До початку повномасштабного вторгнення Дружківка була індустріальним та водночас затишним зеленим осередком. Тут проживало понад 50 тисяч людей. Постійні атаки армії РФ змінили все довкола до невпізнання.

За останній місяць кількість обстрілів міста значно зросла. Росіяни б'ють по ньому FPV-дронами, «Градами», скидають КАБи – цілеспрямовано нищать логістичні шляхи та все живе. Водночас, безлюдною Дружківку не назвеш. Попри відсутність газу, води і світла, тут залишаються понад п'ять тисяч цивільних.

Як люди живуть серед руїн під постійними вибухами, – у репортажі Укрінформу.

ТАКСІ НА ДРУЖКІВКУ ЗАМОВЛЯЛИ?

Дістатися з Краматорська до Дружківки – завдання із зірочкою. На цьому напрямку росіяни намагаються знищувати весь транспорт. Але нам пощастило: допомогли військові, з якими познайомилися напередодні.

- Таксі на Дружківку замовляли? – жартують хлопці. Кажуть, щоби швиденько одягали бронежилети, шоломи й сідали в автівку. Тож застрибуємо і “летимо” – по-іншому й не скажеш про поїздку на швидкості 180 км/год.

Обабіч дороги, затягненої антидроновими сітками, – згорілі НРК та автівки. Перша, друга, третя... Розуміємо, що далі рахувати немає сенсу.

- От цієї вчора ще не було, і цієї, – кажуть хлопці. – А от НРКашка, яку вночі п*дари спалили...

Ближче до Дружківки бачимо бабусю, яка йде у бік міста з “кравчучкою”. Вдається розгледіти у візку хліб та кілька баклажок із водою.

Пізніше ми переконаємося, що у самому місті з такими баклажками пересуваються всі. Люди шукають воду.

МІСТО СТИРАЮТЬ ІЗ ЛИЦЯ ЗЕМЛІ

Заїжджаємо у Дружківку. Вздовж вулиць натягнений колючий дріт, лежать мотки “плутанки”. Місто готується давати відсіч росіянам. За словами військових, окупанти – за 12-20 км, залежно від напрямку. Таку відстань спокійно долають ворожі дрони на оптоволокні. На них не діють РЕБи, тож дорога сюди поступово й перетворюється на кіл-зону – ворог намагається відрізати логістику тилових населених пунктів.

У самій Дружківці вже давно немає вцілілих будинків. Росіяни стирають місто КАБами, артилерією та дронами. Вибухи майже не припиняються. Ховаємо автівку в одному з дворів під деревами – інакше її «вполює» ворог. Далі йдемо пішки. Хлопці кажуть, аби дивилися під ноги і прислухалися до звуків. За наявною у них інформацією, зараз у місті тихо, але ж ситуація може змінитися миттєво.

Йдемо дворами. Біля під’їздів бачимо вугілля від багаття, обкладене камінням. Так люди готують їжу, адже газу і світла тут давно немає.

У дворах на тлі згорілих автівок і сміття від зруйнованих будинків квітнуть клумби. За ними доглядають, це зрозуміло одразу. Хтось залишається і любить свій дім.

У дворах також – колодязі з написом «Вода». Однак ті, які ми перевірили, були порожніми. За інформацією МВА, у громаді облаштовані три свердловини з питною водою та 12 – із технічною, населення також забезпечують водою з колодязів загального користування та розміщених на території приватних домогосподарств.

«ТЕЩА ПЕРЕЖИЛА ДРУГУ СВІТОВУ, А ЦЯ ВІЙНА ЇЇ ВЖЕ ЗАБЕРЕ»

Зустрічаємо першого мешканця міста. Чоловік у віці їде велосипедом. У причіпному багажнику – чайник, баклажка для води, пакунки з їжею та книжка. Позаду велосипеда також прикріплений великий пакунок. Він здивований зустріти журналістів, так само як і ми – побачити тут місцевих. У голові не вкладається, чому люди залишаються в Дружківці й додають роботи і без того виснаженим захисникам та волонтерам.

Вітаємося. Чоловік каже, що поспішає, адже о 15:00 у місті розпочнеться комендантська година, а у нього ще багато справ. Проте все ж зупиняється поговорити. Його звати Ігор.

- Якби ви знали, яке в нас було дивовижне місто до війни! Найкраще! Парки, дві річки. Було повно промисловості: завод із виготовлення обладнання для шахт, завод металевих виробів, також порцеляновий. Уявіть тільки, у Дружківці було майже 70 тисяч населення! А зараз майже нікого не залишилося, – з болем каже пан Ігор.

