П’ять дивовижних історій перемоги над ковідом

П’ять дивовижних історій перемоги над ковідом

Укрінформ
Лікарі розповіли про одужання від важкої хвороби, які їх найсильніше вразили

Чому перед Новим Роком і Різдвом людям так хочеться дива? Отого хепіенду, коли все закінчується щасливо, добро перемагає зло, а життя – хворобу і смерть. І де його взяти, того дива, коли у нас восьмий рік іде війна і два роки триває боротьба з пандемією?

На завершення року ми запитали лікарів, що саме запам’яталося їм найсильніше за період пандемії. І записали для вас розповіді про п’ять чудових перемог, які стали можливими тільки завдяки потужній концентрації зусиль лікарів, пацієнтів, їхніх родин. Кожна така історія – диво.

РИЗИК ЛЕТАЛЬНОСТІ СКЛАДАВ 95%, АЛЕ ДИТИНА ВІДНОВИЛАСЯ ПОВНІСТЮ

Ця історія трапилася у Чернівцях не цього року, а ще у 2020-му, але лікарі запам’ятали її назавжди. 5-річна дівчинка Вікторія стала однією з перших важких COVID-пацієнток обласної дитячої лікарні, яка не мала жодних супутніх захворювань. Вона потрапила у медзаклад із тотальною двобічною пневмонією, порушеною свідомістю та вираженою дихальною недостатністю. Певний час дитина лікувалася вдома під наглядом терапевта, але коли стан дівчинки різко погіршився, її привезли до лікарні й одразу перевели в режим штучної вентиляції легень, дитина перебувала у коматозному стані.

«У подальшому дівчинка більше трьох тижнів знаходилася на цій апаратній вентиляції, потім вона потребувала кисневої терапії уже вільним потоком. Це дитина, яка мала порушення з боку трьох життєво важливих функцій організму – серцево-судинної, нервової та дихальної систем. Виходячи із критеріїв, які ми мали, ризик летальності у такої дитини, з огляду на її стан, був понад 95%. Але ми все одно хапалися за ту невеличку ймовірність одужання. При тому, що параметри штучної вентиляції легень були дуже жорсткими. Крім того, дитина потребувала хірургічного втручання для вилучення об’єму рідини і повітря у плевральній порожнині, який накопичився», – розповідає керівник обласної дитячої лікарні, а на той час завідувач реанімаційного відділення закладу Олександр Тесліцький, який приймав і проводив основне лікування пацієнтки.

Лише через два тижні перебування у комі, у дитини почали спостерігатися перші ознаки свідомості.

Олександр Тесліцький
Олександр Тесліцький

«Найбільше тішить у цій ситуації те, що дитина відновилася повністю. Її виписали у стабільному стані додому, при ясній свідомості, без потреб у дихальній підтримці чи подачі кисню. Я пам’ятаю, що приблизно через півтора місяці після виписки – її батьки знову звернулися до нас у лікарню. У дівчинки піднялася температура, і вони злякалися, що міг повернутися COVID-19. На щастя, це виявилося звичайне ГРВІ, ми тоді робили тест на коронавірус, він виявився негативним. Але це додаткове звернення дало нам змогу повністю обстежити дитину, і жодних відхилень ми не виявили», – додав медик.

Лікарі були вражені, наскільки швидко дитячий організм повністю відновився, з огляду на важкий перебіг хвороби.

КОЛИ ХВОРІЮТЬ ЛІКАРІ

Лікарі, які допомагають пацієнтам із COVID-19, теж хворіють. Після важкого перебігу захворювання вони знову повертаються на медичну передову, аби рятувати життя.

Про історію одужання свого колеги розповіла лікарка-інфекціоністка консультативно-діагностичної поліклініки Житомирської обласної клінічної лікарні ім. О.Ф. Гербачевського й координатор управління охорони здоров’я Житомирської ОДА за напрямом «Інфекційні хвороби» Ольга Сахневич.

