Як діє «антибандерівський» закон у Польщі: Й доноси, і прояви громадського обурення

На початку квітня цього року Інститут національної пам'яті Республіки Польща підписав Угоди про співпрацю з керівниками обласних державних архівів Одеси, Вінниці та Хмельницького. Перелік цих міст вказує на те, що в угодах йшлося не про боротьбу УПА чи про міжетнічний конфлікт по обидві сторони Бугу. Ні, є насправді теми, дослідження яких потрібне і польській, і українській стороні. В даному випадку – злочини НКВД стосовно осіб польської національності. Довоєнні репресії радянських каральних органів торкались усіх – і українців, і поляків. Як стверджує Інститут національної пам'яті Польщі, кількість польських жертв близько 110 тис., карались люди лише за приналежністю до польської національності.

Не варто нині сперечатися, чи достовірними цифрами оперують історики із Варшави, не маючи доступу до архівних матеріалів. Варто згадати, яким чином НКВД здобував інформацію про «польськість» радянських громадян. Джерела були різні, але головною практикою в ті часи були т.зв. доноси «сознательных» або, навпаки, заляканих жителів. Про це польським дослідникам, та й політикам, очевидно, відомо дуже добре.

Яким же було здивування не лише нащадків колишніх репресованих, але й усіх, хто цінує загальнолюдські цінності повідомлення про те, що польське МЗС після прийняття Закону про Інститут національної пам'яті (відомий в Україні як антибандерівський) розіслало по усіх посольствах письмову вимогу - заклик доносити про усі факти нешанобливого ставлення до польської держави стосовно подій Другої світової війни. Пункт 55а параграф 1 цього Закону гласить: «Хто публічно і всупереч фактам приписує Польському Народу або Польській Державі відповідальність за вчинені Третім Німецьким Рейхом нацистські злочини... підлягає штрафу або кари позбавлення волі до 3-х років».

Так що, слова «сексоти, стукачі, інформатори і т.п.» стануть часто вживаними у  демократичній європейській державі?

Перший донос надійшов із Буенос-Айреса вже на другий день після того, як Закон набрав сили. Одна громадська організація подала позов до суду на аргентинський портал Pagina12 за нібито «маніпуляцію, що діє на шкоду народу польському і спотворює добре ім'я польських солдатів. Це цілоспрямоване перебільшення, яке має підтвердити і утвердити серед читачів польський антисемітизм". Не важко здогадатися про реакцію аргентинських ЗМІ.

Подібну реакцію, і не лише в Аргентині, не важко було передбачити кожному, хто вдумливо прочитав  поспіхом ухвалений Законодавчий акт. У лютому місяці 18 колишніх послів Республіки Польша звернутись до співвітчизників із відкритим листом, в якому серед іншого вказувалось: «Польщу розглядають – пишемо це з болем – як «хвору людину Європи». Міжнародну позицію країни ослаблює флірт  нинішньої влади з шовіністичними середовищами. МЗС став заручником політичних торгів всередині урядового табору, в дипломатії керує хаос». Міністра швидко змінили, але міжнародні непорозуміння, як хвіст комети, тягнуться надалі.

Коли обнародованих доносів назбиралось до десятка, в т.ч.і на депутатів Волинськоі облради, які поїхали впорядкувати могили українців у сусідньому воєводстві, не витримала громадськість. 5 березня 37 активістів з руху Obywateli RP зложили самодонос про злочин до окружноі прокуратури м. Варшава. Кожен з них підписав заяву, де є і такі слова: «приписування інспірацій окупанту не зменшує... тягар тих ганебних актів, за які ми, поляки, представники народу польського, також нестимемо відповідальність. Заперечуючи польську відповідальність або співвідповідальність, збільшуємо розмір тих злочинів, а водночас, применшуємо геройство тих поляків, які під загрозою життя надавали переслідуваним поміч... Я, мешканець Республіки Польща... складаю зізнання про скоєння мною в публічний спосіб злочину на підставі п.55а, параграф 1 Закону...».

Поки що органи прокуратури офіційно ніяк не відреагували на такі прояви громадського обурення.

І останній за часом донос. Організація Ruch Narodowy цього тижня склала подання про правопорушення стосовно приписування польському народові відповідальності за нацистські злочини, вчиненого Президентом Ізраїля Р.Рівліном. Нібито саме він сказав на мітингу Маршу живих у колишньому концтаборі Аушвіц, що Польща і поляки приклали руку до злочинів проти євреїв. Автор цього доносу депутат Сейму Р.Вінницький звернувся до прокуратури з вимогою допитати Президента Польщі А.Дуду та інших офіційних осіб, присутніх на церемонії. А.Дуда заперечив, що такі слова злетіли з уст Президента Ізраїля. Лише перегляд телерепортажів розсудив політиків. У перекладі на польську Р.Рівлін сказав: «Не можна заперечити правду. Нацистська машина не діяла б, коли б не мала підґрунтя, в якому змогла закорінитись. То правда, що поляки не зводили таборів смерті, але євреї були замордовані також поляками, українцями та литовцями".

Пригадується, щось подібне про українців Президент Ізраїля говорив і у Верховній Раді України. 

Доки жевріє польсько-ізраїльське протистояння в контексті горезвісного Закону, українським дипломатичним спеціалістам було б вчасно «представити і просунути» наші вимоги. Не усі, хоча б деякі. Наприклад, симетрично до дій польського Інституту національної пам'яті і українському Інституту національної пам'яті спробувати укласти Угоди із архівами Гданська чи Вроцлава про долю десятків тисяч депортованих українців під час операції «Вісла». 

Сергій Шевчук

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства