Від Берліна до Харбіна: як українці ставили крапку у Другій світовій війні
Для мільйонів людей у Європі Друга світова завершилася 8 травня 1945 року капітуляцією нацистської Німеччини. Але доводиться нагадувати організаторам параду у Пекіні 3 вересня 2025 року: для сотень тисяч українців війна тоді продовжилась – тепер на Далекому Сході, проти Японії. Їхні міста і села лежали в руїнах, а вони їхали за наказом Сталіна за тисячі кілометрів від дому – воювати в Маньчжурії, брати штурмом Курильські острови, підписувати Акт капітуляції Японії. Чи маємо ми право ігнорувати цей епізод історії, а також пам’ять про наших співвітчизників – тих, хто брав безпосередню участь у тих подіях, хто поливав українською кров’ю чужий Далекий Схід, особливо з огляду на те, що нинішні правителі світу активно змагаються у перетягуванні «ковдри переможців»?
ЧОМУ СРСР ПІШОВ НА ЯПОНІЮ
Ще на Тегеранській (1943) та Ялтинській (1945) конференціях Сталін зобов’язався вступити у війну проти Японії після перемоги в Європі. В обмін він отримував суттєві територіальні бонуси – Південний Сахалін і Курили.
Хоча між СРСР і Японією діяв пакт про нейтралітет (1941), у квітні 1945 року Кремль денонсував цей договір. Варто зауважити, що саме нейтральна позиція Японії дозволила Сталіну у 1941-му перекинути свіжі дивізії з Далекого Сходу й відбити наступ німців на Москву. Американський ленд-ліз, який надходив до СРСР через тихоокеанські порти, теж діяв не в останню чергу завдяки досить толерантній позиції японців. Але все вирішила переломна Сталінградська битва – після неї стало зрозуміло, хто зрештою вийде переможцем. Тепер Японія була фактично не потрібна Сталіну і на неї можна було не зважати.
8 серпня 1945 року СРСР оголосив війну Токіо, і вже наступного дня почався радянський наступ у Маньчжурії.
СТАЛІНСЬКИЙ ДАЛЕКОСХІДНИЙ БЛІЦКРИГ
Безпрецедентна передислокація військ та техніки почалась майже одразу після капітуляції Німеччини. Ешелони здолали шлях на відстань 9-12 тис. кілометрів. Серед них були управління 2-го Українського фронту, 6-а гвардійська танкова армія, яка брала участь в основних операціях зі звільнення Правобережної України і мала досвід боїв у Карпатах та передгір’ях Альп, тому їй відвели роль головного тарана через гірський хребет Хінган, прикритий потужними укріпленими районами. У звільненні України брала участь і 53 армія, яка прибула до Монголії з-під Праги. Усього три розгорнуті на Далекому Сході фронти мали понад 1,5 млн військових.
Проти них стояла Квантунська армія – колись елітна, непереможна, але в 1945 році значно ослаблена, з ненавченими призовниками, слабким озброєнням і майже без пального. Звісно, не можна сказати, що японці не чинили опір – подекуди він був шаленим, але радянських солдатів, які набули досвіду в жорстоких бойовиськах з німцями, навряд чи можна було чимось здивувати: ані льотчиками-камікадзе, ані обвішаними вибухівкою смертниками, що за наказом імператора десятками кидалися під танки.
Військова операція не тривала і місяця – лише 3 тижні та 4 дні й завершилась розгромом Квантунської армії та капітуляцією Японії. Додамо до цього, ще й ядерне бомбардування Хіросіми й Нагасакі (6 і 9 серпня 1945 року), сотні тисяч загиблих цивільних, що відкрило перед Японією безальтернативну перспективу програшу у війні. Понад 600 тисяч японських солдатів потрапили в полон. Чимало їх опинилося в Сибіру в якості фактично рабів, де вони мерли (кожен десятий) від голоду, холоду і виснаження.
УКРАЇНЦІ У ВИРІШАЛЬНІЙ КАМПАНІЇ
У Червоній армії українці становили другу за чисельністю національність після росіян. У Маньчжурській операції з 1,5 млн радянських військових було щонайменше 300 тисяч вихідців із України. Можна називати десятки прізвищ, починаючи з командувача Забайкальським фронтом Родіона Малиновського, який командував головним ударом у Маньчжурії. Так, він був радянським воєначальником, але походив з України, був одеситом. Або, наприклад, уродженець Харківщини, генерал-майор Олексій Гнечко.
