Сталінський формат, або Як скорочення замітки скорочувало життя

Сталінський формат, або Як скорочення замітки скорочувало життя

867
Ukrinform
Продовжуємо публікувати розділи з книги, присвяченої 100-літній історії «Укрінформу»

У перших подачах ми розповіли про те, як Гетьман Скоропадський створив перше українське інформаційне агентство, а більшовики майже одночасно заснували своє агентство. Потому була трансформація в БУП – Бюро української преси, а БУП – в УкРОСТА. Ще за кілька років з`явилося РАТАУ, його першим директором став Володимир Нарбут, який відчайдушно намагався здобути більшу незалежність від Москви. Потому з`явилось телеграфне агентство Радянського Союзу ТАРС, і РАТАУ «влили» у нього

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ: ЗВИНУВАЧЕННЯ, РІВНОЗНАЧНЕ СМЕРТЕЛЬНОМУ ВИРОКУ

На початку тридцятих років серед повідомлень РАТАУ почало з'являтися все більше тривожних новин, присвячених хлібозаготівлям та «боротьбі з куркулями, які саботують соціалістичну колективізацію сільського господарства».

Зерно під збройною охороною
Зерно під збройною охороною

А вже у 1932-му чи не найпоширенішими стали повідомлення про діяльність Надзвичайної комісії з хлібозаготівлі, яка прибула з Москви і вилучала з України зерно. Це вже потім, у наші часи, коли правда про Голодомор стане відомою світові, вилучення репресивними методами майже 2 мільйонів тонн зерна буде визнаним однією з причин трагічного голодомору 1933 року. У ті часи агентство повідомляло про арешти і судові процеси у дусі «революційної законності», і ніяких різночитань щодо того, на чиєму боці правда, радянське агентство дозволити собі не могло. Зрештою, пізніше, «пік» цих повідомлень припаде на зловісний 1937-й рік…

Частина співробітників РАТАУ теж стали жертвами сталінських репресій. Сьогодні навіть важко встановити імена всіх керівників агентства того чорного періоду. Ні архіви, ні ветерани не можуть дати на це конкретних відповідей. Втім, одного з очільників агентства пощастило розшукати.

На початку та у середині тридцятих років відповідальним керівником РАТАУ був Зільберг. На жаль, ні його імені, ні по-батькові встановити не вдалося. Але деякі фрагменти документів дають можливість зрозуміти, що життя та доля цієї людини були вельми непростими.

Ось, приміром, в архівах збереглася постанова ЦК КП(б)У 1932 року, якою керівнику РАТАУ Зільбергу та черговому редактору Галієву було оголошено догану за помилки в перекладі українською мовою постанови союзного Раднаркому та ЦК ВКП(б). Знаючи атмосферу тих років, можемо лише уявити, чого міг очікувати керівник агентства надалі.

Під час голодомору 1932-1933 років, тобто у період керівництва Зільберга, РАТАУ видавало інформаційний бюлетень, у якому можна натрапити на таку ось замітку (подаємо її мовою оригіналу):

«Хлеб стал весьма заметным объектом спекуляции. Особенно развилась спекуляция хлебом в Киеве. В город крестьяне прибывают за хлебом пешком, верхом, на подводах, по железной дороге, лодками и пароходами. Как характерный приём, отмечена перевозка закупленного хлеба в гробах на подводах. Многие из селян закупают печёный хлеб с условиями доставки его ночью к лодке и платят за центнер ржаного хлеба до 900 руб. Хлеб, закупленный в городе по коммерческой цене – 2 р. 50 коп. за кило, продаётся в сёлах по 10-11 р. 25 коп. за кило».

Були у випусках того бюлетеня й інші повідомлення, які свідчили, що журналісти агентства навіть в умовах партійного диктату і тотальної цензури намагалися інформувати про одну з найбільших трагедій у новітній історії України та її народу.

Нарешті, такий ось факт. 1 червня 1934 року ЦК ВКП(б) категорично забороняє РАТАУ розміщувати інформацію про «Інтернаціональний конгрес вчителів». І знову оголошує керівникам ряду установ, у тому числі й агентства, догани за невиконання даного розпорядження. З цього приводу було навіть ухвалено постанову ЦК КП(б)У «Про телеграму РАТАУ, що її подано в пресі, про так званий «Інтернаціональний конгрес вчителів» у Києві».

