Невідомий Вербицький: Завадівські стежки автора українського Гімну

1392
Ukrinform
Земляки автора музики українського Гімну Михайла Вербицького створили новий туристичний маршрут

Серед блакитних озер і соснових лісів українського Розточчя – головного європейського вододілу – лежить село Завадів. Це майже крайня точка на північному заході держави. До кордону з Польщею – всього 12 кілометрів.

І місцеві мешканці, як і жителі інших прикордонних сіл, заробляють «човникарством» – закуповують продовольство та інші товари у сусідній країні, а продають удома. Чимало з них працює в Польщі на зборі ягід та на інших роботах. Здебільшого це жінки. Відтак, у селі рідко зустрінеш представниць прекрасної статі, та й молодих чоловіків також. Швидше – бабусь і дідусів – кого на возі, кого – з цигаркою біля сільського магазину.

Проте три завадівчанки, з якими мене звели журналістські дороги, нікуди зі свого села не їдуть, а навпаки, роблять усе, щоб сюди приїжджали сотні туристів, а місцеві мешканці мали з цього прибуток, а не поневірялись на чужині. Вони створюють новий туристичний маршрут – «Завадівськими стежками автора музики до українського Гімну отця Михайла Вербицького». Адже Вербицький зробив тут перші кроки як священик. Після закінчення перемишльської семінарії він правив у тутешній церкві впродовж 1850-1852 років і навіть нині незримо присутній у храмі, в артефактах і в переказах людей. Ініціатор проекту – місцева уродженка - автор книги про отця Вербицького Ганна Папірник – виступила гідом прес-туру, покликаного познайомити людей із новим туристичним продуктом.

Ще на під`їздах до Завадова пані Ганна показує невеликі озерця на узліссі: «Маєте сірководневу бальнеологію», – жартує вона. Озерця і намул біля них дійсно містять багато сірководню, адже надра тут багаті на сірку, і ще донедавна неподалік працював один із найбільших у колишньому Союзі кар`єрів з її видобутку. А коли кар`єр закрили і відновилась порушена ним екосистема, у тутешніх лісах почали масово рости білі гриби та ягоди: чорниці, суниці, брусниця, ожина. Це теж один із прибутків місцевих селян і принада для гостей.

Перші мешканці Завадова – селяни зі Спасівки, що була за три кілометри звідси. Під час одного з ординських набігів її спалили татари. Вцілілі люди переселились у долину річки біля лісу, де й заснували Завадів. Болота завадили орді нападати на село.

Та попри все, чужинці залишили у селі свій «кам`яний» слід. Він – у самому центрі – на Ярмусовій горі, де колись була невелика дерев`яна церква. Церква згоріла, а неподалік біліє камінь із незрозумілими письменами. Прочитати їх не зуміли: букви майже стерті. Та селяни вважають, що це могила незваних гостей. Руйнувати її не стали. Так і сусідять капличка Ісусові Христу, зведена на місці колишнього храму, і мусульманська святиня.

У християнські свята на Ярмусовій горі з давніх-давен проходять богослужіння. Відправляв їх понад 150 років тому і місцевий парох – отець Михайло Вербицький, який пізніше написав музику до українського Гімну. І це перша віха туристичного маршруту, пов`язаного з його постаттю.

До Завадова Михайло Вербицький прибув у 1850-у році після закінчення Перемишльської семінарії та висвячення на священика. Це була його перша парафія. Разом із отцем сюди приїхала його дружина Катерина, син Іван та місячна донечка Марія. Через рік у сільській оселі священника народився син Михайло. А ще через рік молоду сім`ю спіткало велике горе: у віці 1 рік і дев`ять місяців на другий день після Водохреща померла донька. Запис про її смерть батько зробив у церковній книзі власною рукою. Метричну книгу про померлих із цим записом віднайшли у церковному архіві Ганна Папірник та старший науковий співробітник Львівського історичного музею Світлана Кочергіна. А на священичому цвинтарі на подвір`ї «нової», збудованої у 1812 році церкви, де правив Вербицький, селяни доглядають маленьку могилку, у якій під скромним хрестом покоїться Марійка. Батько пережив свою дитину лише на 18 років.

