Таємниці старої скриньки для депутатського голосування

В Україні новообрані депутати місцевих рад поступово займають місця у сесійних залах, деякі з цих приміщень обладнані сучасними системами для голосування. Зрештою, у цьому немає нічого незвичного в епоху ґаджетів. А от на початку XX століття на півдні України місцеві депутати для таємного голосування використовували спеціальний механізм. Одна з таких «систем для голосування» зберігається у Херсонському обласному краєзнавчому музеї.

Треба зазначити, що хоч біля цього експонату є напис, що то скринька для таємного голосування у Херсонській міській думі, він прибув до музею із сусіднього Миколаєва, і, ймовірно, використовувався там на початку XX століття в міській управі. Як розповідає старша наукова співробітниця херсонського музею Наталя Година, був такий час, коли між собою музеї обмінювалися експонатами, передавали надлишок - у кого що було. «До нас скринька потрапила у п’ятдесяті - післявоєнні роки минулого століття», - каже вона.

Експонат – це власне, металева скринька з отвором, у який кидали кульки. «Тут ще був такий рукав, щоб не було видно, куди рухається рука і два лічильники», - розповіла Наталя Година.

Принцип дії цієї скриньки простий. Обранець кидав металеву кульку - вліво чи вправо, лопатка з кожного боку змінювала цифру на табло. Для того, щоб механізм працював, кулька мала бути важкою. Після таємного голосування стулки на табло відкривалися і всі дізнавалися про результат.

Апарат використовувався не для виборів депутатів, а вже для прийняття рішень обранцями, для виборів управи (виконавчий орган міської думи), каже краєзнавець Олег Лиховид, який вивчав історію виборів на Херсонщині.

Власне, навіть слово «балотування» походить від італійського ballottare — обирати кулями, від ballota — куля.

«Щоб дізнатися, де був вироблений апарат, що є у музеї, його треба оглянути, можливо, розкрутити. Але це зробити не дозволять, звісно», - каже Олег Лиховид. Музейні працівники розповіли, що майстрам скриньку не показували.

Насправді, скриньки для голосування у той час були різні, наприклад, голосували ще білими та чорними кулями. «Якщо більше білих – рішення було прийнято. Голосування кульками перестали використовувати після 1917 року», - каже дослідник.

Що стосується виборчої системи на Херсонщині, то, як зазначає Олег Лиховид, у царській Росії з 1785 року однотипне право на самоуправління отримали всі міста на підставі «Грамоты на права и выгоды городам Российской империи». Від проголошення грамоти таким правом користувалося й повітове місто Херсон, що з 1803 року стало губернським. Із 1802 року аналогічне право отримало місто Олешки, що стало центром Дніпровського повіту. Раз на три роки проводилися загальні збори міських обивателів, що обирали «виконавчу» гілку влади - міського голову, бургомістрів.

За грамотою вводився і новий представницький орган управління – Дума, що складалася з міського голови і гласних (депутатів). Усі міські жителі поділялися на шість курій, вони обирали раз на три роки загальну думу. Загальна міська дума зі свого складу обирала шестигласну думу, що збиралася на засідання раз на тиждень. До компетенції дум входили адміністративно-господарські питання.

У 1870 р. було введено «Міське положення», тоді вперше з’явилося поняття міської громади. На відміну від попереднього законодавства «Положення» ґрунтувалося не на становому, а на майновому факторі. Закон надавав право відати справами виключно платникам міських податків. Впроваджувалася більш проста система управління – єдина міська дума, що обиралася на чотири роки і зі свого складу обирала на той же термін міського голову. Але щоб унеможливити «захоплення» міської влади виключно низами, ступінь участі виборців у громадському управлінні було поставлено в пряму залежність від величини податків, що вносилися в міську казну.

У 1864 році запровадили положення про губернські та повітові заклади - з’явилися земства, це щось на кшталт нинішніх обласних і районних рад. Через рік отримала своє земство Херсонська губернія, у 1866 - Таврійська (нинішня Херсонська область тоді була розділена між цими двома губерніями), розповів Олег Лиховид. Загалом, як пишуть дослідники, цим законом земства вводилися у 34 губерніях Російської імперії, проте процес їх створення розтягнувся на 11 років.

З вересня 1865 року земства з’явилися в Полтавській і Чернігівській губерніях, а з жовтня – у Харківській, у 1866 році - у Катеринославській. У 1903 році земства утворилися в трьох західних областях – Київській, Подільській та Волинській.

У земських установах були представлені різні стани: дворяни, духівництво, купці, промисловці, селяни, козаки, що дає підставу говорити про всестановість цих органів.

На чолі земських зборів стояв голова, функції якого переважно виконував предводитель дворянства повіту чи губернії. Предводителем дворянства Херсонської губернії на початку ХХ ст. був Георгій Львович Скадовський, а предводителем дворянства Таврійської губернії, приблизно в той же час, був його родич Сергій Балтазарович Скадовський (засновник Скадовська).

Збори обирали виконавчий орган – управу, яка складалася з 3-6 чоловік. Станова належність голови управи не була обмежена, він міг представляти будь-який стан. Земська управа засідала безперервно й виконувала постанови земських зборів. Гласні (власне, це депутати), які обиралися на посаду голови губернської управи, затверджувалися Міністерством внутрішніх справ, а повітові – губернатором. Якщо Міністерство або губернатор не давали згоди за заняття гласним тієї чи іншої посади, призначалися нові вибори.

Управа розпоряджалася витратами земських грошей, але не самостійно, а керуючись постановами земських зборів. Управа щорічно представляла звіти, що вона зробила за минулий рік. На запропонований управою кошторис визначалася сума, необхідна для його виконання. Досягалося це шляхом обкладання податком волостей, повітів і губерній. Крім того, до бюджету надходили суми від казни, громад, приватних осіб. Засідання проходили відкрито, і в залі міг бути присутній кожен охочий. На першому засіданні зі складу повітових гласних обирали губернського.

Сфера діяльності земств обмежувалася лише культурно-господарськими справами. Земства повинні були утримувати арештантські приміщення і будинки для поліцейських, фінансувати будівництво та ремонт доріг і мостів. Крім того земства займалися страхуванням сільського господарства від пожеж, утримували лікарні. Надання лікарської допомоги населенню, організація народної освіти, наймання приміщень для шкіл, опалення, освітлення, забезпечення шкіл підручниками й утримання вчителів, створення ветеринарної служби, підтримка сільського господарства, пошта – належали до необов’язкових функцій.

Не треба забувати, що у той час не мали права голосу жінки, чоловіки, молодші 25 років, був майновий ценз, і, звісно, різна квота у дворян та інших виборців, звертає увагу Олег Лиховид.

«Дуже відповідальним депутатом був, наприклад, князь Трубецький, який практично не пропускав засідань, приїжджаючи для цього з Санкт-Петербурга. Чим відрізнялися тодішні депутати від наших сучасних? Якщо виникало питання, що потрібно фінансувати щось важливе, а в бюджеті коштів не вистачало, то, оскільки серед обранців були дуже багаті землевласники – дворяни Фальц-Фейни, Скадовські, Трубецькі, Панкєєви, - вони могли просто докласти свої гроші. Інколи це була безповоротна підтримка, інколи позичали. Про сучасних заможних депутатів казати нічого не буду», - розповів Олег Лиховид.

Ірина Староселець

Фото автора