На цьому біди Зільберга не скінчилися. 27 березня 1937 року керівник ТАРС Я.Долецький (він керував всесоюзним агентством у 1925-1937 роках) повідомив секретаря ЦК КП(б)У М.Попова про наслідки перевірки уповноваженим ТАРС роботи РАТАУ. Цю роботу визнано «незадовільною», позаяк керівництво втратило контроль за діяльністю відділень та кореспондентів, а в апараті виявилися «…випадкові і ворожі нам люди».

Зрозуміло, що у 1937 році подібні звинувачення були рівнозначні смертному вироку. Тож зовсім не випадково так важко сьогодні з’ясувати: хто ж такий Зільберг, прояснити його біографію, життєвий шлях. Коли стикаєшся з подібними речами, розумієш: ні, не метафорою була фраза – «стерти у табірний пил»…

Але все у світі взаємопов’язане. І вища справедливість, напевне, у тому, що вершителі зла рано чи пізно караються. Повчальна у цьому плані доля самого Я.Долецького. Влітку 1937 року його заарештували у Москві органи НКВС як «польського шпигуна». 19 червня того ж року його розстріляли. А 17 червня 1937 року заарештували і секретаря ЦК КП(б)У М.Попова. У лютому 1938 року він також був розстріляний.

Встановлення репродуктора-гучномовця в одному з сіл України. 1933 рік
Встановлення репродуктора-гучномовця в одному з сіл України. 1933 рік

Про те, в яких умовах доводилося працювати тоді журналістам (й працівникам РАТАУ зокрема), свідчать два рішення Політбюро ЦК КП(б)У – з ними ми ознайомилися у Державному архіві громадських об’єднань України.

Перше з них було ухвалене 28 квітня 1936 року. Подаємо його текст мовою оригіналу:

«За допущенное политически неправильное исправление информации РАТАУ о собрании партийной организации Киевского государственного университета в газете от 28 апреля 1936 года – 1. Заведующего отделом партийной жизни газеты «Коммунист» т. Нетребу с работы в редакции снять. 2. Заместителю редактора «Коммуниста» т. Володарскому и директору РАТАУ т. Доброму указать на допущенную ими серьезную политическую ошибку. 3. Поместить во всех газетах 29 апреля полный текст информации РАТАУ о партсобрании в Госуниверситете».

Ось так тоді каралися невинні, з нинішньої точки зору, скорочення або виправлення офіційних матеріалів РАТАУ. Причому це кваліфікувалося як політичний злочин з відповідними наслідками для тих, хто його допустив.

Приклад – іще одне рішення Політбюро ЦК КП (б)У – від 14 серпня 1939 року «О произвольном сокращении газетой «Пролетарская правда» сообщения РАТАУ»:

«Объявить выговор заместителю ответственного редактора газеты «Пролетарская правда» М.Черевко за то, что им при опубликовании в номере от 6 августа сообщения о приказе Управления по делам искусств при Совнаркоме УССР «О государственных музыкальных коллективах» допущено произвольное сокращение в текстовке сообщения РАТАУ. Это произвольное сокращение скрыло от читателей политическую и творческую характеристику необходимости реорганизации музыкальных коллективов.

2. Подтвердить, что редактора газет «Коммунист», «Советская Украина», «Вісті», «Колгоспник України», «Пролетарская правда» и всех остальных республиканских газет обязаны печатать сообщения РАТАУ полностью, без сокращений, если в тексте имеется специальное примечание РАТАУ, указывающее на необходимость обязательного опубликования всего текста данного сообщения».

Знову ж таки, було скорочено повідомлення про наказ лише одного з управлінь Раднаркому – але розцінили це, як ледь не зумисне «приховування» інформації.

Показовим було каяття М.Черевка, який «довільно» (тобто без погодження згори) скоротив текст. Ось що він написав після засідання Політбюро в листі на ім’я І.К.Сиромолотного, тогочасного керівника РАТАУ.

Визнаючи свою вину, автор листа виправдовується: «Нічному секретарю редакції тов. Смірнову повідомили з РАТАУ, що цю постанову («Про державні музичні колективи УРСР» – примітка наша) треба обов’язково дати. Він мені, як виявилось, про це говорив, але я не звернув на це уваги, прослухав, так що вина тут не РАТАУ, а моя особиста. Краще було б, якби з РАТАУ мені подзвонили особисто, цієї помилки не було б. Я весь день, вечір і ніч 5 серпня був у редакції. Цим я не хочу применшити своєї провини. Вона очевидна».

