Джарилгацький маяк – між Токіо й Парижем

Джарилгацький маяк – між Токіо й Парижем

Точка на карті
Укрінформ
Ця споруда пов’язує Україну з авангардним мистецтвом, а також із Францією, Японією та США

Кожен маяк, певне, має свою легенду. Джарилгацький, що є символом курортного причорноморського Скадовська, – також. А ще він пов’язує Україну з авангардом, Парижем, Токіо і Нью-Йорком.

ПОДОРОЖ НА ОСТРІВ І ЗНАЙОМСТВО

На туристичну виставку UITT "Україна - подорожі та туризм" у Києві департамент туризму ОДА привіз для стенду про Херсонщину картонний 5-метровий макет Джарилгацького маяка. Виготовили його максимально схожим на справжній старий маяк, що стоїть на “українських Мальдівах” - острові Джарилгач.

«Наскільки цікавий цей об’єкт для району і наскільки він важливий, свідчить хоча б те, що на офіційних гербах Скадовського району та міста Скадовськ є зображення саме цього маяка», - розповідає мені перший заступник голови Скадовської РДА Сергій Павленко.

Для Сергія Павленка маяк - місце особливе, яке він знає з дитинства, навіть ночував хлопчаком на його оглядовому майданчику. Зараз для юних скадовчан таке вже зась – бо вхід у споруду закритий, надто небезпечно.

Острів Джарилгач знаходиться в акваторії Чорного моря поряд зі Скадовськом. Дістатися на Джарилгач звідти можна катером – коштуватимете це 200 гривень в обидві сторони. Туристам розкажуть, що Джарилгач - найбільший незаселений островів у Європі. Його довжина 42 км, максимальна ширина 4,6 км, площа - 62 кв. км.

Коли катер підходить до берега, ви відразу помітите дві вежі: старий маяк, споруджений у 1902 році, він стоїть уже біля води, а за кілька десятків метрів - новий, що замінив його у 1997 році.

Хоч мене цікавить передусім маяк, важко не згадати про місцеві пляжі, вони вас здивують – тут можна поплавати у водах двох заток. З одного боку – Джарилгацька, вона не така глибока, а за кілька десятків метрів – Каркінітська, тут вода прохолодніша.

«У Джарилгацькій затоці у нас максимальні глибини 8-10 метрів, середня глибина 3,5-4 метри, 30 відсотків затоки мають глибини до 1 метра, тобто, вона дуже мілка. А це Каркінітська – там глибини від 20 метрів», - розповідає Владислав Чеботарьов, спеціаліст із рекреації Джарилгацького нацпарку, що був створений у 2009 році для збереження унікальної екосистеми острова. До речі, нацпарк пропонує чотири туристичні маршрути островом – один із яких так і називається – «Маяки Джарилгача».

Власне, як пояснює Владислав, тут доволі дика місцина, більш розвинута інфраструктура є на косі Глибока.

А біля маяків - дерева, пісок, море і живність. Тому треба бути обережним, адже крім усього у цій місцині і гадюка степова водиться. Проте тут є туалети, сміттєві баки, пропонують шезлонги, коли ми були на острові, саме будували нові бунгало. Туристи не лише приїздять на один день, але й лишаються жити у своїх наметах.

«Тут у є три види дельфінів, два з них ви зможете побачити, а от морську свиню зустріти важче, бо вона не грається біля поверхні. Є два види медуз, із щупальцями — корнерот, а ще тут побачите такий капелюшок із чотирма кільцями – аурелію, вона не штрикає людей, а от корнерот штрикає, але не смертельно і не дуже боляче», - розповідає Владислав Чеботарьов. Острів населяють завезені сюди олень благородний, муфлон, лань європейська.

ФРАНЦУЗЬКИЙ ШАРМ З ПІВДЕННИМ УКРАЇНСЬКИМ КОЛОРИТОМ

Коли вже писати про Джарилгацький маяк, то не можна не згадати тих, хто так чи інакше був причетний до його створення - засновника міста Скадовськ Сергія Балтазаровича Скадовського та родину Вассаль.

