Брехня під соусом новин. Як побороти фейки?
Який колосальний шлях ми пройшли у такій штуці, як інформаційна війна!
Якихось двадцять років тому деякі європейські філософи, політично стурбованні мислителі сумно констатували, що в цілому існує напруга між такими поняттями, як свобода слова та міркування безпеки для всіх, бо друге часом передбачає обмеження першого. Теоретики шукали межу, коли свобода слова перетворюється на заклики до насильства. Вони також намагалися знайти межу між інформацією та маніпуляцією, болісно співставляючи реалії зі стандартом. А в цей же час офіційна Росія, задавшись метою відновлення імперії, реанімовувала старі, ще радянські методи поширення дезінформації та вивчала й опановувала нові форми і методи роботи з інформпростором.
У 2014 році в Україні жахнулися всі: дипломати, які зрозуміли, як важко доводити до людей правду в деформованому Кремлем інформпросторі Європи; жахнулися політики, які, здається, всі роки відмовлялися вірити у колосальний вплив російського телебачення на ментальність українців.
Тоді Європа ще критикувала нас за заборону російських телеканалів, щоправда, вже обережно, делікатно, швидше підкорюючись традиції, мовляв, обмеження – то недобре.
Але минуло три роки. Три роки, за які ми сформували свою термінологію в інформаційній війні, свої методи протидії, коли провели свої дослідження російських ботоферм, "інформхабів" та каналів логістики для валу кремлівської брехні. Це також були три роки, коли Росія встигла напакостити фейками та втручанням у виборчі кампанії західних країн.
Ні, як і раніше, Кремлем виділяються колосальні бюджети на оббріхування України. Але ситуація покращилася, бо правильно поставлені діагнози, відстеження джерела фейків та миттєва на них реакція – це крок до успіху.
Якщо ви стежите за темою, то бачите, що пласка нейтральна формула – "давайте на потоки брехні реагувати лише обережним роз'ясненням" – втрачає популярність. Слово "контрпропаганда" майже не вживається, воно, як і раніше, вважається лихом для лібералів, втім, здається, відвойовується емоційність журналістського наративу. Блогери, які не соромляться в оцінках, де-факто перемагають, бо перетворюються на телеведучих центральних телеканалів. Дискусії про те, що вважати симетричною відповіддю на російську брехню, лунають все частіше.
Тема фейків звучить на найпотужніших дискусійних майданчиках.
Її обговорювали у Давосі.
Про загрозу фейкових новин зробив свою заяву Папа Римський.
На останній зимовій парламентській сесії ОБСЄ ключовою темою обговорення була саме тема фейкових новин.
Втім, Україна приймає нові виклики та йде далі. Ми створили запобіжники та механізми реакції на брехню, але лише вчимося боротися з маніпуляціями, яких вдосталь на українських телеканалах, що мають російське походження.
Днями в парламенті відбулися слухання Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики ВР – "Стоп фейк: проблеми законодавчого регулювання відповідальності за дифамацію у медіа". Захід мав на меті продовжити дискусію про боротьбу з фейками та маніпуляцією й напрацювати якісь законодавчі рішення. Цікаво, що нардепи, побоюючись обвинувачень, намагалися говорити мінімум, залучаючи до розмови журналістів та членів громадських медійних організацій.
Те, що тема гостра, засвідчили навіть зіткнення думок, наприклад, учасника від NewsOne і члена Нацради. Так, виконавчий продюсер каналу Василь Голованов поскаржився, що канал став жертвою поширення фейку, коли їх звинуватили, що вони розкручували скандал "Комерсанта" про нібито лист Петра Порошенко до ФСБ, а насправді вони його не розкручували... На що присутній тут член Нацради з питань телебачення та радіомовлення Сергій Костецький згадав, що канал далеко не святий, бо саме він видав фейк про нібито розгляд Комітетом із фінансових питань Конгресу США наявності корупції в НБУ.
NewsOne-у в особі його представника дісталося ще один раз, коли Василь Голованов спробував поміркувати на тему політиків у ролі телеведучих: мовляв, а якщо це колишні політики, чому обговорюється обмеження колишнім політичним діячам бути ведучими на телебаченні? Тут відповіла голова комітету Вікторія Сюмар: "Ну, давайте не будемо починати цю дискусію! У світі давно сформовані відповіді на ці питання. Якщо людина заробляє на життя журналістикою, поширенням інформації, то вона журналіст, а якщо вона заробляє іншим, у представницьких органах влади, виконавчій владі, у політиці, то це – політика. Якщо політик заявляє, що він має право на незалежні судження – це неправда, це маніпуляція. Я беру на себе відповідальність це стверджувати".
