Демократія. Геостратегічна доцільність проти конфіденційності

Демократія. Геостратегічна доцільність проти конфіденційності

Укрінформ
Дипломатія завжди була мистецтвом можливого, бажаного, несподіваного, непередбаченого – такого, що народжується часто як результат довгого процесу вибудовування мудрагельних конструкцій припущень і прорахунків та миттєвого осяяння в потрібну, часто критичну, мить ухвалення рішення чи його імплементації в історичний дискурс.

Дипломатія – це певна втаємниченість. Саме слово diploma, від якого повелася дипломатія (як термін), грецькою означає «документ (в оригіналі – здвоєні дощечки), складений навпіл». Тобто, що там, усередині, ми не знаємо, і чи буде в нас можливість ознайомитися зі змістом – невідомо. Та є хтось уповноважений на розкриття змісту цього diploma, бо він обраний для ведення складних і часто непередбачуваних перемовин, йому даровано (в монархічній традиції) або надано (у представницькій демократії) право ризикувати і брати на себе відповідальність за можливі наслідки погоджених публічних і не зовсім рішень.

Вважається, що класичне визначення цього роду діяльності дає Оксфордський словник як «здійснення міжнародних відносин шляхом переговорів; сукупність засобів, що їх використовують посли й посланники з метою забезпечення переговорного процесу; праця або мистецтво дипломата». Та досить влучним є визначення британського вченого і дипломата кінця ХІХ – початку ХХ століття, автора популярної праці «Керівництво з дипломатичної практики» Ернеста Сатоу: «застосування розуму і такту з метою розвитку офіційних відносин між урядами незалежних держав».

Розум і такт – поєднання цих двох факторів, мабуть, і є суттю дипломатії. Та щодо втаємниченості нинішньої дипломатії як основи переговорного процесу з метою досягнення взаємоприйнятних рішень виникають проблеми. А якщо точніше, то завдяки інноваційним технологіям, що кардинально впливають на характер і якість нашого життя, динамікам інформаційних процесів, які випереджають офіційну публічність, шаленому соціальному ліфту, який працює на базі абсолютної публічності, дипломатія стрімко втрачає свою ексклюзивність, утаємниченість, уособленість, а заразом і виключне домінування права у вирішенні міждержавних питань тощо.

Змінюються і звичні раніше норми і стандарти міждержавних відносин, зокрема традиційної дипломатії, яка базувалася на confidentiality (конфіденційності). А вона була запорукою результативності. В сучасному світі конфіденційність працює лише на досить короткому часовому відрізку, зазвичай необхідному для втілення першочергових ідей задуманих планів або до того часу, поки ти (держава) чи твій суперник не визнає за необхідне першим оприлюднити інформацію задля забезпечення власних інтересів. Це може бути просто технологічним витоком інформації (що і раніше практикувалося), а може мати характер публічної простоти як атрибута гри в наївність та нібито щирість.

Останнє доволі часто практикує нинішній господар Білого дому Дональд Трамп. Так 2017 року завдяки The Washington Post стало відомо, що американський президент у ході зустрічі з главою МЗС РФ Сергієм Лавровим та російським послом у США Сергієм Кисляком розкрив секретну інформацію, надану дружньою ізраїльською розвідкою. Це поставило під загрозу провалу (і життя) ізраїльського розвідника у лавах "Ісламської держави", однак не спричинило мук сумління в пана Трампа. Більше того, він заявив, що мав право передати цю інформацію росіянам.

Цьогорічне повернення російської делегації до ПАРЄ теж одразу відзначилося яскравим фактом порушення правил жорсткої конфіденційності, які діють у цій міжнародній організації. Цим відзначився скандальний путінський сенатор Леонід Слуцький, який розповів кремлівським ЗМІ зміст дебатів під час закритого засідання моніторингового комітету ПАРЄ. На цьому наголосив голова комітету Асамблеї британський консерватор Роберт Гейл у листі, адресованому главі російської делегації, віце-спікеру Держдуми Петру Толстому.

Нещодавно Україна потрапила в геостратегічний публічний ураган, спричинений оприлюдненням без попереднього погодження конфіденційної телефонної розмови президентів Д. Трампа і В. Зеленського. Наслідки цієї політичної бурі ще довго переслідуватимуть насамперед Київ, та нам зараз цікавішим є констатація факту порушення конфіденційності вищого дипломатичного рівня і використання інформації (наданої в урізаному вигляді) для прикриття персональної недолугості.

