Порада туристу: Найпрекрасніші палаци України

Фото
4827
Ukrinform
Подорожуємо королівськими шатами Батьківщини. Заключна частина підбірки всіх замків, палаців та фортець України – найпрекрасніші палаци країни. 

Ми завершуємо нашу «подорож» оглядом найпрекрасніших та найрозкішніших палаців. Після довгих пошуків та знайомств із цими ошатними спорудами, Укрінформ все ж таки визначився, хто з них найкращий. До уваги бралися і гарний вигляд ззовні, і добра збереженість всередині. Щоб туристу було що подивитися і про що дізнатися, побачити на власні очі, як жили українські та іноземні вельможі, або  була можливість прогулятися парком та оглянути хоча б часткова ці володіння.

В Україні, виявляється, існує близько сотні палаців! Але не всі вони у належному стані, більшість потребує тотальної реставрації: деякі збереглися лише ззовні, а від інших – одні руїни. Цікаво, що більшість споруд приватизовані. Так багато з них стали лікарнями, санаторіями, диспансерами, навіть психлікарнями, навчальними закладами, навіть штабами військової дивізії. Звичайно доступ до таких – обмежений. Але, все одно, декілька з них ми все ж таки виділили.  

Палаци-музеї

Розпочнемо з тих палаців, які цікаві не лише своєю зовнішністю, з тих, хто проявляються більше з середини.  Бралася до уваги пам’ятки з добре збереженим інтер’єром, експозиціями, галереїями тощо. Насамперед ті, які можна відвідати.     

Палац-садиба Попова

Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова»

Відома пам'ятка архітектури 2-ї половини XIX століття, палацово-парковий ансамбль у Запорізькій області.Збереглася частково, у збереженій частині — музейна експозиція.

Землі поблизу майбутнього міста Запоріжжя, в минулому Олександрівська, були подаровані імператрицею Катериною II генералу Попову Василю Степановичу. Він і став засновником поселення, що пізніше стало містом Василівка. Раніше місцевість використовувалась для зимівників козаків і мала декілька хуторів. Родина Попових володіла садибою і замком до більшовицького превороту 1917 року.

Будівництво комплексу замку тривало 20 років (1864–1884), він став найбільшим серед замків-садиб Східної України. Побудований в історичних стилях 19 століття, замок має готичні, північно-італійські і мавританські риси. Матеріалом стала цегла, бо Попов володів трьома цегельними заводами в Василівці.Проект створив архітектор Стюнкл. У первісному вигляді замок мав п'ять веж,підмурки, в яких розміщалися льохи для вина, лазні (фінські, римські, російські тощо), бальну залу, вітальні, картинну галерею, бібліотеку, колекцію старовинної зброї. З 1907 року тут розмістили етнографічний музей, де представлені експонати 15 різних національних культур.

На початку 20 ст. в замку обладнали метео- та електростанцію. Метеостанція замку Попова була зарахована до мережі метеослужб Російської імперії. На даху замку обладнали і астрономічну обсерваторію з телескопом. Тераса з телескопом була прикрашена скульптурами італійського майстра Лангобарді.

Окрім замку ансамбль доповнювали стайні, службові приміщення, пейзажний парк і фонтани. Останній власник садиби Юрій Попов організував тут симфонічний оркестр.

Часи трагічного для країни більшовицького перевороту і 1-ї світової війни спонукали власника садиби Юрія Попова рятувати майно. За переказами він встиг вивезти один вагон найкоштовніших речей. Книги бібліотеки, меблі, етнографічні колекції, картини, скульптури були пограбовані або знищені. Найбільших втрат зазнали замок, парк і навколишня діброва, яку вирубали на дрова, а палац перетворили на свинарник. У замку виламали дерев'яні склепіння і стелі і частково дахи, але стіни встояли.

1954 року за вказівкою радянської влади поруйнували собор Св. Петра та Павла, також збудований родиною Попових у Василівці. Пізніше у стайнях садиби розмістили школу для психічно хворих дітей. Каретний сарай надбудували другим поверхом, а на вивільненій території побудували гуртожиток місцевого технікуму. Комплекс частково зруйновано, а будівельні матеріали розікрадено місцевими мешканцями.