Молодий парох залишив за собою глибокий слід у селі: підготував основу для приходської школи, згуртував селян, маючи написану ним музику Літургії та хориста-професіонала Івана Музикевича, організував прекрасний хор церковного піснеспіву. Традиція передавалася через покоління і сьогодні завадівський церковний хор продовжує виконувати твори на музику отця Вербицького.

У перший період служіння Вербицький написав 12 причасників для хору. На жаль, ці твори не збереглися.

Церква, де правив отець Вербицький, примітна і своїм іконостасом, який, за переказами, сплив на воді після того, як запався сусідній Щеплоцький монастир. Датований 1713 роком іконостас, згідно з даними відомого історика  Мечислава Гембровича, є працею художника Томаша Осташевича, зв'язаного з колом меценатства Яна III Собєського в Жовкві. Незважаючи на солідний вік та на перипетії, ікони ніби щойно вийшли з-під пензля майстра. Здається, вони оновлюються самі собою і випромінюють особливу енергетику. Як зазначив настоятель храму отець Ігор, це не єдині реліквії. У 2012 році в церкві віднайшли реєстрову книгу, в якій є записи зроблені у 1852 році рукою отця Вербицького. Було також знайдено Євангеліє цього періоду, старі фелони, свічники, ікони й інші сакральні речі. Їх збереженню сприяло те, що це була єдина церква в районі, яку не закривали в часи тоталітарного режиму.

Старовинне Євангеліє, яке не раз тримав у руках Михайло Вербицький, і досі лежить на чільному місці у храмі. Отець Ігор навіть дозволив мені покласти на нього руку.

- Перебираючи церковні архіви, ми не сподівалися побачити там якихось цінних в історичному плані речей чи документів. Проте на нас чекала справжня сенсація: збереглася церковна реєстрова книга, у якій є записи, зроблені рукою Михайла Вербицького: про народження, вінчання і смерть парафіян за 1852 рік. Їх зроблено дуже акуратним, рівненьким і круглим почерком з характерними граматичними ознаками тих часів, зокрема з буквою «твердий знак», - розповіла Кочергіна.

За її словами, ці віднайдені речі послужили основою виставки до ювілею Михайла Вербицького, яку було відкрито в храмі ще в листопаді минулого року. Звичайно, її доповнили іншими експонатами, зокрема копіями документів з архіву отця Михайла, який нині зберігають у науковій бібліотеці імені Стефаника у Львові. Після Завадова виставка помандрувала по інших місцях Львівщини, де служив отець-композитор, а селу залишився на пам’ять портрет отця Вербицького, який написала чи не з його єдиної світлини молода львівська художниця Наталія Гелета. Тепер він висить на видному місці у храмі, під ним – біографічна довідка.

А навпроти церкви – колишнє приміщення церковно-приходської школи, основу для якої заклав отець Вербицький. Зараз тут сільська рада. В недалекому майбутньому біля неї виросте музей композитора. Місцеве самоврядування вже виділило ділянку, є проект і навіть візуалізація музею. Справа за коштами, які голова сільради Юрій Лойко сподівається залучити з бюджету об`єднаної територіальної громади. Ганна Папірник мріє купити для музею фортеп`яно, адже в домі отця інструмента не було, і грав він тільки в гостях у багатіїв.

Наступний етап нашого маршруту – найвища точка Завадова – Кам`яна гора. Це улюблене місце відпочинку отця. До неї треба подолати чималий шмат дороги, але це того варте, бо гора має просто магічну силу. Над нею ніколи не збираються хмари, не гуркочуть громовиці. Місцеві пояснюють це надзвичайно сильним магнітним полем. Ходить про це місце і чимало легенд – одна про те, що саме тут монах поцілив стрілою у командира ординців – пашу. Після цього все військо поснуло. Інша, що тут була пивниця, в якій татари пили, їли та веселилися, аж пивниця провалилася, а каміння розлетілося по всій горі. Так це чи не так, але на місці пивниці люди поставили хрест, який міняють, коли він струхлявіє від часу, на новий. А каміння тут має незвичайну властивість – воно росте. Наталя, яка показала нам «блукаючу туркеню», яка, за повір`ям, бродить із тих страшних часів тутешніми полями, розповідає: «Кілька років тому принесла додому з цієї гори камінчик, завбільшки з долоньку, зараз він уже виріс до двох метрів.