«До речі, родина Вассаль – то окрема цікава тема. Якщо вірити архівним документам, то Рене Вассаль і його тесть Вільгельм Рув'є, разом з яким вони прибули з Франції, були представниками найбільш могутнього в Європі масонського ордену «Три зірки». Родина Вассаль ще відома завдяки кузині Рене Вассаля, яка, як пишуть, народила дитину від імператора Наполеона», - розповідає Павленко. Але, останнє, звісно, не має прямого стосунку до історії Джарилгацького маяка.

У 1899 році головний командир флоту і портів Чорного й Азовського морів віцеадмірал Сергій Петрович Тиртов дійшов висновку, що Джарилгацька бухта й порт Скадовськ придатні для каботажних суден. Морське міністерство вирішило спорудити на острові маяк.

Відкриті джерела повідомляють, що у 1899 році Сергій Скадовський викупив острів Джарилгач у землевласника Олександра Вассаля, а з весни 1900 року Морське міністерство почало спорудження маяка.

Проте за інформацією краєзнавця і журналіста Марини Тарасової, яка вивчала історію відомих на Херсонщині родин, є документи, що свідчать: родина Вассаль передала острів державі під будівництво маяка.

«У дисертації Інни Чорноіваненко є посилання на архівні документи за 1898 рік про те, що Софія Вассаль подарувала державі землю під будівництво маяка», - каже Тарасова. Зазначає, що архівні матеріали зберігаються у військово-морському архіві у Санкт-Петербурзі, адже Джарилгацький маяк був стратегічним у часи, коли його споруджували.

«На східній частині Джарилгача розташовувався старий дерев’яний маяк. Його прибрали. Потім у 1902 році морське міністерство приступило до обладнання маяка на східній частині. Каркас і все технічне оснащення було виготовлено у Парижі, у 1902 році маяк зібрали на острові і ввели в експлуатацію. Його висота - 24,4 метра, а вогні видно майже на 15 морських миль. Тобто, добре видно з Криму», - розповідає Сергій Павленко.

Ще з Парижа на Джарилгач доправили «начинку» для маяка. Світлооптичний апарат маяка виготовлений французькою фірмою «Barbier et Benard». На початку ХХ століття компанія отримала нинішню назву «Barbier, Benard et Turenne» (ВВТ). На рубежі ХІХ–ХХ століть вона стала світовим лідером у будуванні маяків. Світлооптичні апарати цієї компанії встановлювали по всьому світу. Вони складалися з одного газорозжарювального пальника (замість 15-и олійних на старих системах), світло пальника фокусувалося в лінзі Френеля.

«У нас є навіть фото з їх майстерні, коли маяк ще будувався на початку ХХ століття. Цікаво, що на той час ця фірма була монополістом із виготовлення лінз Френеля. І якщо взяти маяки цього часу, побудовані по всьому світу, там в Іспанії, Франції, США, Південній Америці встановлені саме такі лінзи. Ця фірма співпрацювала з Ейфелем, вони користувалися послугами один одного. Лінза ця збереглась, вона встановлена на новому маяку, що поряд», - каже Сергій Павленко.

Знову ж таки, є версія, що ажурний металевий каркас маяка та його оснащення були виготовлені в Парижі на кошти Сергія Скадовського.

Проте Марина Тарасова стверджує, що навігаційні прибори придбала за свої кошти молодша донька Рене Вассаля і сестра Олександра Вассаля – Софія.

У Скадовську вам розкажуть історію про дзвін, що був на маяку. Кажуть, є акт передачі його від маячної служб Джарилгацького маяка до Севастополя. Є версія, що то не простий дзвін, і що раніше він був на одній із башт Нотр-Дам-де-Парі, а потім під час війни 1812 року його переправили у Російську імперію, відтак він і потрапив на маяк на Джарилгачу.

«Є світлини цього дзвона. Під час туману працівник маяка мав певний час бити у дзвін, щоб кораблі, які не бачать світла, чули принаймні звук і не потрапили на мілину. Там постійно проживав маячник із родиною, будівлі для них, джерело, такий, знаєте собі, маєток», - розповів Павленко.