Ольга Сахневич
Ольга Сахневич

«Історії всіх пацієнтів, яких ми лікуємо, назавжди залишаються з нами. Ми переживаємо за всіх, але найважче, коли ти лікуєш свого колегу. У нас є, на жаль, такі випадки. Наш колега, якому близько 50 років, поступив на лікування в січні, якраз тоді були зимові свята, і ми за нього боролися у відділенні інтенсивної терапії. Три тижні він був на інвазивній вентиляції легень на апараті СІПАП із ураженням легень 90%. Ми дякували йому за те, що він довірився нам як пацієнт, а не як наш колега. Ми чітко розставили пріоритети, адже ефективність нашої спільної роботи залежить від трьох факторів – пацієнт, лікар, хвороба. Якщо пацієнт із лікарем, то хворобі з ними важче впоратися, якщо пацієнт із хворобою, то складно досягти позитивного ефекту після лікування», – говорить Сахневич.

За її словами, лікар виявився сумлінним пацієнтом, який виконував рекомендації колег. Хворий лежав по 16 годин на животі й не ходив, а також приймав призначені ліки після виписки.

«Ми заходимо до пацієнтів у засобах індивідуального захисту. Вони можуть бачити наші емоції тільки по очах. І в нашому погляді читається – краще пацієнту чи гірше, адже очі ніколи не обманюють. Коли ти заходиш до пацієнта, коли дивишся, що в нього сатурація зростає із 75 до 90 і тримається на цьому рівні тривалий час, коли ти поступово знімаєш його з неінвазивної вентиляції легень, переводиш на інші кисневі дотації, поступово його садовиш, даєш якісь маленькі фізичні навантаження, відкриваєш історію хвороби, порівнюєш аналізи крові й бачиш нормалізацію всіх показників, то це просто дає задоволення, якщо ти навіть дуже виснажений», – додає лікарка-інфекціоністка.

Ольга Сахневич каже, що її колега консультував лікарів, які лікували COVID-хворих, тож інфікувався великою дозою вірусу на роботі. По допомогу звернувся вчасно, а важкий перебіг захворювання виявився індивідуальною особливістю його організму. Попри те, що постковідний синдром у тих, хто важко переніс хворобу, триває від трьох місяців до року, лікар повернувся на роботу.

«Люди настільки віддаються своїй професії, що навіть після важкого захворювання вони повертаються у колектив, знають, що потрібні пацієнтам. Коли ти бачиш свого пацієнта, то хочеться його обійняти, як рідну людину. Медичні працівники вже настільки виснажені, що нам потрібно трішки перерви, щоби відновитися, а потім ми, як військові, повернемося в бій», – ділиться лікарка.

ПОРЯТУВАТИ ЦІЛУ РОДИНУ: МАМУ, БАТЬКА І ТРІЙНЯТ

На Прикарпатті унікальною називають історію одужання маленької трійні, яка потрапила до Івано-Франківської обласної клінічної дитячої лікарні на 33-й день від свого народження.

Двоє хлопчиків та дівчинка народились передчасно, з вагою приблизно по 2 кг. За місяць малюки змогли набрати лише по 200 г. Незадовго після виписки з пологового дітей госпіталізували до лікарні з жовтяницею та важкою анемією, що вимагала серйозного лікування і переливання крові. За три дні в дитячій лікарні їхня мама поскаржилась на погане самопочуття. При обстеженні у неї виявили COVID-19. Вірус лабораторно підтвердили й у батька трійні, а згодом – і в малечі. У відділенні інтенсивного виходжування передчасно народжених дітей такий діагноз став надзвичайною ситуацією. Але лікарі не розгубилися, навіть попри те, що у всіх трьох дітей до діагнозів додалася ще й пневмонія, яку спричинила коронавірусна інфекція. Медики пригадують, у лікарні з дітьми їм допомагала лише бабуся. Мамі та батькові трійні довелось ізолюватися.

швидка допомога коронавірус

«Мамі вдалося зберегти грудне молоко. Коли жінка повернулася в лікарню після одужання, дітей догодовувала цим молоком. Вона зберегла його, а тому є велика молодець», – зазначають лікарі.

