Чи опиниться село Веселе на узбіччі реформи?

Чи опиниться село Веселе на узбіччі реформи?

Репортаж
Укрінформ
Не перевелися в українських селах небайдужі, яким неоднаково, жити чи тихо вимерти без меддопомоги, без культури й доріг

Про сумні справи села Веселого Укрінформ уже розповідав. Нагадаю: після приєднання Веселівської ОТГ до ОТГ Чмирівської (обидві – Старобільського району на Луганщині), Веселе і ще кілька сіл навколо залишились без медичного обслуговування. Лікар тамтешньої амбулаторії звільнився під самий Новий рік, у кінці 2020-го – і тим автоматично «обнулив» усіх своїх пацієнтів, які встигли підписати з ним декларації. Якби це трапилося в місті, пацієнти в найгіршому випадку відчули б роздратування і записались до іншого лікаря. А для віддалених і малочисельних поселень ситуація набуває ознак трагедії…

НЕБАЙДУЖІ ЛЮДИ

Після того, як на захист села виступив Укрінформ, звідти почали надходити обнадійливі сигнали. Справою зайнялись на рівні Старобільської райдержадміністрації; почали більш упевнено говорити про можливість появи у Веселівській амбулаторії нового лікаря. Аж тут активісти на сторінках Фейсбуку повідомили про наміри місцевої влади виселити сільську бібліотеку і навіть про вірогідність закриття дитсадка. Довелося знову їхати «в поля».

Кореспондентові пощастило: не перевелися в українських селах небайдужі люди, яким неоднаково, продовжать вони жити, чи тихо вимруть без медичної допомоги, без культури і доріг. Саме такі зустріли мене в Старобільську – депутати Чмирівської сільради Олександр Рябоконь і Ольга Шарій. Місцеві обранці орієнтуються в місцевих реаліях набагато краще, ніж гість, знають, до якого кабінету і з якими запитами заходити. Хоча була в цьому й деяка незручність. Побачивши наполегливих гостей, які, здогадуюсь, чимало їм дошкуляли останнім часом, власники тих кабінетів миттєво напружувались, сприймаючи кореспондента як спільника неспокійних відвідувачів. Тому й діалог із такими починався або з високих нот, або з того, що вони довго й детально промацували мою позицію у цьому конфлікті.

Олександр Рябоконь
Олександр Рябоконь

Щоправда, перший господар такого кабінету, заступник головного лікаря Старобільського Центру первинної медико-санітарної допомоги (ЦПМСД) Сергій Баюн виявився цілком доброзичливим і доволі відвертим. Очевидно, тому, що позиція його установи в даному конкретному питанні є найменш вразливою.

– Я не знаю взагалі, з якого боку розвиток цієї ситуації стосується нашого Центру. Ми були Центром ПМСД Старобільського району; після початку другого етапу адміністративної реформи стали ЦПМСД Старобільської ОТГ. Перереєструвались, отримали печатки. Далі йдуть зміни до ліцензії. Зі своєї ліцензії ми прибираємо ці заклади (амбулаторії та ФАПи інших ОТГ району, які вирішили забрати медицину «під себе» – авт.) і відправляємо на затвердження в Міністерство. На це дається місяць від реєстрації. От ми зареєструвались 20 січня, а вже 17 лютого отримали офіційний документ, що наші зміни до ліцензії прийняті. Все. Наша структура працює без усіх отих закладів, – пояснив Сергій Баюн.