Ну, і звісно, улюблена тема – чи має, власне, знаменитий Ейфель якесь відношення до цього маяка? Екскурсоводи озвучують неофіційну версію, про те, що проєкт розробляли в майстерні учні Ейфеля, а ще, що саме вони є авторами ажурної решітки на маяку, каже фахівець екскурсійного супроводу Наталя Шальнова. А ще вам розкажуть, що Скадовський за легендою запечатав цим маяком тектонічний розлом: буцімто там був портал, із якого виходили до нас якісь міфічні істоти. От не знаю, чи заночували б ви після такого на тому маяку, як сміливі дітлахи зі Скадовська свого часу.

ЯПОНСЬКИЙ СЛІД І ВІТЧИЗНЯНИЙ АВАНГАРД

Коли пишеш про Джарилгацький маяк, не можна не згадати про ще одну особистість - це художник, поет і письменник Давид Бурлюк. Як тільки його не називають - і «батьком російського футуризму», і «американським Ван Гогом».

Саме Бурлюк далеко від України написав свою «Морську повість» під враженням від острова Джарилгач. Її герої – родина наглядача маяка і, звісно, сам маяк. Бурлюк у повісті не називає місця, де відбуваються події. Проте за описом маленького портового містечка і з вказівкою назви маяка на острові навпроти міста – Джарилгацький маяк – стає зрозуміло, що мова йде про Скадовськ.

«Стоящему в нескольких десятках сажений от маяка, кажется, будто находится он у ног гиганта», - писав Бурлюк. Власне, саме завдяки цій повісті про Джарилгач і маяк дізналися в Японії та США.

Батько Бурлюка був талановитим агрономом, мати – художниця Людмила Міхневич. У 1907 році родина переїхала у відоме нині для творчих людей село Чорнянка на Херсонщині. У сім’ї було шестеро дітей – три хлопчики і три дівчинки. Давид був найстарший, навчався вже в Москві та за кордоном, мешкав в Одесі, приїздив в Чорнянку сам і друзів своїх привозив у гості. Тут бували Олексій Кручений, Володимир Маяковський, Веніамін Хлєбніков, Бенедикт Лівшиц.

Саме тут у 1910 році вони створили групу, яка називалася «Гілея» - пропагували мистецтво майбутнього, експериментували зі словом та в царині живопису.

«Це були для того часу шокуючі ідеї та твори, які люди часто не сприймали. Херсонці, коли виходили з першої художньої виставки футуристів, яка відбулася у нашому місті, вигукували: «Ну й виставка!». А журналіст місцевої газети пропонував художникам-авангардистам іти геть із храму мистецтва», - каже старший науковий співробітник науково-літературного відділу краєзнавчого музею Вікторія Мусійко.

«Можна припустити, що у період, коли родина Бурлюків мешкала на Херсонщині, Давид подорожував нашим краєм. «Морська повість» написана від першої особи і містить достовірні описи Скадовська, отже частково її можна вважати автобіографічною. До Скадовська Бурлюк завітав, скоріш за все, у пошуках гарних краєвидів для своїх картин. Оселившись у готелі, він ходив на етюди, але йому підказали, що знайти більш цікаву натуру можна на острові», - розповідає Вікторія Мусійко.

Дослідники вказують різні дати, коли Бурлюк відвідував Джарилгач. Припускають, що це може бути 1907 рік.

Описи і маяка, і острова, і Скадовська дуже цінні не лише з художньої точки зору, але й з історичної: які люди там жили, як вони розмовляли, які легенди розповідали моряки.

Уперше ця повість була опублікована в 1920 році в газеті «Далекосхідний огляд», саме там Бурлюк переживав так званий Владивостоцький період. Уже окремою книгою «Морська повість» була видана його дружиною у 1927 році у Нью-Йорку. Третє друковане видання цього твору вийшло у 2008 в Токіо японською мовою. Тут ще й були коментарі, які не лише японцям, а й нам можуть бути цікаві - допоможуть більше дізнатися про Херсонщину того періоду.

Отже, чому Японія? Просто Бурлюк із 1920-го по 1922-й жив у Японії. Він там пропагував авангарднее мистецтво своїми роботами і публічними акціями, заробляв гроші для родини. Після його від’їзду відбулася футуристична виставка японських майстрів, критика відразу відзначила його вплив у багатьох представлених роботах.

