“Новий поштовх” Мінському процесу. На попередніх умовах?
Президент України Володимир Зеленський зустрівся з міністром Європи і закордонних справ Французької Республіки Жан-Івом Ле Дріаном і федеральним міністром закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина Гайко Маасом. Про це повідомляє прес-служба глави держави. Учасники зустрічі обмінялися думками, як дати новий поштовх Мінському процесу для врегулювання конфлікту і припинення війни на Донбасі. “Ми дійшли згоди, що в нормандському форматі у рамках переговорів між Францією, Німеччиною, Росією та Україною ми намагатимемося виконати мінські домовленості... Із затримками цього процесу миритися не можна”, - зазначив глава МЗС ФРН.
Свій візит західні політики завершили спільною декларацією, в тексті якої зазначено: “Найближчим часом продовжаться дискусії зі сторонами з метою досягнення умов для проведення саміту глав держав і урядів у нормандському форматі”.
Утім, назбиралося чимало питань, приміром, як відбуватиметься “оживлення” переговорного процесу, в якому форматі та на яких умовах. А також, яке місце в цьому загальному пазлі під назвою “Мінськ” займають такі його окремі фрагменти, як ото нещодавня телефонна розмова (без України) лідерів Німеччини-Франції-Росії та майбутній - перший на посаді - міжнародний візит президента Зеленського до Брюсселя.
Відтак у форматі запитання-відповідь Укрінформ звернувся до дипломата, голови Фонду “Майдан закордонних справ” Богдана Яременка, виконавчого директора Інституту світової політики Євгена Магди та очільниці експертної групи Директорату соціальних послуг та інтеграції Міністерства соціальної політики України Олесі Цибулько.
- Новий поштовх Мінську... На вашу думку, що тут мається на увазі? Чи наполягатимуть наші західні партнери на попередніх умовах, і саме в такій послідовності їх виконання: виведення військ, повернення Україні контролю над кордоном, виборчий процес? Власне, які прогнози щодо Мінську взагалі... Хто може і має очолити Тристоронню контактну групу, враховуючи, що головні фігури з ТГК вийшли? Чи готова Росія до перезавантаження переговорного формату та чи варто очікувати появи нових учасників, наприклад, Великої Британії чи Сполучених Штатів?
Яременко: “Поки що для Франції та Німеччини як посередників у переговорах важливо, перш за все, отримати підтвердження особисто від Зеленського, що мінські домовленості залишаються в силі й Україна віддана їх виконанню, по-друге, що в силі залишаються всі переговірні формати, зокрема, нормандський, а по-третє, почути від новообраного президента яким чином він планує проводити переговори. При цьому вони не приховують, що хочуть і прагнуть того, щоб Україна проявляла більшу зговірливість, готовність до компромісів, аніж це було досі. У чому ці компроміси повинні полягати? Ну, в публічній сфері це не озвучується, але певні меседжі зрозумілі, наприклад, питання амністії, яке з точки зору сприйняття суспільством, мабуть, одне із найжорсткіших. А також, що стосується якихось інших сумнівних частин мінських домовленостей. Коротше кажучи, вони хочуть зрозуміти, в чому полягає готовність президента Зеленського до переговорів. Тобто це бажання просто поговорити чи розуміння того, що переговори інколи включатимуть необхідність дуже болючих компромісних рішень для України.
Тристороння контактна група... Ну, це повністю належить до компетенції президента. Перед ним — усі фахівці України. Вибирай кого хочеш. Не проблема. Тут важливіше інше - чи готова Росія продовжувати переговори? Судячи із сигналів, які долинають із північно-східного напрямку, як ото рішення з паспортизації окупованого Донбасу, реакція на міжнародний Трибунал з морського права тощо, все це свідчать про те, що Росія хоче в цих переговорах виступати з позиції сили. Власне, в продовженні переговорів вона також зацікавлена. Але якщо, скажімо, Україні підштовхують до цього, пояснюючи необхідність компромісу, то Росія йде на переговори з бажанням перемогти, отримавши максимально вигідний для себе результат.