ПІДВОДНІ РИФИ

Спілкування з Сергієм Миколайовичем допомогло мені трохи розібратись у хитросплетіннях українських реформ. Як адміністративно-територіальної, так і медичної. Отже, до 2013 року ФАПи були у власності сільських рад ще з радянських часів, і це не викликало особливих заперечень. Ну, а потім…

- Не знаю, як назвати ситуацію, коли сільські ради передавали свою власність у спільну власність територіальних громад районів. У документах це ніяк не було відображено. Районна рада нам ці об’єкти передала в оперативне керування. Тепер ми назад віддали те, що мали віддати. Акти прийому-передачі готові. А ті сільські ради, які тепер називаються старостатами, ввійшли в Чмирівську ОТГ. Чмирівська ОТГ мала вчинити такі дії: перше – надати нам до 1 січня гарантійного листа, що вони співробітників амбулаторії та ФАПів беруть до себе; друге – включити до свого складу оці об’єкти. Та ніяких листів ми від неї досі не отримали, – каже заступник головного лікаря Старобільського ЦПМСД.

У подальших бесідах із чиновниками не без подиву дізнався, що саме внаслідок останньої медичної реформи діє правило: в разі, якщо лікаря з якоїсь причини немає (у нашому випадку – звільнився), робота амбулаторії і підлеглих їй ФАПів припиняється. У будь-якому разі – щось тут, м’яко кажучи, недопрацьовано. Як мінімум, не узгоджено з 49-ю статтею Конституції, згідно з якою «держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування».

Отак і тут. Лікар Веселівської амбулаторії звільнився; це потягнуло за собою закриття й амбулаторії, і ФАПів у селах Садки і Бондареве (в селі Шпотиному, яке представляє Ольга Шарій, приблизно така сама ситуація, хоча Шпотинський ФАП має інше підпорядкування). Медсестри і фельдшери, які там працювали, втратили право надавати будь-яку допомогу пацієнтам – хіба що можуть поміряти їм температуру чи тиск. Хоча принаймні старих своїх підопічних вони цілком могли б підтримувати. Дві медсестри з амбулаторії перевелися до Старобільського ЦПМСД і тепер їздять зі своїх сіл на роботу до райцентру. Чого це їм вартує – я відчув особисто, але про це трохи згодом.

Не заявлятиму самовпевнено, що попередня наша публікація якось налаштувала старобільських чиновників на конструктивний лад, але й зайвою точно не була. Принаймні, вже 17 лютого прочитав на сайті РДА про нараду, де вивчали можливості виправити ситуацію саме у Веселому, Садках і ще восьми селах Чмирівської громади. Пропонувалось «приєднання Веселівської амбулаторії ЗПСМ з трьома ФАПами (с. Шпотине, с. Бондареве, с. Садки) до КНП «Старобільський ЦПМСД». Високі договірні сторони взяли тиждень на роздуми. Ми під’їхали до заступника голови Старобільської райдержадміністрації Володимира Череватого наступного дня після того, як керівники Старобільська й Чмирівки дійшли якоїсь згоди.

Володимир Олександрович не деталізував підсумки дебатів, пообіцявши запросити наступного тижня двох «моїх» депутатів на ознайомлення з прийнятим рішенням, але з подальшої розмови витікало, що «буде розроблено дорожню карту по Старобільську й по Чмирівці».

- Це було побажання обласного Департаменту охорони здоров’я. Вони проїдуть по мешканцях, покажуть дорожню карту – про те, як у кожному населеному пункті й ким надаватиметься медична допомога, – сказав Володимир Череватий.

І що заважало реформаторам зробити це до об’єднання громад?

Паралельна дорога
Паралельна дорога

ЕХ, ДОРОГИ…

Про «дорожню карту» згадав – у прямому сенсі – коли ми, проїхавши Чмирівку, повернули на дорогу до Веселого. Власне, це частина траси, яка з’єднує Старобільськ з іншим райцентром (тепер уже колишнім) Марківкою. Утім, ризикувати своєю автівкою Олександр не захотів і майже одразу з’їхав на ґрунтовий шлях. Уже день потому я збагнув, як нам пощастило з погодою. Температура повітря з –10 за добу піднялася відразу до +12. Розкислою ґрунтовкою їхати було би вкрай проблематично, розбитим асфальтом – просто небезпечно і вдвічі довше. А тепер уявіть, що мали відчути пенсіонери після того, як лікар пішов геть із села. Приватні перевізники готові возити людей від Старобільська до Веселого (і назад) лише три рази на тиждень. У села, що лежать далі й поза марківською трасою – ще рідше. А загострення хвороб наздоганяють літніх людей без всякого погодження з таким графіком.