«Спочатку його в Японії зустріли насторожено, а потім навколо нього почався рух митців, він їм допомагав графіку на лінолеумі творити, став відомою людиною», - каже літературознавець, херсонський викладач Володимир Ідаятов. Саме він разом із краєзнавцем Сергієм Дяченком підготував четверте видання «Морської повісті», що вийшло друком у Херсоні на кошти, зібрані громадою Скадовська.

«Ми звикли казати про Бурлюка як художника, у багатьох музеях, культурних центрах по всьому світу є його картини. Його ми можемо називати одним із лідерів авангарду першої половини XX століття.

Мені завжди було цікаво, коли Херсонщина почне усвідомлювати, що такі особи не лишаються десь там в історії, а мають вплив сьогодні в культурних процесах світу, - говорить Володимир Ідаятов. - «Морську повість» Бурлюк написав, коли був серйозно хворий. Думаю, його спогади про море, про рідні краї допомогли піднятися на ноги. Його так захопила особистість наглядача маяка, доля його сім’ї, і взагалі все, що відбувалося навколо, і природа – то затишшя, то буря, то сонце, то шторми. І все це вилилось у почуття, які з часом не проходили, можливо, він щось собі і записував ще, коли був на острові, бо йому це було притаманно».

Коли японці почали досліджувати історію виникнення повісті, то вони дійшли – у прямому сенсі і в переносному - до Херсонщини, до острова Джарилгач. Один із них Акіра Судзукі поїхав на острів, і для нього це було відкриття – ось цей острів із книги, ось стоїть той самий маяк.

Саме Судзукі став популяризатором «Морської повісті» Давида Бурлюка на Херсонщині і, власне, маяка, розповів кореспондентові Укрінформу Сергій Дяченко. «Усе почалося зі знайомства через інтернет – Акіра Судзукі попросив прокоментувати мене «Морську повість», яку він готував до друку японською мовою. Єдиний примірник тексту цієї книги російською мовою він мені й надіслав», – розповідає дослідник. Сергій Дяченко й супроводжував японця, коли той подорожував Херсонщиною. Коментарі Сергія Дяченко наразі є одним із джерел інформації, до якого звертаються ті, кого цікавить сам маяк, його доля і «Морська повість» Бурлюка.

Уже працюючи над перекладом повісті, Акіра Судзукі дізнався, що є намір демонтувати на металобрухт старий Джарилгацький маяк, про який розповідається у повісті і який є ровесником Скадовська, зазначає Сергій Дяченко. «Думаю, - писав японський дослідник, - що потрібно розгорнути кампанію за його збереження, у тому числі і як пам’ятника всесвітньо відомому українському художникові Давиду Бурлюку. Хіба є в Україні інші матеріальні пам’ятки, пов’язані так тісно з творчістю Бурлюка?» Акіра Судзукі зустрівся у Херсоні з місцевими краєзнавцями, розповів про японський період творчості Бурлюка, до речі, це було у 2010 році, коли відзначали сторіччя створення «Гілеї».

Перше на теренах України видання «Морської повісті» побачило світ завдяки громаді Скадовська та активності тих, хто готував його, розповідає Володимир Ідаятов.

«Оця історія видання у нас була історією боротьби, у Києві пропонували видати, але ми хотіли, щоб перше видання було все ж на Херсонщині. І тоді я звернувся до активістки зі Скадовська Ірини Бартчук. Цю ідею підхопила громадськість Скадовська, підтримали її місцеві підприємці, чиновники, тож ми змогли видати повість вперше на пострадянському просторі. До речі, книги вручили послам Франції і Литви. Ми видали російською мовою, а на сьогодні переклали її українською, і зараз цей переклад готовий практично до друку. Бурлюк походив із відомої козацької родини, він українською мовою не писав, хоча розмовляв і співав – більшість часу провів за межами української землі, але, думаємо, він хотів би, щоб його твір був перекладений на мову батьківщини», - каже Володимир Ідаятов.

ЯКИМ БУДЕ НОВЕ ЖИТТЯ МАЯКА?

