Загадка «дикого кабана» князів Сангушків

Загадка «дикого кабана» князів Сангушків

Музейний експонат
Укрінформ
У Хмельницькому обласному краєзнавчому музеї зберігається експонат, про призначення якого не можуть здогадатися відвідувачі

Ідеально вирізьблена з дерева голова дикого кабана, що у ХІХ столітті належала князям Сангушкам, інтригує людей, які приходять до музею: вони  губляться у версіях і здогадках про призначення цього раритету.

Насправді пояснення – для чого використовувалася дерев’яна голова дикого кабана – дуже просте. У всі часи люди хотіли жити в комфортних умовах, і цей музейний експонат – атрибут побуту князівського мисливського будинку.

ВИШУКАНИЙ КНЯЗІВСЬКИЙ СТІЛЬЧАК

Делікатно вирізьблена голова дикого кабана є частиною музейної експозиції «Проскурів – романтика старовини», де зберігаються атрибути інтер’єру жителів Хмельницького ХІХ - початку ХХ ст.

Я потрапила на експозицію в момент, коли науковий співробітник Хмельницького обласного краєзнавчого музею Катерина Данилова розповідала журналістам місцевого телеканалу про тогочасні меблі – крісло одного з перших приватних кінотеатрів Хмельницького та дзеркало, якому понад 200 років, оздоблене деревом у бароковому стилі. Потім музейниця зупинилася біля дубової голови кабана на трьох ніжках.

Катерина Данилова
Катерина Данилова

«Ось майстерно вирізьблена голова кабана з виразними вухами й очима, яка відкривається. Це раритет, автор якого невідомий. Коли ми запитуємо у відвідувачів, для чого міг використовуватися такий предмет, дехто каже, що це могла бути скарбничка або ж там охолоджувати шампанське. А насправді – коли ще цивілізація не дійшла до сантехнічних пристроїв і каналізації, то звичайну нічну вазу ставили в такий оригінальний предмет, який називається стільчак», – зазначила Данилова.

Як зауважив учений секретар Хмельницького обласного краєзнавчого музею Сергій Єсюнін, раритет датується другою половиною ХІХ століття і пов’язаний з родиною князів Сангушків.

Сергій Єсюнін
Сергій Єсюнін

«Стільчак потрапив до нашого музею в 1950-х роках. Він репрезентує утилітарний, санітарний предмет, що є витвором різьбярського мистецтва.  Стільчак виготовлений із дуба швидше за все у 1860-1870-х роках. У нас не збереглося документального підтвердження його походження, але фактично він був у палаці князів Сангушків у Славуті. Заможні прошарки населення намагалися оздоблювати подібні речі так, аби вони вписувалися в інтер’єр», – наголошує Єсюнін.

Очевидно, захоплення полюванням та володіння деревообробними промислом у князівській родині якось відображалися у речах побуту.

У СТИЛІ ІНТЕР’ЄРУ МИСЛИВСЬКОГО БУДИНКУ

Князі Сангушки у ХІХ ст. у межах нинішньої Хмельницької області володіли містом Ізяслав, трьома містечками і 97 селами. Ця родина мала великий вплив на теренах південно-східної Волині. Там володіла цукровими заводами, гуральнями, конезаводом, підприємствами деревообробної та лісової промисловості. Окрім того, Сангушки були добре знані в Європі завдяки своїм мисливським угіддям.

«Звичайно, маєтків Сангушки мали дуже багато. Головна їхня резиденція була в палаці, збудованому наприкінці XVIII ст. у Славуті, який розбудовувався упродовж ХІХ ст. На жаль, він зовсім не зберігся. Їхній палац був і в Ізяславі, вони перебудували його після того, як родини Заславських і Сангушків поєдналися через шлюб. Зараз там залишилися лише руїни», – додає краєзнавець.

У 1880-х роках Роман-Адам Сангушко, відомий як Роман-старший, заснував у Славуті кумисо- та водолікувальний курорт. Розташований у соснових лісах заклад приваблював тих, хто потерпав від туберкульозу легень і не міг собі дозволити популярних у той час курортів Франції чи Швейцарії. У санаторії працювали польські лікарі, кумис готували татари, а також там використовували мінеральну воду, виявлену саме в Славуті. Курорт теж не зберігся, а на згадку про нього є лише старі поштові марки.

Сангушки також мали кілька мисливських будинків та угідь. Відомо, що вони розводили там зубрів, а полювати до них приїздили мисливці з Європи.

«Співробітники нашого музею вважають, що дерев’яна голова кабана була в одному з мисливських будинків. Їх інтер’єр оздоблювали у відповідному стилі. На стіні експозиції є також три картини на зрізі дерева і, швидше за все, вони теж із володінь Сангушків», – говорить Єсюнін.

ЕКСПОНАТ, ЧЕРЕЗ ЯКИЙ ЗАЗДРЯТЬ ІНШІ МУЗЕЇ

Музейник розповідає, що збереглася світлина з мисливського будинку Сангушків, на якій можна розгледіти тамтешній інтер’єр. Припускають, що фото зроблене в Антонінах або Славуті. На світлині видно, що в приміщенні багато опудал тварин. Цілком імовірно, саме впольовані в угіддях трофеї ставали елементами декору.

Для повноти картини відвідувачам музею пропонують зайти в залу, де розташована експозиція «Природа рідного краю». Там на стіні висить голова справжнього дикого кабана. Опудалу понад 100 років і воно є одним із найстаріших експонатів природничого відділу. Експонат водночас дає можливість потрапити в машину часу та уявити традицію оформлення мисливських будинків.

Саме раритет родини Сангушків і є досконалою копією опудала жителя лісів Хмельниччини. Можна тільки уявити як добре різьбяр володів ремеслом і старався догодити своїм замовникам.

«Я відвідав багато музеїв України, але такого експоната ніде не бачив. До нас приїжджали представники Музею історії туалету з Києва і вони були просто в захваті. У них такого предмета немає, досі він їм не траплявся.  Це фактично прообраз сучасного унітаза. А коли під час екскурсій ми запитуємо в дітей, що це може бути, то у них навіть думки немає, що колись не було каналізації», – резюмує Сергій Єсюнін.

Ірина Чириця, Житомир–Хмельницький
Фото – автора та надані Хмельницький обласним краєзнавчим музеєм

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-