Уже під кінець свого візиту поцікавився в сільського голови Чмирівської ОТГ Сергія Яришева, чи не можна організувати для літніх людей окремий маршрут на кшталт шкільного автобуса, щоб возив їх до райцентру – або ще кудись, де їм нададуть якісну медичну допомогу. Сергій Миколайович виявився готовим до подібної… провокації.

- А ви наші дороги бачили? Хто з перевізників захоче туди таскатися? Купити свій автобус? І як я поясню таку щедрість нашим депутатам? Вони ж за таке розтринькування грошей ніколи не проголосують.

Запаси іронії сільського голови були невичерпні, а мені думалось: чому наші чиновники завжди знаходять залізобетонно неспростовні аргументи, коли, з відомих лише їм причин, вони чогось не хочуть робити? Якби ж то з таким мені «пощастило» зіткнутись в одній тільки Чмирівці…

ЩО МОЖУТЬ СТАРОСТИ

У Веселому ми під’їхали спочатку до нової амбулаторії, яка сховалась від пацієнтів за сучасним зеленим дротяним парканом. Поруч сиротливо, вже без вивіски, стояла амбулаторія стара. Згадав, що треба ж зафіксувати на фото Олександра Семеновича.

– Точно! – погодився він. – Ось тут, біля ґанку. Щоб було видно, що сніг на сходинках ніким не топтаний.

Старостат (недавня резиденція сільради) розмістився в одному крилі великого дитсадка. Поруч із входом милувала око дивна композиція з білого каменю чи якісного бетону. Якби ці рештки горельєфу побачив біля музею у великому місті, вирішив би, що їх завезли звідкись із Древнього Єгипту. Зараз от думаю: ця краса колись надихала студентів і викладачів місцевого сільгосптехнікуму, а потім щось сталось. Цікаво, що жодних ознак монументальної пропаганди, усяких там серпів-молотів-зірок на горельєфі не помітив. Шкода, спілкуючись зі старостою села Андрієм Смоляковим, забув спитати, що це за витвір мистецтва стоїть на сторожі його резиденції.

Андрій Смоляков
Андрій Смоляков

…Слід гадати, мої супутники таки встигли допекти Андрієві Сергійовичу, бо появу кореспондента він зустрів нерадісно, на питання про наслідки реформи для села відповідав неохоче і якось односкладово.

- Нас ніхто не питав, коли приєднували до Чмирівки. На сьогодні – так, виникають деякі проблеми, але вони вирішуються.

- Кажуть, у вас бібліотеку виселяють?

- Це все на рівні пліток. Сьогодні ніхто бібліотеку не закриває, ніхто нічого не робить. Чи буде лікар – точно сказати не можу. Дитячі садки працюють, буквально сьогодні завезли харчі.

- Скажіть, у чому полягають функції старости села? Якісь фінанси ви маєте у своєму розпорядженні?

- Ні.

Юрій Онищенко
Юрій Онищенко

Смоляков був у кабінеті не сам. За сусіднім столом сиділа жінка, як з’ясувалось, – староста сусіднього Садківського старостату Наталія Онищенко. Хвилин за десять зайшов іще один колега – з Бондаревого. Теж Онищенко, але Юрій. Наталія Миколаївна таки розкрила перед чужаком секрети діяльності старост у нинішньому українському селі:

Наталія Онищенко
Наталія Онищенко

- Що ми можемо робити? Перше: на сесіях, коли питання стосується старостату або його мешканців, я маю право дорадчого голосу. На комісіях теж. Якщо депутати не знають якоїсь людини, а я її знаю – даю рекомендації. Друге: даю довіреності, заповіти, довідки про земельні ділянки. Третє: маю право вникати в роботу всіх підприємств, які є на території старостату. Якщо говорити про ФАП… Медицина нам потрібна. Ще – в нас у трьох старостатах на опорну школу не вистачає дітей. На всю територію – дві тисячі населення. Про гроші. П’ять мільйонів – водопровід. Для двохсот жителів. Хто пропустить таку програму? Ми до кого тільки не звертались... Дітей до шести років – шістнадцять. Давайте побудуємо новий дитсадок (іронія). Ми ж уміємо лічити гроші.