Доля Джарилгацького маяка турбувала японського дослідника, переймаються нею і скадовчани.

«У 60 роках минулого століття тут був серйозний шторм, який змив багато берега. Раніше до маяка від води було більше ста метрів, зараз вода підходить майже впритул. Майже 100 метрів острова зникло», - розповідає заступник голови Скадовської РДА Сергій Павленко.

Це пов’язують із різними факторами - піднімається світовий рівень води, і шторм тоді сильний був, і крім цього, в ті роки навпроти Джарилгача, на південь від острова, поблизу Хорлів, проводився великий видобуток піску. Оскільки вода підійшла дуже близько, вирішили побудувати нову вежу маяка, і в 1997 році за 50 метрів від старого, за 200 метрів від моря, спорудили новий 24-метровий маяк.

«Припинили роботу старого маяка, запустили новий. Старий не працює, але залишається на балансі Держгідрографії, - каже Сергій Павленко. - З 2000 року старий Джарилгацький маяк - пам’ятка історії місцевого значення, відповідно, Держгідрографія має підтримувати його в робочому стані, ремонтувати, виконувати вимоги інспекції з охорони пам’яток. Багато років силами Скадовського морського порту його ремонтували, фарбували, однак останнім часом порт працював нестабільно, а Держгідрографія безпосередньо роботи не проводить, то маяк просто солона вода і повітря знищують. Два роки тому Держгідрографія проводила повне експертне дослідження башти і фундаменту. За висновками експертизи, металева конструкція тримається за рахунок сходів, до них поки солона вода не добирається, ще підтримують бокові стійки».

Наразі влада має три варіанти, якою може бути доля Джарилгацького маяка.

Перший - відновити його на тому самому місці. Поступово – фрагментами, замінити вже пошкоджені металеві деталі, потім обробити спеціальною фарбою, стійкою до морського повітря. «У цьому випадку необхідно вирішити питання з берегоукріпленням. Ним має займатися лише спеціалізована організація, з огляду на те, що вздовж усього узбережжя проходить велика кримська течія, це потужний рух води. Тому просто привезти баржу щебеню і висипати – це нічого не дасть. Треба, щоб спеціалісти- гідрографи розробили систему берегоукріплювальних споруд. Ми направили в проектний інститут в Одесі відповідне звернення з пропозицією виїхати на місце і дослідити, яким чином можна зробити берегоукріплення. Це досить дорогі роботи, кошторису ми наразі не маємо», - каже Павленко.

Другий варіант – перенести старий маяк з цього місця вглиб острова у північно-західному напрямку. Треба буде замінити знищені старі деталі, пофарбувати і використовувати як туристичну локацію. Можна навіть оглядовий майданчик відкрити – там дуже гарний краєвид. Цей варіант уже обрахований. Орієнтовний кошторис таких робіт - 9,5 млн гривень, це без урахування морського транспорту і будівництва причальних споруд.

Поки що місцевий бюджет навряд чи це зможе профінансувати. Крім того, зараз маяки є на території, яка відведена Держгідрографії, а решта землі - у постійному користуванні державного лісомисливського господарства. Тому потрібно врахувати проблему з земельною ділянкою. Це питання опрацьовують. Проте хоч місто та район готові прийняти маяк у комунальну власність, але не в такому жахливому стані, каже Павленко.

Третій варіант: що можна врятувати, перенести у Скадовськ, міська рада не проти відновити його в історичному вигляді у місті, на набережній.

Є ще думка фахівців-істориків, художників – вони кажуть, що маяк має стояти як є, впасти, коли прийде час, щоб його забрало море. «Я не погоджуюсь із цією думкою, від неї якось трохи моторошно. Як тільки маяк потрапить у море, через рік від нього вже нічого не лишиться», - каже Павленко. За збереження маяка виступають і ті, хто возить сюди екскурсії – кажуть, це цікава локація, яка вабить туристів, тому її ні в якому разі не можна втрачати.