РОЗДІЛ ДРУГИЙ: ВІЙНИ І МИР МИХАЙЛА ТАРДОВА

Влітку 1937-го РАТАУ було переведено з Харкова до Києва, який за три роки до цього став столицею України. Коли Західна Україна увійшла до складу СРСР, у Львові створюється відділення РАТАУ, а у Волинській, Дрогобицькій, Рівненській, Станіславській і Тернопільській областях – кореспондентські пункти.

У ці часи агентство очолював Михайло Тардов. На посаду відповідального керівника агентства він прийшов як досвідчений журналіст і на той час відомий письменник. Відслуживши першу світову війну в російській царській армії, він напише тритомний роман «Фронт». Книга побачить світ у тридцятих роках, і деякі сторінки цього твору будуть настільки реалістичними, що окремі дослідники використовуватимуть їх як фактаж у розвідках про військовий побут російських, німецьких та австро-угорських військ під час Першої світової війни.

 Михайло Тардов
Михайло Тардов

Пізніше майбутній керівник РАТАУ братиме участь у громадянській війні. По її закінченні, 1919-го року вступить до компартії. Обиратиметься членом Донецького губкому, буде призначений редактором горлівської газети «Кочегарка». Стане одним із фундаторів Спілки пролетарських письменників Донбасу, яка мала назву «Забой». Напише низку творів про громадянську війну. Готуючи сценарій та знімаючи фільм про М.Щорса, матеріалами Тардова, приміром, користувався Олександр Довженко.

Часи, коли М.Тардов очолював РАТАУ, були досить складними в історії України. Саме розпочалася боротьба з так званими зінов’ївцями й троцькістами. З бібліотек масово вилучалися «крамольні» твори. Поміж них, між іншим, і твори І.Лакизи – керівника РАТАУ на початку тридцятих років.

Натомість агентство повідомляло інші, переможні новини. У жовтні 1937-го, коли широка хвиля репресій охопила Радянську Україну, агентство зосереджувалося на повідомленнях про вседонецький з’їзд шахтарів-стахановців, у грудні – про перші вибори до Верховної Ради СРСР, початок спорудження Центрального республіканського стадіону в Києві.

Безумовно, висвітлювалися й кардинальні зміни у вищому ешелоні керівництва України. У січні першим секретарем ЦК КП(б)У обирається М.Хрущов. Його попередник С.Косіор переводиться до Москви, де його й знищать органи НКВС (розстріляний у травні 1939 року як «польський шпигун»). В Україні починаються кадрові зміни на всіх рівнях.

Що ж до Михайла Тардова, то після звільнення з РАТАУ він перебував на посадах, не пов’язаних із журналістикою – очолював Держлітвидав України, письменницьку газету «Літературна Україна», був одним із керівників Спілки письменників України.

Від першого дня війни Тардов – у діючій армії. У званні майора служить в редакції радіомовлення Південно-Західного фронту, з грудня 1942 року – письменник (так у документах) армійської газети «Доблесть», по тому – військовий кореспондент всеукраїнської газети «Коммунист» («Радянська Україна»).

У дев’ятитомному зібранні творів письменника К.Паустовського, у тій частині, яка присвячена його листуванню, є згадка про Михайла Тардова: «Тардов на фронті, виступає там по радіо, я вчора сам його чув»… Є у цій переписці й інші згадки про письменника, які характеризують його як мужню і відповідальну людину. Помер письменник 1948 року в Києві порівняно молодим – на 57 році життя. Похований на Байковому кладовищі.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ: ДВІЧІ В ОДНУ РІКУ, АБО РЕКОРДИ ІВАНА СИРОМОЛОТНОГО

Наприкінці тридцятих років РАТАУ не могло оминути теми «об`єднавчих» Народних зборів Західної України у Львові в жовтні 1939 року – які проголосували за возз'єднання з Радянською Україною, інформувало про Закон, ухвалений ВР УРСР 15 листопада 1939 року, про входження Західної України до складу УРСР. Пафосно, в дусі тогочасних установок розповідалося про встановлення на приєднаних землях комуністичної влади, неодмінну при цьому націоналізацію промисловості, колективізацію сільського господарства.

Висвітлювати все це довелося новому керівникові РАТАУ Івану Сиромолотному, який змінив у 1938 році опального Івана Онопрієнка. У постанові Політбюро ЦК КП (б) У від 9 грудня 1938 року це було обґрунтовано так:

«1. Звільнити з роботи відповідального керівника РАТАУ тов. Онопрієнка І.Ф. і заступників відповідального керівника РАТАУ тт. Погорєлого І.І. і Дубіну К.К. як незабезпечивших роботу РАТАУ. 2. Затвердити відповідальним керівником РАТАУ тов. Сиромолотного І.К.».