- Що староста може зробити в цій ситуації?

- Ну, що… Покричати.

Як на мене, «дореформенні» сільради мали значно більше інструментів для організації життя у своїх володіннях.

ХТО ЗАПЛАТИТЬ ЗА ОРЕНДУ?

Олександр Рябоконь отримав повідомлення, що Яришев на місці (до того він двічі проїжджав повз сільраду в Чмирівці, й не побачив на звичному місці машини голови). Ми зазбирались, але дорогою таки заїхали до веселівської бібліотеки, яку, за словами місцевого священника Володимира Маглени, збирала вся Україна.

На відміну від сусіднього ДК, виглядає бібліотека цілком сучасно, от тільки холодно в ній. У приміщенні стоять «дуйчики», як тут називають електрообігрівачі з вентилятором, але вони, з міркувань економії, в той день не працювали. Тут же з’ясувалось: не все з бібліотекою так однозначно, як нас запевняв у тому Смоляков. За словами бібліотекарки Наталії Токарчук, днями її заклад відвідала комісія з відділу освіти Чмирівської ОТГ.

Наталія Токарчук
Наталія Токарчук

- Прийшли, подивилися, сказали – все гарно, тільки дуже холодно. Кажу: у мене електрообігрівачі добре гріють, але триста кіловат на місяць… І сказали, що виставили дуже велику суму в договорі оренди. Я так розумію, сільрада виставила. А ми ж то не фінансова організація. Ми не потягнемо таку суму. Сказали, що краще перевести бібліотеку в школу.

- А ви документи бачили?

- Нічого я не бачила.

Дорогою до Чмирівки ми з депутатами перепитували одне в одного, що це за дивина: кому сільрада має виставляти орендну плату, якщо вона сама є власником приміщення, а бібліотека підпорядкована все тому ж відділу освіти, культури, молоді та спорту?

Найсмішніше ж було, коли після нашої розповіді про долю бібліотеки це саме питання нам поставив голова ОТГ. Ну, нехай сам розбирається з ініціаторами книжкового переселення.

…Мабуть, найтяжча розмова відбулась саме з ним, із сільським головою Чмирівки Сергієм Яришевим. Він теж, побачивши нашу делегацію, виявив помітне роздратування через таке вторгнення. Але в ході спілкування ми таки вийшли на певний, як то кажуть, конструктив.

Голова, власне, підтвердив усе те, про що написано вище, але тут таки почались нові «але». Лікарю, прізвище якого він не захотів називати, запропоновано працювати на пів ставки в громаді, й це автоматично відкриє двері амбулаторії. Але не ФАПів.

- По ФАПах у нас нічого не буде, тому що ФАПів у нас нема. Що таке ФАП? Це спеціально обладнана будівля зі спеціальними можливостями. Зараз нас цікавить можливість інклюзії. За новими правилами Міністерства охорони здоров’я, кожна будівля повинна бути обладнана пандусом, мати двері відповідної ширини і внутрішній туалет. Якщо я прийму ті «нежитлові будівлі» – я їх так буду називати, і вони так у документах числяться – вони ФАПами не стануть. Тому що вони не відповідають вимогам МОЗ. Поки вони не будуть належним чином обладнані, не увійдуть до структури ПМСД.