З 1993 року в Північному флігелі організовано музей, у який входять:зала історії замку Попова (фото, макет первісного вигляду замку, фрагменти декору тощо), зала етнографії, зала історії Другої світової війни, твори місцевих художників, рештки речей з колишнього замку тощо.

Шарівський палац

Палацово-парковий комплекс «Шарівка», розташований у селищі міського типу Шарівка Богодухівського району Харківської області.

Парк розбито на схилах великої балки, що прилягає до русла ріки Мерчик, на основі природного лісу та фруктових садів. Площа садиби 70 га.

Склад живої паркової колекції різноманітний — біля 200 видів дерев і кущів, 150 з яких є рідкісними екзотичними породами. У прилягаючому дубовому лісі, віком у 150–300 років, водяться лосі, дикі кабани, кози.

Комплекс парадних будівель займає підвищену ділянку у північній частині садиби. Зі східного боку розміщені службові двори — кінний, скотний, гараж, електростанція, оранжерея. Двоповерховий замок-палац має 26 кімнат і три зали. Зовнішня будова та інтер'єри, стилізовані під готику, колись відзначилися розкішшю і частково збереглися до нашого часу: кахлеві печі, настінний живопис і ажурне ліплення, темні дубові панелі, дерев'яні парадні сходи.

Фасади будівлі виконані з використанням романо-готичних форм архітектури. На першому поверсі розташований двосвітловий «хоровий» зал з двома виходами на широкі балкони — тераси на рівні другого поверху. У баштах улаштовані виходи на оглядові майданчики.

Цей палац належить до найстаріших пам'яток палацово-паркової архітектури України. Парк палацу є найяскравішим прикладом садово—паркового мистецтва Харківщини.

Зараз палац реставрується. І вже через кілька років його можна буде відвідати.  У відреставрованому палаці будуть проводити концерти, урочисті заходи, музейні експозиції, конференції. Планується також запровадити на території палацово-паркового комплексу прогулянки на човниках та кінні прогулянки.

Качаніський палац

Націона́льнийісто́рико-культу́рнийзапові́дник «Качані́вка» — садиба в селищі Качанівка Ічнянського району Чернігівської області на берегах річки Смош.

Палацевий ансамбль та парку дворянської садиби засновані в 1770-х роках, яка на сьогодні є єдиною серед українських садиб, що зберіглася в комплексі. Мальовничий парк має 12 ставків, павільйони, скульптури, парковв містки, «руїни», амфітеатр.

Палац побудований у стилі класицизму з елементами, властивими періоду історизму, з цегли, другий поверх дерев'яний, фанерований цеглою. В інтер'єрах використано червоне дерево, дуб, мармур, штучний мармур, поліхромні метлахські кахлі, кольорове скло. Будівля двоповерхова, прямокутна в плані з трьома ризалітами з боку паркового фасаду. З боку головного фасаду під прямим кутом до палацу примикають два одноповерхові флігелі.

На 1-му поверсі вестибюль і літня зала, у вестибюлі фільонкова обшивка стін і дерев'яні сходи, що ведуть в їдальню і лицарська зала з професійним розписом плафона початку XIX століття. У палаці збереглися фрагменти старовинного інтер'єру — каміни, дзеркала на мармурових підставках, кахельні печі тощо. До інтер'єру палацу також входять зала прийомів, чайна кімната та бібліотека.

Навіть є павільйон Глінки, розташований на вершині пагорба на території парку.Виконаний у формах романтизму. Під павільйоном в товщі пагорба міститься підвал із склепінням, з декоративними нішами і внутрішньостінними сходами. Фасади прикрашені медальйонами, розписаними за сюжетами опери «Руслан і Людмила». За переказами в павільйоні композитор М. І. Глінка працював над оперою «Руслан і Людмила».

На території стоїть Георгіївська церква (1817–1828), споруджена в стилі ампір, з цегли, потинькована і побілена.Втрачені північний і південний портики церкви і два верхні яруси дзвінниці, що значно збідніло силуети храму.

Качанівський парк має площу 560 га, виплеканий трьома поколіннями Тарновських, є одним із найбільших пейзажних парків в Україні та Європі. Виник на основі природного лісу і нараховує понад 50 порід дерев і 30 видів чагарників. З екзотів привертають увагу бархат амурський, маслинка вузьколиста, птелея, катальпа.