За словами чоловіка, він залишається у місті, бо доглядає за хворою 93-річною тещею та 73-річною дружиною.

- Везу продукти тещі. Вона лежача, сусідів не залишилося, нікого немає. Лише я їжджу. Вона ту війну пережила (Другу світову, – ред.). Напевно, ця її вже забере.

Пан Ігор спокійно розповідає про руйнування у місті. Мовляв, ось це зробили вчорашні КАБи, а ось та вирва біля площі – від влучання тижневої давнини. Так само спокійно він говорить про загибель знайомих.

- У нас ще працює кілька магазинів із продуктами і відділення Укрпошти. Все, більше немає нічого. Зв’язок – лише у пункті незламності. Без світла ми понад два місяці, без водопроводу – також давно. Воду набираємо у свердловині біля церкви баптистів, це я зараз через пошту й хочу проїхати. Треба переслати сусідці її речі – вони тікали з міста і не змогли усе забрати. От і пересилаю потроху, – ділиться він.

Розповідає, що наглядає за 10 квартирами знайомих, які евакуювалися у безпечніші міста, адже тут – численні випадки мародерства.

- Не знаю, що далі буде. Якщо їхати, то треба квартиру знімати і харчуватися за щось. А пенсія маленька. У мене 5 тисяч, у тещі – 6. Що з цим робити?

Питаю чоловіка про книжку в багажнику.

- Це на обмін товаришу везу. Світловий день зараз довший, що ввечері робити? Читаю. Це от про війну, про льотчиків. Правдива, – задумливо каже пан Ігор, прощається з нами та їде у своїх справах.

Як пізніше повідомили нам у МВА, за останній місяць темпи евакуації з Дружківки пришвидшилися через загострення безпекової ситуації та призупинення газопостачання. Евакуація проводиться силами підрозділів Національної поліції України, ДСНС, волонтерських організацій («Дорога життя», «Проліска», «Save Ukraine», «Місія подих надії», «Краматорське об’єднання волонтерів», «Волонтери від Бога» та інших).

ВТРАЧЕНЕ МАЙБУТНЄ

Ми ж продовжуємо «прогулянку». У кожному дворі бачимо понівечені дитячі майданчики. Ось хтось приварив гірку і сходи до свого невеликого гаража. Гірка зараз схожа на тертку – вся пронизана уламками. У гаражі доживають віку поржавілі дитячі санчата.

Тишу над містом порушує зозуля, розрізає стрільба. Це збивають ворожу FPV-шку. За командою військових, заходимо у під’їзд висотки, щоб перечекати. Скло прибране до 5 поверху, з цього робимо висновок, що люди тут залишаються. Вище уламки ніхто не прибирає, двері у квартирах відчинені або вибиті вибуховою хвилею. Дивитися на це боляче – в кожній такій квартирі хтось жив, будував плани на майбутнє, кохав, виховував дітей. Зараз усе це у минулому, якого наче і не було.

За даними МВА, у травні з Дружківської міської територіальної громади вивезли всіх дітей. Загалом евакуювали 2669 дітей. До повномасштабного вторгнення у громаді проживало 10 387 маленьких мешканців.

ВІЙСЬКОВІ ЗАЛИШАЮТЬ ГРОШІ ЗА КНИЖКИ

Хлопці дають «добро», аби ми виходили і вирушали далі. Проходимо колишню бібліотеку. Вікна вибиті разом із металевою решіткою. Полиці з книгами вкриті пилом і добряче присипані уламками скла. На підвіконні помічаємо гроші – трохи копійок та паперову двадцятку.

За словами захисників, таку традицію підтримують військові: вони беруть книжки, а коли повертають, наче сплачують за «абонемент». Хто забирає гроші з підвіконня, вони не відстежують.

ПОНІВЕЧЕНІ «ЗАКОХАНІ»

Доходимо до Соборної площі. Всі вулиці навколо затягнені сітками та колючим дротом. Тут, навпроти колишнього РАЦСу, – бронзова скульптура закоханих. Її спорудили у 2019 році на місці пам’ятника «вождю світового пролетаріату».

Усі молодята в місті фотографувалися біля «закоханих», вважалося, що це – на щастя. Зараз і сама скульптура тріснула від ворожих атак.

«ХЛІБ БІЛЬШЕ НЕ ПРИВЕЗУ»

Бачимо маленький продуктовий магазин, який іще працює. Розмовляти з нами тут відмовляються, продавчині у спину кричать: «У вашій столиці й так усе знають, що з нами тут відбувається, і ніяк не допомагають».

Краєм вуха чуємо, як скаржиться чоловік, котрий привіз у магазин хліб. Каже, що по дорозі «упіймав FPVіху» і тепер довго ремонтуватиме автівку. Тому хліб більше не привезе.