Сергій Миколайович навіть погоджується зробити пандуси і все решта, але тільки після того, як йому нададуть документи на право власності на будівлі. Чому він упевнений, що цього не станеться найближчим часом – уже йшлося вище в розмові з його повним тезкою Сергієм Баюном. Мене ж цікавило в цій колізії, чи є способи її вирішення. Вихід раптово підказала головна фінансистка громади, заступниця Яришева Світлана Гринюк (мабуть, голова запросив її до свого кабінету, аби підсилити захист від настирливих гостей):

- Через суд прийняти рішення, яке зобов’яже конкретних посадових осіб забезпечити ухвалу Старобільської райради про передачу нам не лише майна, а й потрібних документів.

- Тобто, є варіанти?

- (Яришев, якось полегшено) Варіанти є. Амбулаторія у Веселому запуститься, і я проситиму депутатів, місцеве населення, аби в подальшому до амбулаторії під’єднати ФАПи. Потрібні декларації. Щоб люди укладали з цим лікарем декларації, які необхідні для прийому на роботу медсестер та утримання цих приміщень.

амбулаторія

*  *  *

Якщо коротко підбити підсумки нашого з депутатами вояжу, начальники в Старобільську й Чмирівці таки вибралися на твердий (з бюрократичної точки зору) ґрунт, яким можна рухатись до переможного фіналу. Принаймні у сфері охорони здоров’я населення. Хоча зі слів останнього зі співрозмовників відчув, що навіть тут їм доведеться зіштовхнутись із законодавчими пастками і нормативними лакунами.

P.S. Вийшло так, що майже весь минулий тиждень голова Луганської ОДА Сергій Гайдай провів на відомому форумі в Києві, й тому ніяк не виходило поспілкуватися з ним на дану тему. Але на цьому тижні він, повернувшись, дав ґрунтовну пресконференцію щодо підсумків роботи за минулий рік, і в мене з’явилась можливість поставити йому потрібні питання. Виявилось, що про ситуацію він знає.

- Є така проблема, – погодився Гайдай. До мене приходив керівник Чмирівської ОТГ, ми спілкувались із ним. Думаю, найближчим часом це питання буде вирішено.

- Скажіть, а не можна щось там у реформах «підкрутити» так, щоб через звільнення лікаря не зупинялося взагалі медичне обслуговування кількох тисяч чоловік?

- Я вам більше скажу. У нас деякі лікарні не могли підписати так званий «ковідний пакет», тому що за протоколом МОЗу – в лікарні мають працювати кілька анестезіологів, а в них було лише по одному. Ми шукали, пропонували квартири… На жаль, Луганщина – це не та область, куди фахівці хочуть добровільно їхати працювати. Тим більше, що зараз на лікарів величезний попит. До нас приїжджав керівник НСЗУ; ми з ним спілкувалися, навіть дискутували на межі суперечок, але так, мирно, спокійно… Мені було якось дивно чути, коли один із керівників НСЗУ сказав: «Давайте я вам приклад Києва наведу…». У мене посмішка з’явилась на обличчі. Кажу: не треба Києва. У медиків цього міста одна проблема: чи «швидка» потрапить у корок на дорозі. «Давайте тоді Одеську область…» Ну, не можна порівнювати Луганську область з якоюсь іншою, на жаль, поки що. Сподіваюсь, ми зможемо нарешті разом з Олексієм Юрійовичем Резніковим (віце-прем'єр-міністром - міністром з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, – ред.) донести нашу думку до керівництва НСЗУ і зможемо для Донецької й Луганської області внести в нормативні акти невеличку поправку: «на час проведення Операції об’єднаних сил» – щоб для нас були трохи інші, спеціальні умови. Тоді ми зможемо вирівняти той дисбаланс, який на даний час є.

Спитав я у нього й про те, чи буде відремонтовано дорогу до Веселого. Тут він мене обнадіювати не став. Може, це й добре… певною мірою. Гірше було б, якби очільник області пообіцяв – і не зробив.

Михайло Бублик, Сєверодонецьк

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-