Національний інформаційний простір – яким йому бути?

Національний інформаційний простір – яким йому бути?

Блоги
Укрінформ
Закон про інформаційний простір: перспективна візія чи регламентний документ?

П’ятого листопада на сайті президента України з’явилася інформація про те, що В.Зеленський поставив завдання Міністерству культури, молоді та спорту розробити до кінця року законопроект щодо інформаційного простору України.  

Сама по собі ініціатива – надактуальна, бо ж здебільшого гібридно-месіанські агресії з боку путінського режиму нинішньої РФ проти нашої держави здійснюються в інформаційному просторі (далі – ІП). Та й деякі інші країни теж періодично проводять проти України інформаційні спецоперації.

Та 8 листопада був оприлюднений указ президента №837/2019 «Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави», який конкретизував це завдання. Документ, зокрема, визначає «у сфері культури, молоді, спорту та інформаційної політики» розробити та внести на розгляд Верховної Ради до 31 грудня поточного року законопроект «щодо врегулювання діяльності медіа в Україні, передбачивши, зокрема, положення щодо вимог та стандартів новин, механізмів запобігання розповсюдженню недостовірної, викривленої інформації, її спростування, заборони фізичним та юридичним особам держави-агресора володіти або фінансувати медіа в Україні, а також передбачити посилення відповідальності за порушення законодавства про інформацію».

Вимоги щодо стандартизації новин настільки вразили представників мас-медіа та громадянське суспільство загалом, що того ж дня міністр Володимир Бородянський змушений був спростувати таку постановку, запевнивши громадськість, що це «термінологічне непорозуміння». Проте, за його словами, уряд збирається запровадити поняття «небезпечна інформація», «дезінформація», «недостовірна інформація», що є дуже важливим в умовах інформаційної війни з РФ та можливим фінансуванням деяких ЗМІ країною агресором.

Володимир Бородянський під час публічної дискусії
Володимир Бородянський під час публічної дискусії "Свобода слова, захист журналістів та інформаційного простору України від дезінформації (маніпуляції і фейків)" в Укрінформі

Наразі пояснення міністра є лише його особистою позицією. Ми ж розглянемо два посили: щодо законопроекту про інформаційний простір та про стандартизацію новин, а радше – ЗМІ і власне інформаційного простору.

На шостому році безперервного фізичного та інформаційного протистояння з агресором ми в переліку стратегічних документів стосовно інформаційної сфери маємо лише Доктрину інформаційної безпеки (закони щодо діяльності ЗМІ та дотичні до них є правовою базою епохи монопольної статичності традиційних ЗМІ і потребують докорінної модернізації). Доктрина писалася майже два роки і зрештою так і не стала виразником заявленої проблематики. Це швидше парасольковий документ, який є (може бути) відправною точкою для вдосконалення і поглиблення нормативно-правової бази щодо інформаційної діяльності держави і суспільства.

Тому заявлені терміни – менше двох місяців – є часом формування фундаментальних підвалин нового закону, а не стану його остаточної готовності. У всякому разі, так бачиться з позиції сьогоднішнього дня. Тобто черговий регламентний документ стосовно інформаційного простору матиме ефективність на кшталт «мертвому припарка». Потрібна візія цього напряму і чітке розуміння сучасних процесів, які відбуваються всередині, та особливостей, що мають змінний характер.

Звісно, і структура, і наповнення документа наразі є предметом дискусійним, та попробуємо окреслити деякі його аспекти, які б давали відповіді і перспективу. Наведені нижче суб’єктивні (нерідко дискусійні) погляди і думки базуються на результатах тривалих досліджень інформаційного простору, що проводилися групою науковців та практиків громадської організації «Центр комунікаційно-контентної безпеки».

Насамперед щодо назви закону. Доцільною вважається така: «Про національний інформаційний простір». Пояснюється це тим, що саме це поняття вбирає в себе всі аспекти діяльності за напрямом, з одного боку, та є цілісним і водночас таким, що розвивається за певними законами сфери в умовах глобального світу 4.0.

Передусім необхідно усвідомити – що являє собою національний ІП. Наші дослідження свідчать, що наразі є кілька складових (сегментів) ІП: інформаційні поля територій та великих міст-мільйонників; комунікаційно-контентні середовища населених пунктів і об’єднаних територіальних громад та геопозиційні точки окремих інформаційних об’єктів.

Чому пропонується сегментація як методологія структуризації НІП? Тому що сегмент – це завжди стала і зрозуміла величина для оперування і взаємодії. Та всередині сегмента міститься досить різнобарвне інформаційне наповнення за масштабом впливів, швидкістю розповсюдження, дизайну динамічних потоків, насиченням контентом середовищ життя тощо.