Ландшафтна частина складається з гаїв і дібров, що чергуються з полянами і дзеркалами озер, розташованими на нижньому плато. Тут збереглись паркові мости, Гірки Кохання і Вірності, «романтичні руїни» на березі Великого ставу, які є пам'яткою садово-паркового мистецтва XVIII століття. Численні живописні алеї і доріжки перетинають парк у всіх напрямках.

Загальна довжина великої паркової дороги — 60 км.

Садиба була заснована на місці хутора як одна із резиденцій президента Малоросійської колегії і генерал-губернатора Малоросії графа П. О. Рум'янцева-Задунайського. Архітектура палацу цього періоду належить до стилю романтичного напрямку, притаманного спорудам XVIII — поч. XIX століть.

За часів Тарновських палац пережив 5 будівельних циклів і дійшов до нас у зміненому вигляді, але все ж зберіг цілісність планувального рішення ансамблю і цільову єдність споруд.

Багато видатних митців 19 століття знаходили своє творче натхнення, перебуваючи в Качанівці: Т.Шевченко, М.Костомаров, М.Максимович, М.Гоголь, М.Глінка, Марко Вовчок, Д.Яворницький, І.Рєпін, М.Ге, М.Щепкін та інші. Впродовж 1836–1838 рр. в садибі проводив літні вакації талановитий художник, учень Академії мистецтв Василь Штернберг, який тут написав найкращі свої твори, за що був удостоєний високих академічних нагород. Загалом альбом почесних гостей Качанівки налічує 608 автографів.

Основу унікального зібрання палацу складали козацькі реліквії і безцінна шевченкіана. Серед раритетів колекції були шабля Богдана Хмельницького, особисті речі Івана Мазепи, Семена Палія, Павла Полуботка, Кирила Розумовського, козацькі шаблі, клейноди, гетьманські універсали, портрети багатьох відомих діячів козацького руху.

Інтерес до колекції 1880 року привів у Качанівку Іллю Рєпіна для продовження роботи над знаменитою картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Протягом майже всього літа художник замальовував козацькі реліквії, писав портрети господарів садиби, пейзажі, працював над картиною «Вечорниці».

Наступні власники замку дещо змінили інтер’єр і вигляд палацу, добудували нових споруд. У повоєнні роки палац був лікарнею та шпиталем для поранених бійців.

Сьогодні Національний історико-культурний заповідник «Качанівка» може відвідати кожен охочий.

Палац Дуніковського

Палац Дуніковського,  Львів

1897 – 1898 рр. за проектом архітектора Владислава Рауша на замовлення професора Львівського університету Еміля Дуніковського (1855-1924 рр.), геолога, географа та мандрівника, споруджується розкішна вілла – палац.

Вілла виконана у необароковій стилістиці, популярній в ті роки – споруду щедро оздоблено маскаронами, скульптурами богів та херувимів, декором з грифонів, левів, мушль тощо. Перший погляд на палац створює напрочуд торжественний і піднесений настрій.

Від поч. XX ст. для безцінної збірки творів давнього українського мистецтва, яка доволі швидко поповнювалася новими надходженнями, митрополит А. Шептицький займався пошуками нового приміщення, і в 1911 році митрополит для цього купує віллу в професора Дуніковського.

Національний Музей урочисто відкрито 13 грудня 1913 р., його багаторічним хоронителем був Іларіон Свєнціцький.

На сьогодні фонди музею налічують понад 100 тис. одиниць збереження, репрезентуючи вікові традиції розвитку українського мистецтва та національної культури. Предметом особливої гордості є найбільша й найповніша в Україні колекція середньовічного українського сакрального мистецтва XII-XVIII століть. Це ікони, скульптура, рукописи і стародруки, декоративна різьба, металопластика та гаптовані церковні тканини. Найбільш багатогранно у збірці музею представлена ікона XIV-XVIII ст., здебільшого з теренів Західної України.

У збірці творів XIX — поч. XX ст. — мистецька спадщина класиків української образотворчості К.Устияновича, Т. Копистинського, С. Васильківського, Ф. Красицького, А. Манастирського, І. Труша, О.Кульчицької, а також твори митців, чиї імена були надовго викреслені з духовної скарбниці українського народу, — М. Бойчука, М. Сосенка, Л. Ґеца, П. Холодного.

