Латвійська Швейцарія: опера в замку, вишиванки та несподівані зустрічі
Ці краї, околиці Сігулди, часто називають «латвійською Швейцарією». Але скажу по секрету, що це - назва для іноземців. Між собою латвійці кажуть - «відземська Швейцарія» (Відземе - назва місцевого історичного краю, одного з чотирьох, що складають Латвію, поряд з Курземе, Земгале і Латгале). Але у будь-якому випадку - Швейцарія. І є за що! Мальовнича долина Гауї. Ця річка прорізає пагорби (іноді дуже круті), порослі змішаним лісом (тому тут особливо гарно в розпал літа і в «золоту осінь»).
Здоровий клімат; багата історія, сліди якої збереглися у стародавніх замках, і високий рівень культурних традицій - в сумі з цінами, набагато меншими, ніж у «швейцарській» Швейцарії, роблять ці місця привабливими для туристів.
ЗАМКОВИЙ ТРИКУТНИК
Найбільш напружене туристичне життя тут - у трикутнику замків XIII століття Сігулда-Турайда-Крімулда. Від останнього замку залишилася лише одна стіна і фундамент. А найкраще зберігся перший - тут, у Сігулдському орденському замку влітку відбуваються практично безперервно музичні фестивалі. Замок в Турайді відновлений з дотриманням правил історичної реконструкції. Так що тепер, стоячи на вежі одного замку, можна милуватися видом іншого. І згадувати історію...
Сама назва «Сігулда» - це старонеімецьке «Зегевольд» латиською. Назву «Ліс перемоги» лицарі-мечоносці дали замку та місту на честь перемоги, яку вони здобули в союзі з балтійським племенем земгалів над угро-фінським племенем лівів. Цікаво, що Турайді німці дали свою назву - «Трейден», але вона в історії не збереглося. Залишилася саме Турайда, що в перекладі з латиської означає «Сади богів».
Історія сучасної Сігулди почалася між XVI та XVIII століттями. Тоді на маршруті майбутньої залізниці, що з'єднує Псков з Ригою, Сігулда поступово перетворювалася на перевалочний пункт і курорт одночасно. Наприкінці XIX століття російський власник місцевих земель князь Кропоткін посприяв тому, щоб у Сігулді з'явилися заміські садиби багатих рижан. Тоді ж виник головний сувенірний промисел місцевого населення - виготовлення декорованих особливим візерунком тростин, які закуповуються дачниками та туристами для прогулянок по горбистій окрузі.
Між Крімулдою та Турайдою знаходиться Печера Гутманн, де 6 серпня 1620 року була вбита Майя Грейф, прозвана за красу «Турайдською Розою». І це не просто легенда (яких багато всюди). У 1848 році були опубліковані старовинні судові протоколи про зізнання у цьому вбивстві. На могилу Майї в Турайді і зараз несуть квіти та лампадки.
Сьогодні Сігулда - маленьке ошатне курортне містечко з переважно латиським (85%) населенням. Про Швейцарію тут нагадують не тільки альпійські пагорби, старі будинки з елементами дерев'яного декору на фасаді, але й дбайливо доглянуті вулиці (приблизно так само чисто, охайно виглядають стежки у латвійському національному заповіднику Гауя - з лавками і покажчиками, куди йти і скільки метрів до мети).
Канатна дорога Сігулда-Крімулда - єдина в Балтії. Вона прокладена на висоті 42 метрів над землею і з'єднує два береги Гауї. З неї відкривається дивовижної краси пейзаж і видно усі три старовинні замки. До сігулдського піщаного пляжу Гауї можна спуститися пішки, а можна - малою канатною дорозою. До неї примикає великий парк розваг «Тарзан». Знизу доверху лісистий пагорб покритий мережею сходових переходів і тросів. По них можна ходити чи їздити, надійно підстрахувавшись спеціальним поясом. Нижче по річці є ще один подібний парк - «Лісовий кіт» (конкуренція завжди добре, оцініть, де цікавіше).
А між цими парками розваг можна побачити бобслейно-санну трасу олімпійського рівня довжиною 1420 метрів. Саме її наявністю пояснюються успіхи Латвії у цих видах спорту (бобслей, сани, скелетон) - з трьох останніх зимових олімпіад латвійські спортсмени незмінно привозять нагороди...