На сучасному етапі ці сегменти функціонують досить часто без взаємодії, нерідко живуть власним життям і не завжди впливають один на одного. В цьому випадку в епоху глобалізації ми спостерігаємо, скажімо так, залишки «феодального» панування відповідних інформаційних структур, зокрема, представлених політичними силами чи економічними інтересами у сегментах суспільного життя.

Утім сегмент має власне життя, яке проявляється через специфічне різноманіття контентних потоків, динамік, реальностей і навіть вимірів, де сенси, змісти, сутності поєднуються із емоційною енергетикою, стилем, настроями тощо.

І тут розпочинається найцікавіше. До цього ми інформацію розглядали як остаточну, завершену величину, тобто всі без винятку знали, оперували, розуміли і використовували цей термін. Але змінилася епоха в житті людини (світу). З’явилися надвисокі технології, сервіси, інфраструктурні спроможності, і виявилося, що інформація теж наповнена певними величинами. Зокрема вона має глибину осяжності, різну динаміку, навіть, у певних випадках, – безкінечність. Звісно, ці речі виходять за межі закону, про який йдеться, однак спонукають до його розширення через нормативно-правову базу, яка має ґрунтуватися на наукових розвідках.

Інформаційний простір потребує «зшивання», як країна загалом. Цей процес найдоцільніше здійснювати якраз через можливості й властивості ІП. Майже шість років активної комунікаційно-контентної агресії з боку путінської Росії проти України засвідчили, що саме через інформаційний простір найпотужніше проводяться спецоперації Кремля. Вони спрямовані на занурення українського суспільства в додану реальність, яка відображає прагнення путінців узяти Україну в жорстке управління, зокрема і м’якими засобами культурно-креативної індустрії.

У зв’язку з цим, можливо, є доцільною фіксація виниклого стану, тобто вироблення на державному рівні моделі національного інформаційного простору (НІП), яка б відповідала реальному стану речей у цій сфері.

Пропонуємо розглядати НІП як модель, що складається з двох частин – національний інформаційний простір та інформаційний простір України (умовно суб’єкт і об’єкт). Це тільки на перший погляд тотожні поняття. В першому випадку – суб’єкт – Україна гравець глобального (світового, континентального) інформпростору, в другому – об’єкт домінантних впливів та постійно діючих агресій з боку гравців і параноїдальних агресорів глобального ІП.

Така градація ІП виглядає доцільною, оскільки в кожному випадку нам простіше виробляти інші, відмінні один від одного, механізми функціонування відповідних структур, а також нейтралізації контентних агресій з боку третіх країн та ефективної протидії.

У законі про національний інформаційний простір також, на нашу думку, мають бути заявлені структура НІП, процедури оновлення чинної моделі НІП, надлишковий функціонал, виявлення проблем та вузьких місць у технологічно-інфраструктурних ресурсах НІП, вимоги до інфраструктурного забезпечення спроможностей НІП, розділи щодо авторства, інтелектуальної власності, відповідальності, контентного менеджменту, інфраструктурної логістики, криптокультури, доданих публічних реальностей, мультиплікаційних можливостей, а також виклики, ризики, загрози НІП, переліки алгоритмів та сервісів, які забезпечують функціонування моделі, термінологічна мапа використання в ІП елементів епохи статики та принципів потокових контентних динамік, перехід від пресслужб до комунікаційно-контентних хабів сервісно-інфраструктурних рішень щодо спеціалізації у сфері управлінської відповідальності тощо.

Щодо указу Президента про врегулювання діяльності медіа в Україні, то заявлені положення варто було б відрегулювати вже зараз, не чекаючи нових скандалів у публічному просторі.

Якщо по суті, то ми маємо усвідомлювати, що в інформаційному просторі України постійно (традиційно) присутній третій гравець. Найбільше – путінська Росія. Меншою мірою (лише за масштабами) – інші країни, насамперед Угорщина, Польща, Туреччина тощо.

Тому первинною вбачається тема нейтралізації інформаційних (точніше – комунікаційно-контентних) агресій з боку Московії. (Тут варто нарешті відійти від лінійних трактувань процесів у ІП як інформаційної війни, бо це нас постійно повертає в минуле і вигідне лише агресору). Це потребує розробки і подальшого застосування таких нюансів як контентне насичення НІП/інформаційних полів і комунікаційно-контентна мультиплікація (перенесення змістів з одного смислового рівня на інший). Вони своєю чергою пов’язані з феноменом публічної уваги, яка теж має градацію. Доречно розібратися з такими явищами, як фейк, постправда, дезінформація тощо. Наприклад, фейк – це підробка, побрехенька, фальсифікація чи його слід розглядати як частину правди, що використовується в конкретній ситуації і може мати задані параметри конкретного впливу на визначену аудиторію? До речі, уряд Великобританії ще 2017 року заборонив офіційне використання терміну «фейк», натомість закріпивши інший – дезінформація. Сенс у цьому однозначно присутній.