ОСТАННІ ДНІ ПОШТИ

Ми зайшли і до відділення Укрпошти. Нас так само вигнали й звідти. Потім одна з працівниць усе ж розповіла, що вони розуміють ризики, але залишаються, аби працювати.

- Ми тут потрібні. Тут ще є люди. “Нова Пошта” залишила тільки поштомати, відділення закрили. А ми ще тримаємося, хоча не знаю, скільки витримаємо. Ситуація стрімко погіршується, – швидко сказала жінка.

АЙРІШ ПОКИ ЩЕ Є

Окрім дрібних крамниць, у Дружківці працює кілька більших магазинів. Дорогою до одного з них побачили, як виїжджають люди. На стареньких «Жигулях», набитих до верху речами, з переноскою для кота. У причепі – старенький холодильник. Жінка на пасажирському кріслі не стримала сліз.

Узагалі, відчуття людського горя наче пронизує повітря Дружківки.

У магазині нас пригостили кавою.

- Айріш? Звісно, в нас таке ще є, – з гордістю каже продавчиня Світлана і додає, що скоро магазин зачинятиметься.

Вона розповідає, що товар із Краматорська і Слов’янська доставляють самотужки.

- А ви бачили, що там на дорозі коїться. Сьогодні довезли, та завтра можемо й не довезти. Вже і влучали нам у машину, потім ремонтували, – додає продавчиня.

У приміщенні, як і всюди, можна побачити сліди руйнувань. Тут частково обвалилася стеля, усі вікна забиті фанерою.

- Прилетіло трошки. Ну, страшно було, пересиділи за стіночкою, прибралися потім, і нічого, тримаємося. Поки робота є, ми тут. Щоб виїжджати, потрібні гроші, заробляємо. Барбовал – і вперед, – зауважує вона.

Допиваємо каву і йдемо до місцевого пункту незламності – єдиного місця, де люди можуть підзарядити гаджети та під'єднатися до інтернету. Таких пунктів у місті залишилося лише два. Один із них розташований навпроти церкви, в яку, за розповідями місцевих, не так давно під час суботньої служби «прилетіло»...

«ПРАТИ НЕМА ЧИМ, ТРЕБА МЕНШЕ БРУДНИТИСЯ»

У пункті незламності гучно. Ми застали тут близько 30 людей. Всі підзаряджаються, щось обговорюють.

- У нас на день – по 150 відвідувачів. Раніше було більше пунктів, але які закрили, які розбомбили. Світла, води, газу і зв’язку немає. Всі, хто залишився, приходять до нас, бо тут старлінк. Усе місто ходить із баклажками – набираємо воду у свердловині біля баптистів. Технічну беремо в річках, я ще й дощову збираю, – розповідає про ситуацію в місті черговий пункту незламності Борис.

На питання, де люди перуть речі, чоловік усміхається та відповідає, що «треба менше бруднитися».

- Найбільша проблема – туалет. Стояки в будинках забиті, чистити нема кому. Взагалі немає комунальників. У мене є робота, тому поки залишаюся, – пояснює він.

На прощання Борис бажає нам удачі та радить бути уважними – не нехтувати жодними звуками. Все може нести небезпеку.

У Дружківській МВА нам пояснили, що через безпекову ситуацію надання комунальних послуг у місті обмежено.

- Газо-, електро- та водопостачання відсутнє через пошкодження інфраструктури російськими обстрілами. Через постійні атаки, влучання по комунальній техніці, загрозу життю та здоров’ю комунальників – проведення ремонтно-відновлювальних робіт наразі неможливе. Співробітники комунальних служб зосереджені на ліквідації наслідків обстрілів, підтримці благоустрою територій та вивозі побутового сміття, – зазначили в адміністрації.

Та додали, що медичні послуги надаються у двох міських лікарнях і п’яти амбулаторіях. Крім того, у громаді працює пункт видачі медичних засобів і товарів медичного призначення, де мешканці можуть безкоштовно отримати лікарські засоби.

МЕТЕЛИКИ НАД РУЇНАМИ

Дорогою до автівки проходимо ще кількома вулицями міста. Картина всюди одна. Руйнування, поодинокі люди у пошуках води, металеві дроти, всіяний стріляними гільзами асфальт, місцями – охайні клумби з літніми квітами всіх кольорів.

Над ними на тлі того, що вчора було будинками, кружляють метелики. Їхній вік занадто короткий, щоб летіти далі від понівеченого міста, на яке з усіх боків насувається війна.

Ганна Бодрова, Одеса

Фото Ніни Ляшонок