Держгідрографія, зі свого боку, інформує, що з 2005 року «маяк Ейфеля» виведений з експлуатації та існує лише як туристичний об’єкт. Поряд із ним - новий Джарилгацький маяк, який виконує навігаційну функцію. «Держгідрографія не може фінансувати виведені з експлуатації об’єкти, адже має ефективно використовувати власні кошти. Крім того, якщо відремонтувати маяк і залишити його для туристів, це спричинить задвоєння навігаційних об’єктів, що призведе до помилкового орієнтування судноводіїв і, як наслідок, - аварійних ситуацій, адже на острові функціонує новий маяк», - зазначає сайт державної установи. 

Тут також повідомляли, що дослідили у 2016 році стару вежу Джарилгацького маяка. Згідно з результатами обстеження з’ясували, що стара вежа маяка непридатна для подальшої експлуатації. Щодо його подальшої долі, то можна змінити місце посадки маяка на Джарилгач, віддаливши його на проектну відстань від урізу води або встановити пам’ятник маяка у місті Скадовськ.

Також Держгідрографія стверджувала, що насправді вежа старого маяка не внесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

У серпні працівники ремонтно-відновлювальної бази ФДУ «Миколаївський район Держгідрографії» виконали роботи для того, щоб убезпечити людей, які приїжджають на острів і підходять до старої башти маяка – там встановили захисні конструкції та обплели територію колючим дротом, демонтували зруйновані та провисаючі металеві конструкції, закріпили на огорожі попереджувальні таблички з відповідними написами. Також Держгідрографія звернулась до Міністерства культури України та управління культури Херсонської ОДА для визначення чинного статусу Джарилгацького маяка як культурної спадщини. Тільки після отримання відповіді вирішиться подальша його доля, зазначають у Держгідрографії. 

Керівник обласної інспекції з охорони пам'яток історії та культури Іван Солоницький пояснює: маяк запропонований для включення до Державного реєстру. Процедура тривала, проте поки вирішується питання, на цей об’єкт все ж поширюється дія Закону про охорону культурної спадщини. «На сьогодні реєстр пам’яток місцевого значення не затверджений, тому це все підвисає, але маяк рекомендований до включення», - пояснює Іван Солоницький.

На його погляд, найбільш логічним було б перенести маяк углиб острова, але на даний час все ж віддають перевагу варіанту лишити вежу на старому місці і укріпити берег. Звісно, споруда не працюватиме як маяк, а буде лише артоб’єктом, пам’яткою.

Що стосується правдивості версії, що до створення вежі причетні учні Ейфеля, то, як каже Іван Солоницький, вона має право на життя.

«Ну, я не можу ні заперечувати, ні стверджувати. Можливо, бюро Ейфеля розробляло, це типова споруда, тиражована, і на той час інженерне бюро могло виконати ці роботи. Підтверджень на сто відсотків немає. Але як туристичний об’єкт його можна використовувати і прив’язувати до різних цікавинок», - каже Солоницький.

Дослідник Сергій Дяченко має власний погляд на те, як можна зберегти Джарилгацький маяк. На його думку, необхідно спорудити навколо маяка штучний бетонний круговий бар’єр, який з часом, оскільки море наступає, перетвориться на острів. Саму металеву конструкцію старого маяка, замінивши найбільш вражені частини, покрити антикорозійним покриттям. Найголовніше, щоб маяк залишився на своєму історичному місці, в будь-якому іншому варіанті збереження цієї пам’ятки немає ніякого сенсу – вона фіксує місце певних подій і створює образ цього місця. Він також зазначив: за його інформацією, насправді, Джарилгацький маяк уже перебував на обліку серед пам’ятників Скадовського району, було відповідне розпорядження облдержадміністрації №244 від 03.03.2000. Проте документація часто має властивість зникати через елементарну недбалість, тому й виникає така плутанина.

З огляду на те, що острів Джарилгач не втрачає статусу однієї з найпривабливіших туристичних локацій Херсонщини, зберегти маяк справді важливо. Як зазначила директор Департаменту туризму та курортів Херсонської ОДА Тетяна Волинець, щороку острів відвідує все більше туристів. Якщо у 2015 році це було 22 тисячі відпочивальників, то минулого року кількість відвідувачів сягнула вже 45 тисяч.

Ірина Староселець, Херсон-Скадовськ

Фото Олександра Харчикова, hydro.gov.ua, legend.24tv.ua

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-