Фейк у нас став мемом-інтригою, де кожен управлінець чи пересічний громадян бере участь у грі – він розуміє цю дизайнерську брехню, підставу, ницу фальсифікацію чи ні? Так з’являються «непересічні» експерти, навіть рейтинги щодо виявлення фейків влаштовують, не усвідомлюючи, що тим самим грають на боці контентних агресорів і підсилюють їхній вплив.

Ми розглядаємо фейк як формат приховування брехні в технологічно-креативній маркетинговій дії під умовною назвою «постправда». До речі, технологічною підвалиною для продукування фейків є динамізація контентних потоків повсюдної дії (постійної присутності).

Ще один аспект – термінологія НІП. Постійна плутанина з термінами, в які кожен вкладає своє розуміння, на практиці призводить до смислових непорозумінь, різночитань і неможливості стандартизації (яка тут найпотрібніша) необхідних технологічних процедур.

З цього випливає і нагальність єдиного трактування, хоча б з офіційної позиції, певних мовних мемів. Наприклад, «сепар», «ватник», «гумконвой» тощо. Тому що в першому випадку вживання слова (в лапках чи без – байдуже) призводить до фіксації стану громадянської війни у країні, в другому – воно набуло сакральності на території держави-терориста, в третьому – нівелюється сутність дії, яку вчиняють путінці, а саме – здійснюють офіційно зареєстроване міжнародними інституціями (приміром, ОБСЄ) вторгнення на територію України. Тому ці та інші мовні засоби потребують чіткої класифікації і відповідного вживання.

Загалом у цьому контексті доречно говорити про створення безпечного мовного середовища (довкілля) у країні й формування для цього відповідної законодавчої бази. Цю ідею обстоюють науковці Інституту мовознавства НАН України, зокрема Леся Ажнюк. Їй та колегам доводиться постійно стикатися з необхідністю проводити лінгвістичні експертизи, зокрема щодо вчинення мовних дій, які кваліфікуються Кримінальним кодексом України як кримінальні злочини (цим займається Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України).

Створення такого безпечного мовного середовища дало б розуміння, зокрема, принципів нейтралізації комунікаційно-контентних агресій проти держави і суспільства, захистило б національну ідентичність, сформувало б нову парадигму протидії інформаційно-ментальним агресіям. І тоді б відпала необхідність створення різних контрольних механізмів, зокрема так званого детектора маніпуляцій у журналістиці, про що теж говорив Володимир Бородянський. Заганяння журналіста в рамки потенційної вини і відповідальності (мабуть, і кримінальної) тоді, коли світ довкола став публічним і живе за своїми законами, на які неможливо вплинути на цьому етапі, насправді є обмеженням свободи слова. Навряд чи варто йти цим шляхом.

Законодавчий кодекс національного інформаційного простору України (а саме так доцільно ставити питання зараз) має відображати комплекс законів, спрямованих передусім на захист національної безпеки країни та творення горизонту паритетних сегментних синергій публічного простору середовищ життя. В іншому разі черговий документ (чи навіть кілька) буде слугувати лише ширмою для імітації намірів і призводитиме до посилення протистояння в суспільстві та державі.

Відсутність такого кодексу неминуче приведе нас до повного занурення в «рускій мір», який весь цей час безупинно гамселить по нашій свідомості, намагаючись схилити до «братських обіймів», з яких ми вже не вирвемося.

Нинішня путінська Росія уособлює цифрове технологічно-креативне неоварварство. Московський письменник і філософ Дмитро Шушарін, котрий не сприймає тоталітаризм і путінізм зокрема, вважає, що неоварварство Кремля – це не повернення в минуле, це – моделювання майбутнього. Для нас, українців, таке майбуття є смертю нації й держави.

P.S. У презентованій 13 листопада Комітетом Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики концепції “Закону про медіа” заявлено предметне бачення багатьох процесів, пов’язаних із функціонуванням ЗМІ в Україні.

Однак ми все ж таки наполягаємо на необхідності формування Кодексу законодавства про інформаційний простір, який би давав комплексне бачення наявних проблем та пропонував швидку перспективу їхнього розв'язання.

Принциповим вбачається визначення інформаційного простору як сукупності інформаційних (комунікаційно-контентних) середовищ зі своїми специфіками і смарт-спеціалізаціями, порушення проблематики контентних динамік та потоковості, надлишковості інформації та нових стандартів комунікацій в управлінській стилістиці держави і місцевого самоврядування.

Валерій Король

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-