Ключовий учасник Курильської десантної операції, зокрема взяття з жорстокими боями острова Шумшу. Саме під його керівництвом і за безпосередньою участю, до вересня 1945 року Курили були захоплені й приєднані до СРСР. Крім командирів, були ще тисячі і тисячі українських рядових солдат і моряків.
А чи знаєте ви, хто затримав і арештував імператора Маньчжурії Пу І?
ХТО АРЕШТУВАВ ПУ І
В оскароносному фільмі Бернардо Бертолуччі «Останній імператор» є сцена, де радянські військові вриваються в салон літака й беруть «під білі руки» імператора Пу І – останнього імператора династії Цінь. Це й насправді було майже так, як показано в кіно. Група розвідуправління Забайкальського фронту на чолі з українцем – генералом Олександром Притулою – отримала наказ затримати імператора Маньчжурії Пу І, який перебував у розташуванні штабу армійської групи японців. Висадка радянського десанту (225 чоловік) на аеродромі в Мукдені була настільки несподіваною, що охорона не встигла навіть учинити опір. У групі захоплення був також і уродженець Запоріжжя Борис Одуд – японіст, розвідник, перекладач. 1942 року він закінчив Вищу школу Генштабу; брав участь у боях під Сталінградом, на Дону, визволяв Україну. З початком далекосхідної кампанії його, як фахівця, який мав спеціальну підготовку, відправили в розпорядження Забайкальського фронту. Після завершення війни жив і працював у Запоріжжі – відбудував чи не половину міста і завжди підкреслював, що він козацького роду – його пращур був бунчужним у Івана Сірка… А імператора Пу І доправили в СРСР, під пильне око НКВС. Після того, як він виступив головним свідком від СРСР на судовому процесі над японськими військовими злочинцями в Токіо і став непотрібним, його віддали Китаю. Дві валізи коштовностей, захоплених разом із імператором, безслідно осіли в СРСР, натомість Сталін подарував монархові повне зібрання творів класиків марксизму-ленінізму. В маоїстському Китаї вони таки йому знадобились.
ПІДПИСАННЯ АКТА ПРО КАПІТУЛЯЦІЮ
Із чотирьох членів радянського представництва під час підписання капітуляції Японії на борту лінкора «Міссурі» 2 вересня 1945 року троє були українцями: уродженець міста П’ятихатки генерал Кузьма Дерев’янко – він очолював групу і підписував від імені СРСР Акт, генерал авіації Микола Воронов і перекладач, контррозвідник Борис Одуд. Хоча Дерев’янко, до слова, вільно володів японською мовою.
Однак головними дійовими особами того дня були, звісно, американці, а саме головнокомандувач союзними військами на Далекому Сході генерал Макартур. Церемонія, яка тривала приблизно 20 хвилин, почалася з хвилини ганьби для переможених. Оркестр грав реквієм. Потім підписували документ: переможені японці та переможці: США, Китай, Велика Британія, СРСР, Австралія, Канада, Франція, Нідерланди, Нова Зеландія. На завершення генерал Макартур виголосив: «Давайте помолимося, щоб на всій Землі настав мир і Господь зберіг його назавжди…»
За п’ять років почалась Корейська війна...
ЧУЖА ВІЙНА І НАША КРОВ
Офіційно радянська армія втратила в цій короткій кампанії близько 12 тис. убитими та 25 тис. пораненими. Серед них були й тисячі українців, які вже пройшли фронти від Сталінграда до Берліна, а потім загинули в Маньчжурії чи на Курилах. Для тоталітарної держави СРСР перемога означала нові території та престиж світової держави. Для українців – ще один фронт, ще одна чужа війна, яка забрала життя їхніх земляків. Тим не менш, вони були серед тих, хто поставив фінальну крапку у Другій світовій. Вони підписували Акт капітуляції Японії, брали у полон імператора, штурмували острови. Їх ніхто не питав, чи хочуть вони воювати. Але саме вони завершували війну, яка почалася для України ще у вересні 1939-го.
Генерал Кузьма Дерев’янко після підписання Акта про капітуляцію Японії розповідав свіжий жарт із сумним підтекстом, почутим від земляків-українців: «Якою наступною буде чужа територія, де знову буде «наша» земля?»
Світлана Шевцова, Київ
Перше фото: theins.ru/history.