Чим саме провинився Іван Онопрієнко, не відомо. Але пробув він на посаді керівника РАТАУ лише дев’ять місяців. Можливо, причина була в тому, що мав незакінчену вищу освіту (був слухачем Інституту червоної професури, а перед тим редагував Пирятинську районну газету).

В одну річку не увійдеш двічі – проголошує мудрість. Але Івану Сиромолотному – вдалося. Він очолював РАТАУ двічі.

Його шлях до посади не був простим. Народився 1903 року в Путивльському районі Сумської області в сім’ї бідних селян. Батракував у маєтку, що належав майбутньому гетьману України П.Скоропадському. В революцію був сільським активістом, головував у комітеті незаможних селян – одному з тих, які були ініціаторами розкуркулювання українського селянства. Вступив до ВКП(б), навчався у Всеукраїнській асоціації марксистсько-ленінських інститутів (ВУАМЛІН), а після її завершення працював у газетах.

У віці 35 років його призначають на посаду відповідального керівника РАТАУ. Роботою, очевидно, старші партійні товариші були задоволені, бо в 1940 році нагороджують хоч і найменш престижним на той час, але все ж орденом – «Знак пошани» – як було написано в Указі Президії ВР СРСР , «у зв’язку з 15-річчям ТАРС та за заслуги у справі обслуговування радянської преси зарубіжною та союзною інформацією».

Перед війною його очікує кар'єрний стрибок – призначають другим секретарем Миколаївського обкому КПУ, а з початком війни іде на фронт. Згодом стає заступником начальника Українського штабу партизанського руху, обирається в підпільний ЦК КП(б)У разом з відомими сьогодні партизанськими командирами С.Ковпаком, О.Федоровим, С.Руднєвим, О.Сабуровим, до квітня 1943 року представляє партизанський штаб у партизанських загонах – головним чином у складі з'єднання Сидора Ковпака, з яким потім товаришував усе життя.

Сидір Ковпак
Сидір Ковпак

1943 року І.Сиромолотний, уже як полковник діючої армії, бере участь у визволенні Донбасу, південних регіонів України.

Про нього згадує у своїх мемуарах відомий радянський маршал Р.Малиновський. Після закінчення війни Сиромолотний повертається на компартійну роботу, а в 1950 році повторно призначається директором РАТАУ, вже – на ціле десятиліття.

Яким він був керівником? Ветеран агентства О.Васильєв згодом напише, що Іван Костянтинович був принциповим і чесним працівником, вимогливим і водночас чуйним. А ще – надійним захистом від можновладців і вчителем для молодих журналістів.

Покійний головний редактор газети «Сільські вісті», Герой України І.Сподаренко згадував, як керівник РАТАУ підтримав його, студента факультету журналістики Київського держуніверситету в середині п’ятдесятих років. Анкетні дані Сподаренка «підкачали» (батько Івана Васильовича значився у «чорних списках» ледь не як ворог народу) і його ніхто не брав на роботу. А Сиромолотний – узяв, не побоявся, призначив молодого хлопця редактором Прес-кліше РАТАУ. Згодом доля ще раз привела І.Сподаренка в агентство – у середині 60-х він п'ять років відпрацював власкором у Волинській області.

Іван Сподаренко
Іван Сподаренко

Цікава деталь: упродовж 40-х років усі очільники агентства іменувалися «відповідальними керівниками», а Сиромолотний став першим директором. Відповідний наказ по агентству було видано у червні 1958 року.

І нарешті – І.Сиромолотний стояв біля витоків створення Спілки журналістів України, головував на її першому з`їзді 1959 року, на ньому ж був обраний головою спілки. Після РАТАУ кілька років пропрацював у

Президії Верховної Ради УРСР. Помер 1979 року.

…Втім, повернімося в нашій оповіді знову в передвоєнні роки. Після того, як Червона армія зайняла Бессарабію і Північну Буковину, почали працювати корпункти РАТАУ у Чернівецькій і Аккерманській (Ізмаїльській) областях. Радянський Союз стрімко розширювався на Захід й у влади були всі приводи радіти. Тимчасом до початку страшної війни лишалося зовсім мало часу.

14 травня 1941 року РАТАУ поширило Заяву ТАРС про провокаційні чутки щодо можливої війни між СРСР і Німеччиною. Багатьом у Радянській Україні хотілося вірити, що це звичайнісіньке непорозуміння…

Анатолій Михайлов, Михайло Сорока

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-