Щодо ймовірності долучення до “Мінську” нового гравця. Скажемо так, Велика Британія загрузла у внутрішніх і зовнішніх проблемах, а тому не в змозі відігравати більш активну роль. Хоча треба відзначити, що ця країна й без того підтримує Україну в різні способи. Утім, залучення — це навряд чи. Далі — Сполучені Штати... Ну, велике питання. Для нас — це підсилення в переговорах, але ще невідомо як на участь США відреагує Німеччина, а тим більше Росія”.
Магда: “Думаю, кожен сам може оцінити, що було зроблено і що зроблено не було. Але за ці п’ять років реальної альтернативи “нормандському формату”, хоч стріляйся, не придумалось. І це повинні усвідомлювати ті, хто бере участь у зовнішньополітичному процесі. Тому що залучити до цих перемовин нових “гравців” я, чесно кажучи, великої перспективи не бачу з однієї простої причини: підстав, на яких Росія послаблюватиме власні позиції та посилюватиме позиції опонента, за рахунок залучення, приміром, Сполучених Штатів чи Великої Британії, ба навіть Польщі — немає. Тут все достатньо прагматично. Ми можемо по-різному ставитися до росіян, але ж вони, вибачте, не ідіоти, аби робити щось для себе погане. Тож, вважаю, хоча “нормандський процес” перетворюється значною мірою на "ритуальний", але навіть попри це він існуватиме. Чи залишаться попередні умови? А тут є один запобіжник у вигляді 350 тисяч людей, які брали участь у бойових діях. І Володимир Зеленський разом з командою повинні розуміти, що необережні рухи в цьому напрямі, і тим більше під час парламентських виборів, коли суспільство і без того буде роздмухане різноманітними політичними ідеями, для нинішнього президента можуть мати неприємні наслідки. Тож потрібно на все дивитися більш обережно і стримано. Щодо ТКГ... Ну, в нас 73% виборців наділили Володимира Зеленського правом формувати нашу зовнішню політику. А отже — недовго залишилося чекати 5 червня, коли відбудеться чергове засідання контактної групи. Тоді ми вже напевно дізнаємося, хто там з’явиться від України. А якщо ні, тобто не дізнаємося, то це виглядатиме якось не гарно”.
Цибулько: “Чіткої послідовності там не прописано, можна орієнтуватись лише на деякі дати та кількість днів для виконання з дати підписання, але ж всі строки вже прострочені. А деякі пункти взагалі не мають жодних строків та дат. Це припинення вогню, відведення всього важкого озброєння обома сторонам, звільнення і обмін всіх заручників і незаконно утримуваних осіб... визначення модальностей проведення місцевих виборів та майбутнього режиму окремих районів. Тому першочерговим завданням має стати розробка дорожньої карти виконання Комплексу заходів із зазначенням нових строків та чіткої послідовності...
Власне, пункти, які не мають ніяких строків виконання: забезпечити помилування і амністію шляхом введення в силу закону, що забороняє переслідування і покарання осіб у зв'язку з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької та Луганської областей України; забезпечити безпечний доступ, доставку, зберігання і розподіл гуманітарної допомоги нужденним на основі міжнародного механізму; визначення модальностей повного відновлення соціально-економічних зв'язків, включаючи соціальні перекази, такі як виплата пенсій та інші виплати (надходження і доходи, своєчасна оплата всіх комунальних рахунків, відновлення оподаткування в рамках правового поля України); виведення всіх іноземних збройних формувань, військової техніки, а також найманців з території України під спостереженням ОБСЄ, роззброєння всіх незаконних груп.
Щодо прогнозів... Оскільки Комплекс заходів щодо виконання Мінських угод затверджений Рішенням (Резолюцією) Ради Безпеки ООН 2202 (2015) від 17 лютого 2015 року та є міжнародно-правовим документом, обов’язковим для виконання, то він продовжить діяти. Прийняття Радою Безпеки ООН чогось гіршого для Росії і кращого для України, не є можливим, оскільки, Росія має право вето.
- Як це пов’язується із нещодавньою телефонною розмовою Меркель-Макрон-Путін без України, і чи пов’язується взагалі?