На підтвердження наведу ще один приклад. Йдеться про вихоплений із контексту конфіденційних перемовин на вищому політичному рівні (очільники та міністри зовнішніх справ країн «нормандського формату»), які відбулися кілька років тому, епізод обговорення варіантних пропозицій тодішнього керівника МЗС Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра щодо врегулювання ситуації на Сході України. Вони б так і залишилися одним із варіантів, кільканадцять з яких тоді, до того і після розглядалися під час таких зустрічей. Однак потужний і технологічно цілеспрямований витік перевів цю інформацію з конфіденційної в офіційну і майже безальтернативну. В такий спосіб із дипломатичної площини вона перейшла в геостратегічну, ставши по суті чимось на кшталт підвалин нібито врегулювання протистояння РФ і світу.

Сучасна політико-дипломатична практика свідчить про швидкі процеси вихолощення і фактично зникнення конфіденційності як сутності будь-якого переговорного процесу на міжнародній арені. Міжнародний такт, про який говорив Е. Сатоу, замінюється ситуативно-версійною необхідністю, а розум високопосадовця відіграє роль мультиплікаційного генератора цих ситуативних процесів.

Та питання в іншому. Оці витоки утаємниченості та й сама вона стає проблемою. Бо в сучасному світі наддинамік конфіденційність як така втрачає сенс. Атрибутивність демократії статичного порядку (в переліку якої і конфіденційність) перетворилася на зброю проти сталих демократій в динаміках геостратегічного характеру. І демократію необхідно терміново рятувати, однак зовсім іншими методами, технологіями і стандартами, ніж ті, до яких ми звикли.

Ми зараз зіткнулися з феноменом, коли виток контенту (навіть частково) перетворюється на потужну комунікаційну зброю. І не ситуативну, а фундаментальну, оскільки комунікаційні технології стають панівними в глобальних (планетарних) масштабах. Те, що відбувається з Грузією, Україною, Сирією, Молдовою еt cetera є результатом передусім комунікаційно-контентних агресій. Тобто практик сучасних технологій тероризування держав, територій і зрештою (похмура перспектива) – планети.

Нещодавно Владімір Путін в інтерв’ю телеканалам RT Arabic, Al Arabiya і Sky News Arabia говорив про перспективні, абсолютно ексклюзивні, види озброєння: «І при цьому в нас є зброя, якого немає ні у кого в світі. Це результат цілеспрямованої роботи на найважливіших напрямах. Треба віддати належне нашим фахівцям за вміння визначити ці напрями і сконцентрувати ресурси". І тут варто усвідомити, що єдиною ексклюзивною зброєю глобального масштабу, яка існує й удосконалюється в РФ, є комунікаційно-контентна. Ефективність цієї зброї відчули на собі (процес продовжується) США і Велика Британія, Нідерланди і Німеччина, Іспанія і Франція, Чорногорія, Північна Македонія і Албанія з Болгарією, перелік можна продовжувати. Україна і країни, що були в складі СРСР, піддаються її впливу, на жаль, вже не одне століття. І саме тут агресор використовує ефект конфіденційності, який він переніс із політики і дипломатії (відмовившись від визнання пріоритету міжнародного права) в технології занурення світових громад у власні, адаптовані до обраних держав, віртуальні реальності.

Сучасні умови цивілізаційного розвитку вимагають кардинальної зміни підходів і до міжнародної політики, складовою якої є дипломатія, і до формування принципів нашого співіснування загалом. Вони мають базуватися на партнерських відносинах усіх країн і громад, відповідальності кожного за загальний результат і абсолютній прозорості та публічності дій, навіть намірів.

Кевін Келлі, автор бестселера «Неминуче. 12 технологічних трендів, які визначають наше майбутнє» («The Inevitable. Understanding the 12 Technological Forces That Will Shape Our Future») виділяє зокрема постійну трансформацію технологій і людства, яка змусить нас бути постійно в ролі першовідкривачів. Тобто трендом майбутнього стане постійне удосконалення, яке стимулюватиме оригінальність нашого мислення. А ще – зникне конфіденційність нашого життя. Світ житиме цінностями і новими почуттями.

Зрештою, ми вже на цьому шляху, можливо десь посередині. Прикро, що ті, хто мав би цим оперувати на державному рівні, тільки починають усвідомлювати цей глобальний виклик. Чи пройдемо ми цей шлях гідно і чи досягнемо мети – наразі невідомо. Бо на заваді стоїть загроза занурення людства в тотальний цинізм, який сповідує колективний світовий Кремль, вдаючись до ексклюзивної зброї конфіденційного ураження. 

Валерій Король

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-