Нині трійня та їхні батьки вдома. Втім, лікарі не припиняють турбуватися про малечу. Адже хлопчиків пізніше довелось ще й оперувати, а тому вони потребують довгої реабілітації та спостереження. Нині діти підростають, а в лікарів і батьків є велика надія, що головні випробування цієї родини залишилися позаду.

МОЛОДИЙ, ПОВНИЙ СИЛ, СПОРТСМЕН – ДУЖЕ ХОТІЛОСЯ, ЩОБИ ХЛОПЕЦЬ ЗАЛИШИВСЯ ЖИВИМ

Миколаївський обласний Центр лікування інфекційних хвороб був першим медзакладом в області, що почав протистояти пандемії коронавірусу. За майже два роки через лікарню пройшло немало пацієнтів, яких витягували буквально з того світу. Особливо запам’яталася історія порятунку 38-річного миколаївського спортсмена Сергія К. Порятунок цього молодого життя – одна з численних перемог миколаївських лікарів на ковідному фронті.

Його історія хвороби почалася, як і в багатьох інших: абсолютно здоровий чоловік спочатку відчув нездужання, лікувався вдома, а коли це не допомогло, потрапив до лікарні, де діагностували запалення легень. Стан погіршувався, йому зробили ПЛР-тест, який підтвердив COVID-19. Сергія терміново перевели до обласної інфекційної лікарні.

Світлана Федорова
Світлана Федорова

Світлана Федорова, яка на той час була головною лікаркою закладу, разом із колегами опікувалася долею хлопця, пригадує, що спочатку спортсмена лікували відповідно до важкості хвороби – кисень, терапія, крапельниці тощо. Його стан контролювали щогодини, та все ж через кілька днів він почав погіршуватися. Повторний рентгенівський знімок показав «білі легені», що не віщувало нічого доброго.

«Якось уночі у Сергія почалася сильна кровотеча, яка стала наслідком коронавірусу. Адже у нього на той час не було ніяких інших серйозних хвороб. Досі моторошно стає, коли пригадую ту ситуацію. Кров текла з усіх можливих місць людського тіла. Він і харкав нею, і блював, і все інше... Ми почали термінове переливання. Довелося залучити навіть резерви. Але це не вирішувало проблеми, бо кровотеча не припинялася. Пам’ятаю свій захисний одяг: весь у крові – з ніг до голови, бо я увесь час була біля пацієнта і намагалася йому допомогти. Розуміла, що ситуація критична. Але дуже хотілося, щоби цей хлопець залишився живим, тому ми не могли відступити і робили все від нас залежне. Кров зупиняли з 11 вечора до 5 ранку», – пригадує пані Світлана.

Ця жінка справді не з тих, хто пасує перед труднощами. Посеред ночі вона почала шукати допомоги у колег з інших лікарень, оскільки Сергію потрібна була термінова операція. «Я просила допомоги у міських лікарнях, але мені відмовили, посилаючись на те, що ми ж заклад обласного підпорядкування. І дарма що хворий – мешканець Миколаєва. До почуття відповідальності за долю цього пацієнта додалася злість. Пригадую, що навіть не добирала слів у діалозі з міським чиновником, який відповів мені, що час пізній і немає сенсу хірургам їхати, бо, мовляв, у такому стані цей хворий все одно приречений. Але все ж я знайшла справжніх лікарів, які погодилися приїхати посеред ночі й прооперувати чоловіка, хоча, зрозуміло, що всі боялися і за власне здоров’я», – розповідає лікарка.

Рятівниками виявилися завідувач відділення хірургії обласної клінічної лікарні Леонід Матвійчук та обласний експерт з ендоскопії Юрій Горбенко. Хворого стабілізували і, попри критичний стан, хлопець вижив! Далі були ще тривале лікування і реабілітація. Але згодом він повернувся до нормального життя і невимовно вдячний своїм рятівникам.