Магда: "Скажу так. Ми часом живемо в умовах безпідставного україноцентризму. Давайте не забувати, що Путіну, Меркель і Макрону є про що говорити і без України. Але. Треба теж розуміти й інше: зрадити українські національні інтереси можуть лише українці, а інші держави — ні, лише діяти у відповідності з власними інтересами, які йдуть у розріз із нашими. Це аксіома. І відповідно на все це потрібно реагувати, а не вважати, що Ангела Меркель на трибуні Бундестагу приносить присягу німецькому народові і через кому — українському. Тішити себе ілюзіями не варто".
Яременко: "Вважаю, що це несправедливо називати цю розмову безпрецедентною, тобто такою, що вперше відбулася без участі України. Це не так. Тристоронні комунікації відбувалися й раніше. Просто всі розуміють, що ситуація не вирішується. А тому готуються, коли в найближчі три місяці в Україні сформується політична ситуація — новий парламент, новий уряд — і до того часу треба мати якісь пропозиції, якесь бачення. Повірте, всі розуміють, що сприятливі умови для Зеленського і його команди, зокрема, партії “Слуга народу”, яка наразі лідирує в рейтингах, не існуватимуть дуже довго. А тому відбувається така ініціалізація. Плюс — треба підштовхнути президента Зеленського до чогось, що з позиції Франції та Німеччини є реалістичним підходом, хоча й потребуватиме певних поступок з боку України. Усе це природно...”
- Перший закордонний візит Президента Зеленського до Брюсселя: наскільки ця поїздка на сьогодні правильна (і важлива) та чи враховує (і наскільки) наші інтереси?
Магда: "Зеленський стане вже третім поспіль українським президентом, який свій перший візит здійснить до Брюсселя. І з погляду визначення пріоритетів зовнішньої політики цей крок є правильним. А з погляду методологічного — я б цей крок порівняв із відкорковуванням великої пляшки з якимось хорошим напоєм. Доки не буде зроблено цей крок з таким, даруйте на слові, геополітичним обнюхуванням, бо Зеленський не лише для своїх громадян загадка, а й для наших європейських партнерів також. І цей візит має за мету показати, що новообраний президент — український, з яким можна вести справи і підтримувати нормальні відносини, приймати його як главу держави, а не художнього керівника держави. Сподіваюся, що з цими завданнями Володимир Зеленський впорається. Просто з політичної точки зору поїхати в будь-яку столицю Європейського Союзу, перш ніж поїхати в Брюссель — це технологічно не правильно. Але є одне “але”. Поки що я не бачу зовнішньополітичної команди, крім пана Пристайка. На жаль. Можливо вона є, добре законспірована... Просто візит до Брюсселя, який сам нині перебуває у періоді міжвладдя, дозволяє не просто помахати ручкою, поусміхатися, а витримувати далі певну паузу до наступного візиту. І цю паузу новообраному президенту треба використати на максимум. Ну, хоча б для того, щоб покращити власні можливості і спроможності як переговорника, наростити знання з дипломатії, зі сфери державного управління... Адже якщо Володимир Зеленський розраховує, що він може приїхати до Брюсселя, а потім іще кудись, і буде там легко говорити, то це не зовсім так".
Яременко: "Звичайно, можна було би вигадати щось витонченіше. Утім, особливо великої помилки їхати в Брюссель нема. Це жест, який буде сприйняти нейтрально-позитивно. Такий собі ремісницький підхід. Встановити знайомства, ввести Володимира Зеленського в курс справ, власне, безпосередньо йому - показати пріоритети свого президентства і почути на ці пріоритети відгуки. Це робочий процес, очікувати чогось надважливого, якихось домовленостей тощо — не варто.
Цибулько: "У Зеленського заплановані зустрічі з президентом ЄС Дональдом Туском, президентом Європейської Комісії Жан-Клодом Юнкером і генсеком НАТО Єнсом Столтенбергом. Це має продемонструвати продовження курсу України в бік ЄС та НАТО. Було б дуже непогано, якби були досягнуті домовленості щодо зустрічей з Меркель та Макроном, які є учасниками перемовин у Нормандському форматі. Ці поїздки дали б Президенту України можливість визначити власне бачення щодо досягнення миру та повернення окупованих територій Донецької та Луганської областей під контроль державної влади України".
Поговорив Мирослав Ліскович. Київ
