на схилах пагорбу, де височить Язловецький замок чи на узліссі, там, де закінчується парк, закладений колись біля палацу його володарями…

Ось і завершуєтсья наша мандрівка сімома замками Тернопільщини. Вони – лише часточка з майже 1200 пам’яток архітектури та історії, що є тут.

У кожній із давніх пам’яток, що, на жаль, дійшли до наших часів не в надто привабливому стані – подих віків, дух моїх земляків, їхні перемоги і невдачі. То – своєрідні знаки долі мого краю, спогад про час, у якому жив мій край зі своїми оберегами, серед яких – давні замки-фортеці. А ще подумалося, що вони – не просто мури та вежі, а кам’яні карби часу. Ніби застиглий історичний генокод, духовна матриця, котра оживає, коли осмислено торкаєшся її суті.

Олег Снітовський, Тернопіль

Фото автора


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-