РІЗДВЯНЕ ДИВО ДЛЯ СІМ’Ї СВЯЩЕННИКА

Історія одужання від коронавірусу багатодітної мами Катерини Терлецької та її новонародженої донечки Даринки нагадує різдвяну казку, в якій відбувається довга боротьба зі злими силами найстрашнішої інфекції, але в кінці перемагає віра, любов і добро. Лікарі, які завжди на сторожі світла, боролися за життя 37-річної жінки понад місяць. На сьомому місяці вагітності Катерина інфікувалась COVID-19, хвороба протікала стрімко, і кисню не вистачало їй самій, не те що для двох… Вся медична спільнота Львова об’єдналася, щоб урятувати маму (на той час п’яти дітей), дружину священника, яка до того ніколи не хворіла.

Наталія Матолінець
Наталія Матолінець

Завідувачка відділення анестезіології та інтенсивної терапії клінічної лікарні швидкої медичної допомоги Львова Наталія Матолінець уже понад 25 років працює лікарем. Щодня вона бачить, як люди помирають від коронавірусу. І того разу, як уперше побачила Катерину Терлецьку, не могла спрогнозувати, чим завершиться ця історія.

«Я пам’ятаю, коли вперше до мене передзвонила начмед із пологового будинку і сказала, що є в них така ситуація, де потрібно об’єднатися всім медикам Львова, щоб урятувати жінку, яку вдома чекають п’ятеро діток, а вона вагітна шостим… Це справило на мене дуже сильне враження, бо я розуміла, що тоді був пік епідемії, дуже багато помирало пацієнтів. Одразу поїхала на консультацію і зустрілася очі в очі з Катериною та більше дізналася про її історію», – розповідає Матолінець.

Катерина і Петро Терлецькі / Фото: прес-служба Першого територіального медичного об'єднання Львова
Катерина і Петро Терлецькі / Фото: прес-служба Першого територіального медичного об'єднання Львова

Як виявилося, 14 листопада минулого року Катерина Терлецька відчула перші симптоми COVID-19, і ПЛР-тест виявився позитивним. 20 листопада її шпиталізували у Львівський пологовий будинок, але 5 грудня стан почав погіршуватися, понад 90% легень були уражені. «Як тільки я її побачила, зрозуміла, що стоїть питання про життя і смерть, на жаль», – із сумом пригадує лікарка.

Катерину, підключену до ШВЛ, реанімобілем у супроводі трьох лікарів і всієї реанімаційної бригади (медики дуже переживали, щоби безпечно перевезти пацієнтку) доправили в реанімаційне відділення Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги міста Львова.

«Ми розуміли, що єдиний шанс покращити киснепостачання – це забрати плід для того, щоб увесь кисень, який надходив, не розділявся на них обох, а йшов лише жінці. Слід було прийняти непросте рішення. 29-30 тиждень вагітності не зовсім життєздатний для плоду, проте ми вирішили робити кесарів розтин. Якщо чесно, коли йшли на операцію, то ми думали лише про життя жінки, бо вдома п’ять діток. Як їхали в операційну, отець Петро (чоловік Катерини) нам показував фотографії цих діточок і нам було морально неймовірно тяжко. Ми розуміли, що мусимо зробити все можливе і неможливе», – каже анестезіолог.

Перед самою операційною життєві показники багатодітної мами були дуже низькими, бо КТ показало вже 97% ураження легень і показник насичення киснем крові в артерії був на межі життя і смерті. У коридорі безупинно молився її чоловік-священник, а поза межами лікарні – тисячі українців, яких розчулила історія цієї сім’ї. Сама Катерина теж не здавалася ні на секунду, бо знала, що мусить вижити!

«Катерина виділялася поміж наших пацієнтів на всіх етапах лікування, – пригадує Матолінець. – Такої терпимості й віри, які вона мала, я не бачила більше ні в кого. І коли ми їхали в операційну, вона, час від часу приходячи до тями, нас заспокоювала, брала за руку і казала, що все буде добре. Розумієте, вона – нам, а не ми їй! І жодного разу, коли перебувала в реанімації, не пожалілася, не скривилася, не сказала, що щось не так, щось не добре чи не влаштовує. Вона сумлінно виконувала всі вказівки лікарів і була зразковим прикладом толерантності й співпраці між пацієнтом і лікарями».