На окрему увагу заслуговують зібрання творів народного мистецтва, які формувалися уже в перші роки існування музею. Сьогодні вони налічують понад 20 тис. одиниць і представляють усі типологічні різновиди та жанри народного мистецтва, обіймаючи період XVII–XX ст. Це вироби з кераміки, кості, металу, тканини, вишивка, різьба по дереву, народний одяг, писанки, витинанки, малювання на склі.

Палац Корнякта

Палац Корнякта,  Львів. Італійський дворик, інтер'єр будинку

Мало хто знає, але насправді вимощені в ряд живописні будинку по вулиці Площа Ринок у Львові, то – міні-палаци. І один і з них Палац Корнятка. Зараз там знаходиться історичний музей Львова і славнозвісний Італійський дворик.

Купець-виноторговець, за походженням грек з острова Крит, Костянтин Корнякт отримав дворянство з рук короля Речі Посполитої Сигізмунда II Августа за свою вірну службу на посаді особистого королівського секретаря. Наступний король Стефан Баторій спеціальним декретом у 1576 р. дозволив Корнякту спорудити на площі Ринок у Львові палац з 6-ма вікнами — привілей, який у місті, де діяло Магдебурзьке право, не можна було купити за жодні гроші, тільки отримати за особливо видатні заслуги перед містом та державою.

Спадкоємці Корнякта 1623 року продали будинок кармелітам босим. 1642 р. будинок купив Якуб Собеський, у 1647 р., після його смерті будинок успадкував його син Ян — так палац Корнякта перейшов до родини польського короля Яна ІІІ Собеського і відтоді  почав називатися Королівською кам'яницею.

1804 року збірку картин та бібліотеку разом з будинком за 377000 золотих купив генерал АлександрФранцішекХодкевич, який вивіз звідси картини та бібліотеку до свого маєтку у Млинові. Згодом він продав будинок і від тоді міні-палац кочує від одних власників до інших.

1908 року будівлю викупило місто і тут вже більше ніж 100 років працює Львівський історичний музей. Окрасою експозиції палацу Корнякта є так звані «королівські зали», мебльовані в стилі львівських палаців XVIII-XIX століть.

У будівлі після ренесансної перебудови збереглася готична зала — єдина на території України пам'ятка світської готики XV століття. Також тут працює антикварний магазин. Надзвичайною прикрасою палацу Корнякта є Італійське (або Венеційське) подвір'я, напрочуд схоже на типові дворики Флоренції і Риму. Вже у XVIII столітті тут ставили п'єси Шекспіра. У цьому подвір'ї у теплу пору року працює кафе, тут відбуваються традиційні концерти, фестивалі класичної і джазової музики, унікальна акустика створює незабутнє враження. У подвір'ї також можна оглянути пранґер — ганебний стовп, біля якого у середньовіччі виконували покарання злочинців.

Палац Потоцьких

Палац Потоцьких, Львів

Палац був збудований у 1880 році за проектом французького архітектора Луї Альфонса РенеДовернь. Виконаний в стилі французького класицизму, цегляний, Н-подібний у плані, з розвинутим центральним ризалітом та боковими крилами. Будівля належала Марії з Сангушків та її чоловіку Альфреду Потоцькому.

На першому поверсі розміщені парадні зали для прийому гостей, в оформленні яких широко використані ліпнина, позолота, різнокольоровий мармур, цінні породи дерева, розпис. З вулиці на подвір'я ведуть парадні монументальні ворота з двома флігелями, прикрашені картушем. Для прийомів у палаці Потоцьких були передбачені місця для під'їзду екіпажів, зали для зустрічей.

22 листопада 1919 р. на палац впав літак американського пілота Едварда Ґрейвса, що брав участь в показових польотах над центром Львова з нагоди 1-ї річниці зайняття міста поляками. Падіння літака та вибух паливних баків спричинили пожежу верхніх поверхів та даху будинку.Ремонт та реставрація палацу тривали до 1931 р.

У 2000-х рр. палац Потоцьких передали Львівській галереї мистецтв.У лютому 2015 року в палаці Потоцьких відкрили каплицю із найстарішою іконою Львова.

Палац відкритий для всіх охочих. В експозиції можна побачити добре збережений інтер’єр, усі зали, а також різні картини так скульптури доби класицизму, бароко та модерну. 

Продовження...

Читайте також: Наймальовничіші руїни України та Королівська Україна - всі замки та фортеці

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-