Українські медіа на Півдні України: що можна побачити, знявши рожеві окуляри

Українські медіа на Півдні України: що можна побачити, знявши рожеві окуляри

Аналітика
Укрінформ
Останній цвях у домовину Суспільного на Півдні України забито – Укртелеком відключає там дротове мовлення

Цими днями Укртелеком повідомив, що з 1 лютого 2020 року відключає дротове мовлення в чотирьох областях України: Одеській, Миколаївській, Херсонській, а на додаток ще й у Закарпатській області. Причини? Послуга давно стала збитковою, обладнання морально і технічно застаріло. Радіоточками користувалося менше 1% населення регіону. Обслуговувати все те немає ні сенсу, ні можливості, ні бажання. Про це не варто було б і згадувати, якби не одне “але” – впродовж тривалого часу на Півдні України взагалі не чути вітчизняного радіомовника. В етері присутні, передусім, росіяни, а ще – молдавани, румуни, угорці, турки, навіть китайці є, але українського голосу – жодного – ви не почуєте. Додайте сюди ще й відсутність українських друкованих видань – газет і журналів, і отримаєте вельми невтішну картину. Між тим, нещодавно ексміністр закордонних справ Павло Клімкін сказав, що “абсолютно впевнений” у військовому ударі Росії по Півдню України. І хоча міністр оборони України Андрій Загороднюк спростував інформацію дипломата, мовляв, розвідка цього не підтверджує, не завважити на таке не можна, знаючи ще й реалії інформаційного становища регіону…

Коли заговорить занімілий етер

Українського радіо в регіоні просто немає. Від дротового остаточно відмовляються через його нібито архаїчність, за яку ще й треба платити щомісяця 35 гривень, а ефірне вимкнули ще на початку літа-2019. Національна суспільна телерадіокомпанія України заборгувала за послуги перед Концерном радіомовлення, радіозв’язку та телебачення, а «Херсонобленерго» відключило електропостачання РЦ «Луч», який власне й здійснював трансляцію сигналу Першого каналу Українського радіо. Відтоді частота 549 кГц мовчить. Між іншим, РЦ “Луч” потужністю 500 кВт, накривав більшу частину території України – вдень – 60% території включно з окупованими територіями, а з вечора до ранку – всю територію України.

Зураб Аласанія
Зураб Аласанія

За словами голови правління НСТУ Зураба Аласанії, “...у фінансовому плані на 2020 рік НСТУ запланувало 400 млн грн на трансляцію, це передбачає виконання всіх ліцензій на трансляцію. Концерн РРТ не зможе відновити роботу всіх передавачів, але правління буде вимагати відновлення хоча б передавача у с.Луч. Правління звернеться до концерну РРТ з проханням відновити передавачі для УР 1 у с.Луч, у м.Часів Яр, у смт Красне, у с.Таранівка, це буде коштувати 29 млн грн на рік, орієнтовне покриття 65% території України.” Втім, це лише плани, а чи справді відновлять ефірне мовлення на Півдні України на частоті 549 кГц з нового року – нікому достеменно невідомо. Допоки офіційно не затверджено бюджет НСТУ, будь-які оптимістичні прогнози чиновники давати остерігаються, хоча й запевняють, що “роблять усе можливе”.

А що з друкованим словом?

Прикметно, що невтішна ситуація склалася і з газетами. Приміром відомо, що за останні кілька років передплата друкованих ЗМІ в Україні скоротилася майже на 30%. Держава давно самоусунулась від підтримки газет і журналів. А ось у Франції в держбюджет щороку закладається до 300 мільйонів євро на компенсацію за доставку друкованих ЗМІ. До того ж, газети сплачують у 10 разів менше ПДВ. Щорічно чималу суму в мільйони євро держава виділяє на пряму фінансову допомогу 200 друкованим виданням абсолютно різного політичного спрямування: від знаних до майже невідомих і маргінальних – незалежно від форм власності. Таким чином держава забезпечує у Франції свободу преси та плюралізм думок. Це є своєрідними гарантіями демократії. Тому що це в минулому столітті медіа – це був «лише бізнес», а нині – це зброя, співставна по руйнівній своїй силі з ядерною, і тому держава має опікуватися її спроможностями та й взагалі – наявністю. В Україні ж ні пільг, ні дотацій, а «Укрпошта» забирає 50% вартості передплати. Тому газети дорожчають, а передплатників стає все менше. Звісно, кількість передплатників як у Європі, так і в нас невпинно скорочується – інтернет поглинає традиційні ЗМІ, але на відміну від України, на Заході все ж не полишають власні вітчизняні друковані видання напризволяще. Бо це те саме, що оголосити оборону країни бізнесом. Ну, не хочуть, скажімо, споживачі послуги «платити за військові-морські сили (море від нас далеко, дуже дорого і т. ін.) – так ми цей «бізнес» закриємо. Зі ЗМІ під час війни – те саме.