Операція пройшла успішно, навіть краще, ніж ми наважувалися передбачати. Оскільки 6 грудня на 29-му тижні вагітності у Катерини народилася дівчинка, вагою 1230 грамів.

«Нам удалося отримати живеньке дитятко і з’явився малесенький шанс, що воно виживе – лікарі одразу за нього вхопилися. Бо, як кажуть, вже коли добре, то хочеться ще кращого. І коли нам удалося більш-менш стабілізувати Катрусю, то молилися всіма силами за те, щоб врятувати і дитинку, яку батьки назвали Даринкою», – розповідає лікар.

Одразу ж після народження лікарі доправили маля реанімобілем у відділення інтенсивної терапії новонароджених дітей Львівської обласної клінічної лікарні. У дівчинки теж підтвердився коронавірус. На той час Даринка стала чи не першим новонародженим дитям із COVID-19 в Україні, а ще з пневмонією та критичним станом через незрілість. Її в реанімації інкубували, підключили до ШВЛ, лікарі перебирали досвід із лікування в закордонних колег, щоб виходити маля.

«Жінка навіть не побачила свою дівчинку, не змогла потримати на руках, бо стан Катерини, навіть після кесаревого, потребував значної підтримки. Вона ще два тижні перебувала в нас у реанімації на ШВЛ. Але нам вдалося!» – радіє Матолінець.

6 січня, на сам Святвечір, Катерину Терлецьку виписали з лікарні, для того, щоб на Різдво після довгого місяця переживань, болю, молитов і надії – сім’я нарешті возз’єдналася.

«Коли її виписували, то плакали всі, і немає що приховувати, я навіть зараз згадую, говорю і плачу. Ми зустрілася всі разом у фойє нашого приймального відділення, де все було прикрашене до Різдвяних свят: стояла ялинка, мерехтіли вогники, були новорічні інсталяції й червоні кульки. Ми Катю закутали в такий зимовий плед-хустку, щоб максимально захистити її легені й швиденько перевести до машини. Отець Петро з найменшенькою дівчинкою на руках був із нами. Інші дітки так заходили помаленьку, обережно, боялися висловити свої емоції, тільки так тихенько обняли її і почали цілувати. Видно по дітях було, що це таке тихе щастя, якого вони дуже чекали і в яке важко було повірити, наче чудо, яке боїшся злякати, бо воно може зникнути. Такою була ця зустріч мами та її діток. І Катерина плакала від щастя, і ми всі разом з нею», – пригадує лікарка.

Маленьку Даринку щасливі батьки змогли забрати майже через місяць, 4 лютого. Дитину виписали з вагою 2 800, вона самостійно дихала та була цілком здорова, але потребувала особливого нагляду від батьків і медиків. Катерина тривалий час мала важкий фіброз легень, залишкові зміни та перебувала на реабілітаційному лікуванні, але зараз усе добре. Наталія Матолінець каже, що підтримує зв'язок із жінкою у телефонному режимі, а найближчим часом планують організувати зустріч при святковій нагоді з медиками, які врятували Катерині життя.

«Понад 90% ураження легень і тривале перебування на ШВЛ – це важка ситуація. Нам за увесь час пандемії разом із Катериною вдалося зберегти життя лише трьом таким пацієнтам, – каже Матолінець. І додає: – Ці випадки – це колосальні зусилля: це насправді праця не лише медиків, а й родини, великі кошти, постійний медичний супровід і диво. Можна вкладати дуже багато, але якщо нема підтримки з небес, може нічого й не вдатися».

Віталій Олійник, Ірина Чириця, Ірина Дружук, Алла Мірошниченко, Людмила Гринюк, Чернівці–Житомир–Івано-Франківськ–Миколаїв–Львів

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-