Про ці місця можна говорити нескінченно. Але давайте краще розповім про мету мого приїзду цього разу.
ОПЕРА - МИСТЕЦТВО ДЛЯ ВСІХ
Цьогорічний фестиваль оперного мистецтва у Сігулді був ювілейним, він проходив у 25-й раз. І це зовсім не захід лише «для високочолих». Прекрасна музика, яка звучить в інтер'єрах старовинного замку, коли повернувши голову ліворуч від сцени бачиш «альпійські схили», а праворуч - бачиш Турайдський замок, привертає найрізноманітнішу публіку. На концерти та вистави Фестивалю з'їжджаються як туристи, так і місцеві жителі з усієї Латвії.
Вперше оперне свято відбулося у 1993-му, коли доктор хірургії і вірний шанувальник оперної музики Дайніс Калнс ("Для мене це не фестиваль, а саме свято, свято для душі!") провів концерт зірок латвійської опери, багато з яких до того часу працювали не тільки вдома, в Ризі, але і в найрізноманітніших театрах світу. Але влітку, під час відпусток, усі якраз з'їжджалися на батьківщину.
Це дійсно стало великою подією. З тих пір фестиваль проходить з незмінним успіхом. Вдень (як кажуть - для розігріву) - концерти юних талантів у дворику Нового замку Сігулди (XIX століття, неоготичний стиль) і у старій лютеранській кірсі.
А головні його піки - спеціальна постановка великої вистави, яка закінчується опівночі (з суботи на неділю) та гала-концерт у неділю ввечері.
Жіночою примою нинішньої вистави була давня учасниця сігулдських фестивалів, уродженка Латвії, яка працює нині по всьому світу, тезка «Турайдської троянди» - Майя Ковалевська (сопрано). Для постановки до ювілею була обрана остання опера Джузеппе Верді - «Фальстаф». Очевидно, великий автор вирішив, що перевиконав свою норму по трагедійним історіям, тому у «Фальстафа» - легкий комедійний сюжет, в основному запозичений з «Віндзорських пустунок».
І жодного трупа, абсолютний happy end у фінальній арії: «Весь світ - це всього лише жарт! (Tutto nel mondo e burla)». Співав цю арію «сігулдський Фальстаф», чудовий баритон з Франції П'єр-Ів Прево.
А запрошеною зіркою гала-концерту став чилійський тенор Хуан Пабло Дюпре Фернандес.
ПРАКТИЧНІ ПИТАННЯ
Сполучення Рига-Сігулда дуже зручне. До послуг тих, хто подорожує на своїй машині (або взяв її напрокат) - якісна автотраса. Якщо немає машини, не страшно - часто ходять комфортабельні автобуси та не менш комфортабельні електрички (з WiFi). У дорозі - трохи більше години, ціна - від 4 євро (в обидва кінці).
Можливості поселення дуже різноманітні. Але у випадку великих подій, на кшталт оперного фестивалю, про житло варто подбати заздалегідь, оскільки найбільш економні варіанти швидко «тануть». У середньому ж - доба у хорошому двомісному номері - 40 євро.
До речі, по річці Гауе можна сплавлятися на човнах, у тому числі надувних. Це незабутня пригода - тих, які подорожують у такий спосіб, багато. Але врахуйте, що на території національного парку не дозволяється ставити намети для ночівлі, де вздумається. Тільки на обладнаних місцях, в кемпінгах, де це коштує від 3 євро (стільки ж за паркування авто). Або можна попроситися поставити намет на краю чиєїсь приватної території (вони тут далеко не завжди обгороджені парканом, як у нас). Взагалі, перед поїздкою краще ознайомитися в інтернеті з правилами відпочинку, набором надаваних послуг і цінами на них, а також заборонами. Щоб не уславитися у всіх сенсах як дикун і не нарватися на штраф.
Якщо ви зберетеся в «латвійську Швейцарію» вже у цьому серпні, то можу порадувати туристів-меломанів. На естраді Сігулдського замку в рамках Фестивалю Sunset пройдуть концерти двох популярних рок-груп (стиль інді-поп) - новозеландської The Naked and Famous (9 серпня) та англійської The xx (15 серпня). Остання є володарем Mercury Prize-2010, що присуджується за кращий альбом Британії та Ірландії. Розкид цін на квиток дуже великий - від 7,50 євро до 99 євро.