Про важливість Суспільного мовлення

На сьогодні Суспільне мовлення є одним із небагатьох джерел об’єктивної та неупередженої інформації. Його становлення дається нам не просто, і якби не пильна увага західних партнерів і їхня допомога – невідомо, чим би все й закінчилося. Суспільне мовлення здійснюють медіа, які не належать державі, ні окремим приватним особам чи компаніям, ні політичним силам, інтереси яких вони забезпечують. Те ж радіо служить суспільству, фінансується ним та підзвітне йому. В токсично-агресивному інформаційному просторі олігархічних медіахолдингів паростку Суспільного вижити проблематично. Чи є інформація, яка надається олігархічними телеканалами і радіостанціями незаангажованою і гарантовано якісною? Однозначно – ні. Українці, зокрема й ті, що мешкають у сільській місцевості, хочуть чути інформативні передачі про об’єднання громад і дискусії фахівців про грядущий ринок землі, про медичну реформу і про ситуацію в зоні бойових дій на Сході України – всього того, що безпосередньо стосується їхнього життя і життя країни, а не одні лише одвічні попсові або скандальні шоу. Тож чому їхній вибір звужено до олігархічного телебачення і путінського Вести-FM? З якого дива їх позбавляють законних прав і заганяють у інформаційне гетто? Відсутність Суспільного мовлення на Півдні України – це не тільки демонстрація певної зневаги держави до своїх громадян, але й порушення їхніх конституційних прав. Адже право на доступ до інформації гарантоване статтею 34 Конституції України. Про це ж ідеться і в Законі України "Про інформацію", а також у Законі України "Про Суспільне телебачення і радіомовлення України".

Вражі голоси на українських хвилях

Але у нас, як бачимо на прикладі Півдня, проблеми не лише з гарантіями доступу до інформації, але й з інформаційною безпекою. Приміром, сайт російської пропагандистської радіостанції “Вести-FM” на території України заблокований. Але її цілодобово пречудово чути не лише на Youtube, а й у середньохвильовому діапазоні на Півдні України. Їдеш, приміром, удосвіта степом на озимину подивитися, вмикаєш приймач, а там – рупор Кремля Владімір Соловйов Україну паплюжить і Путіна славить. Ні для кого не секрет, що передачі «Вести-FM» на цілий південноукраїнський регіон транслюються з території Придністров’я. У селищі Маяк, неподалік кордону з Україною, розташований надпотужний телерадіотрансляційний центр – колишній секретний «об’єкт 850», який із 2007 року належить Росії. До 2014 року було здійснено цілковиту модернізацію об’єкта. По суті – це один із інструментів далекосяжної експансіоністської стратегії, за допомогою якого Росія безперешкодно ретранслює свої імперські пропагандистські меседжі, посилюючи вплив у певних регіонах світу, зокрема і в Україні. Прикметно, що при цьому росіяни не надто переймаються якісним телерадіосигналом у власних регіонах, та й не лише в глибинці, десь за Уралом – нещодавно було оголошено про надзвичайно глибоку кризу телецентру «Останкіно», викликану… чималою заборгованістю Першого каналу російського телебачення та його підрядників перед ретранслятором.

Чути, бачити і... розуміти

Останнім часом Суспільне радіомовлення отримало рекордну кількість FM-частот по всій території України. Звісно, це добра новина, втім вона стосується переважно містян. Про сільських мешканців воліють чомусь не згадувати. А якщо й згадують, то в досить сумнівному контексті, як от “Укртелеком” з його мало не ретроградним “одним відсотком”, або “Укрпошта”, яка теж весь час на бабусь з їхніми пенсіями скаржиться, мовляв еволюціонувати монополісту не дають. Хоча зрозуміти, чим так завинили перед державою ті ж бабусі – важко.

Лаврентій Малазонія
Лаврентій Малазонія

До речі, на одному із цьогорічних засідань Наглядової Ради ПАТ “НСТУ”, один із її членів – пан Лаврентій Малазонія цікавився у іншого члена Наглядової Ради про те, чи є в того інформація, “скільки громадян слухають Українське радіо на середніх хвилях.” Поштучно, так би мовити. В ідеалі ліпше було б панові Малазонії приїхати, приміром, в якесь село на Одещині – до речі, саме з Одещини поступило найбільше скарг на припинення радіомовлення – і самому походити по дворах – порахувати відсотки. Щодо доступності УР в інтернеті в сільських регіонах Півдня України, з його неозорими степами-ланами – то тут навіть слів бракує. Ну хіба що діджиталізація країни піде стаханівськими темпами. Тому ранок у багатьох мешканців Півдня України починається... з російського гімну. Ним і закінчується. А люди хочуть чути програми Українського радіо – об’єктивні новини, журналістські розслідування, цікаві культурні, освітні програми, та навіть і засідання Верховної Ради, аби з перших вуст знати, хто зі слуг народу чим дихає. Насправді люди хочуть чути інтеліґентні голоси – якісний вітчизняний медіа-продукт, а не пережований російськими пропагандистами bazar чи новини “для Тузіка”. Втім, хто й коли їх нарешті почує?

Репліка наостанок

Чи треба нагадувати, що всі війни, особливо новітнього часу, здійснюються з залученням інформаційних технологій, і проводяться передовсім на інформаційному полі противника (конкурента), і що відкривши ці двері, можна не надто перейматися всім іншим. Тож мова тут ідеться не про якісь не варті уваги дрібниці: сільську бабцю наодинці з допотопним “брехунцем”, а про необхідність реальних кроків і дій держави, спрямованих на захист поки що її громадян і цілісність поки що не втрачених територій. І не опинитися б пану Клімкіну в ролі пророчиці Кассандри. Як там у геніальній однойменній драмі Лесі Українки: “Не спи, стороже! Пробі, вартові!”

Світлана Шевцова, Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-