Скільки я не шукала на горі хоча б маленького камінчика – не знайшла. Очевидно, їх визбирують місцеві, як вони жартують, щоб мати тягар для квашення капусти. Ми ж назбирали кваску, яким рясно поросли схили гори. «Енергетичний» зелений борщ вийшов надзвичайно смачним.

До речі, організатори турмаршруту обіцяють, що екскурсії возитимуть на Кам`яну заквітчаними возами. Так уже доставляли сюди гостей із п`яти областей, які приїжджали познайомитись із завадівськими стежками автора українського Гімну.

З гори спускаємось до місця, де колись був Щеплоцький монастир. Воно позначене глибоким ровом та правіковими дубами, які ростуть тут іще з тих часів. У монастирі жили 12 монахів, та коли австро-угорська влада вирішила закрити обитель і останній монах перебрався до сусіднього Крехова, монастир і церквиця при ньому пішли під землю і під воду. Сплив лише іконостас. А місцеві стверджують, що на Великдень за ясної і тихої погоди з-під землі долинають церковні піснеспіви.

Від монастиря залишився лише глибокий погріб, де монахи зберігали продовольство. Тут вимуровані круглі ємності-«холодильники», а поруч є келія, де монахи молилися перш, ніж узяти їжу. Кажуть, із погреба був прокопаний підземний хід аж до Крехівського монастиря. Та монахи замурували його настільки міцно, що «розкоркувати» не змогли навіть підривники. Напевно, «ключ» є десь у вищих руках.

Маршрут доповнила експозиція, яку в сільській бібліотеці створили завідуюча народним домом Завадова Надія Ребець та завідуюча сільською бібліотекою Наталія Бурій. Вона ілюструє часи, в які тут жив Вербицький: тогочасний одяг, неповторні яворівські вишиванки, унікальна місцева оксамитова хустка, гаптована кольорами знаменитої дерев`яної іграшки – жовтим, червоним і зеленим.

- Це хустка моєї прабабусі, – розповідає Наталя. – Ми організували майстер-клас із вишивки таких хусток, але оксамиту такого знайти тепер неможливо. Зараз його роблять на синтетичній основі.

Релаксаційний компонент маршруту ми мали задоволення спробувати на смак. В одній із сільських осель, яка має і власний ставочок, і літній павільйон, і стаціонарний мангал, нас пригостили юшкою із «домашнього» коропа та щуки, шашликом та салатами із квашеної капусти та домашнього сиру, цибульки і сметани. Здається, смачнішої їжі я не куштувала. Думаю, що й туристи дістануть тут гастрономічний шок. А таких зелених осель, де готові приймати гостей і почастувати їх знаменитим яворівським пирогом із гречкою та картоплею, іншими місцевими смаколиками, а також щойно видоєним молоком, сиром, яйцями, овочами з власних городів та фруктами з рясних садів, власноруч назбираними лісовими ягодами, грибами, вже є десятки. Поряд на 309 гектарах розкинулося Грушівське водосховище

Стежка Михайла Вербицького не закінчується на Завадові. Вона продовжується на сусіднє Залужжя та Стрілки Самбірського району, де отець служив у наступні роки. А потім перекидається через державний кордон до сусідньої Польщі, у село Млини, де священик і композитор завершив свій земний шлях. Це зовсім недалеко від Завадова. І завадівчани їздять до Млинів, щоби вшанувати пам`ять отця Вербицького. Кажуть, коли поляки дізналися про створення маршруту та музею в Україні, то не на жарт розхвилювалися, що українці складуть їм конкуренцію.

Нінель Кисілевська, Львів

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-