УКРАЇНСЬКИЙ АКЦЕНТ
Вдень у перший же день Оперного фестивалю в пошуках дороги до храму мистецтв побачив молоду матусю з «квітковим» гербом України на футболці. Підійшов з радісним «Вітаю!». Але у відповідь побачив лише легкий переляк на обличчі. Довелося пояснювати жительці Сігулди, що це через футболку і що означає це слово українською. Після чого дівчина схвально посміхнулася і показала дорогу до замку, де проходив фестиваль.
Увечері, коли давали «Фальстафа», сталася схожа історія. На виставу народ з'їжджається зі всієї Латвії. Було організовано багато парковок для машин. Здалеку помітив чоловіка у вишиванці...
До речі, в двох словах про дрес-код на фестивалі. Багато хто з жінок - у вечірніх сукнях або суворих брючних костюмах. Жінки є жінки, нерозумно не використовувати такий чудовий привід як опера в замку, щоб зайвий раз показати свій вечірній наряд. По-літньому, туристично одягалися в основному ті, хто планував слухати оперу, постеливши що-небудь на пригірки всередині замку, що заросли травою. У чоловіків пропорція була зворотньою. Строго, солідно одягалися ну вже дуже досвідчені любителі опери. Більшість же були Casual.
...Так от, цього разу я вже не квапився підходити до щасливомго володаря вишиванки. Пройшовши поруч метрів тридцять і відчувши, що ми перебуваємо на одній хвилі, зважився на запитання:
-Доброго вечора! Ви у вишиванці. Напевно, ви з України.
-Ні. Це мені подарували. Ось, наша знайома. Вона теж тут. Вона сиділа разом з українцями.
-Дисиденти?
-Так, дисиденти. Лідіє, підійти до нас, будь ласка.
Для початку Лідія Ласмане повідомила, що вона дійсно стара дисидентка (пройшла мордовські табори). І що просто стара. Сказавши у відповідь, абсолютно щиро, як вона чудово виглядає, я запитав, а з ким саме з українців знайома Лідія. Вона сказала: «Сім'я Руденків. Вони мене відгодовували на Алтаї. Я тоді була дуже худою, ослабленою». Яка ж цікава зустріч!
Микола та Раїса Руденки - знамениті українські дисиденти. Микола Данилович (1920-2004) - керівник та один із засновників Української Гельсінської групи, письменник, журналіст, Герой України (2000). У 1993 році був удостоєний Державної премії імені тараса Шевченка.
Він - з Луганщини, уродженець села Юр'ївка Лутугинського району (тепер тут тимчасово окупована територія «русского мира»). Під час Другої світової війни, приховавши, що не бачить на одне око, Руденко пішов на фронт. Учасник оборони Ленінграда. Після війни був прийнятий до спілки письменників. Однак його стрімку кар'єру перервало те, що під час кампанії-1949 «боротьби з космополітами» він категорично відмовився лити бруд на письменників-євреїв (показово, що з російської Вікіпедії, яка регулярно підчищається ФСБ, цей факт викинуто).
Пізніше його розбіжності з радянською владою ставали все більшими. Перший раз Руденка заарештували і засудили у 1975 році, але амністували як фронтовика-інваліда. У 1977-му - другий термін, на сім років, який він відбував у мордовських, пермських таборах. У 1981 році була заарештована і засуджена Раїса Руденко. У 1984 році Миколу Даниловича відправили з колонії на поселення в Гірський Алтай, За кілька років туди приїхала і дружина. Їх звільнили тільки з розгортанням перебудови - наприкінці 1987 року. Однак київські квартиру радянська влада до того часу конфіскувала (подібно до того, як це роблять нинішні окупанти в «ЛНР»). І Руденки виїхали до Німеччини, потім - до США, де працювали на Радіо Свобода, на «Голосі Америки».
Ось таке дивне знайомство. Висновок: ходіть на оперні вистави - там багато цікавих людей.
Олег Кудрін, Рига.
Фото автора. На першому фото - руїни Крілмудського замку