ЯКІ ГОЛОВНІ МОМЕНТИ ТА ПИТАННЯ ВИКРИСТАЛІЗУВАЛА КОМІТЕТСЬКА РОЗМОВА
1. Україна в цьому процесі – не сама. Пошук антифейкової стратегії винесений у число пріоритетів у багатьох країнах Європи та США.
Нам уже не потрібно доводити Заходу небезпеку масової брехні. У Німеччині ухвалено закон про боротьбу з фейками у соцмережах. Німецькі парламентарі зобов'язали соцмережі ставити позначку, якщо допис має публічні скарги та розглядати цей допис адміністрацією.
Німецький закон передбачає стягування штрафу в 53 млн доларів із соцмереж, які після скарг користувачів не видалятимуть повідомлення та фейкові новини, що розпалюють ненависть.
У Великобританії та Італії триває збір пропозицій про те, як протистояти фейковим новинам. У Франції готується законопроект, за яким національний регулятор у випадку ухвалення зможе позбавляти мовників ліцензії, якщо буде доведено іноземний вплив на телерадіомовників під час виборчої кампанії.
У США відбулися сенатські слухання про втручання РФ у вибори, після яких Фейсбук започаткував серйозний фейк-контроль за новинами. Там політичний контент може бути розміщений тільки громадянином США, особа якої ідентифікована. У США подано законодавчий акт "Закон про чесну рекламу", який передбачає прозорість і згідно з яким рекламодавець, який розміщує контент на суму понад 500 дол. США, має бути ідентифікований. Тоді зразу можна буде побачити замовника реклами.
Модератор слухань Вікторія Сюмар, яка власне узагальнювала міжнародний досвід у створенні антифейкових стратегій, підкреслила, що Україна наразі є головною ареною інформаційної війни. І Україні, яка так уболіває за прозорість, варто не боятися прозорості медіа-власності. Фінансова прозорість медіа-власності не є і ніколи не була наступом на свободу слова, це підтверджує західний досвід. І саме досвід Німеччини актуальний для України, де інтернет-видання часом виконують роль зливних бачків, друкуючи будь-яку брехню і не маючи навіть електронної пошти для зворотнього зв'язку.
2. «Репортери без кордонів» поміняли свій стратегічний план, вважаючи, що головні загрози журналістики на даному етапі – піар та фейкові новини.
3. Необхідно створити та прийняти всіма класифікацію порушень.
Директор Інституту масової інформації Оксана Романюк озвучила адаптований її структурою документ Ради Європи про порушення. Перший рівень порушення – погана журналістика, коли некоректно виписана новина пояснюється недостатньою фаховістю журналістики. Це вирішується саморегулюванням професійної спільноти.
Другий рівень порушення – "джинса", немаркована реклама. Проблема вирішується штрафами та адміністративним кодексом. Упередити це можна також прозорістю власності.
Третій рівень – маніпуляції.
На думку ІМІ, це вирішується так званою співрегуляцією. Визначати маніпулятивну новину, наприклад, у Німеччині пропонують спільно громадським організаціям, представникам національного регулятора та медійним спілкам.
Четвертий рівень – дезінформація, яка поширюється навмисно з метою, наприклад, повалення конституційного ладу. Дезінформація навіть у Раді Європи розглядається як небезпека, і там вважають, що слід вносити цю норму в міжнародне законодавство.
4. Співрегуляцію варто закріпити законодавчо.
Ідея співрегуляції сподобалася медіаексперту, журналісту і телеведучому Андрію Куликову. Він навів приклад маніпулятивної новини 2015 року, яка містила одну єдину інформацію: для українського війська закуплено шкарпеток на 6 млн гривень. Ця інформація, деталізував телеведучий, нечесна, бо не вказано – скільки коштувала одна пара, а також чи доставлено їх, чи роздано у військові підрозділи. Куликов сказав, що українські медіа часто стають джерелом таких несправжніх новин.
На його думку, співрегуляція може бути ефективною, якщо є критерії для саморегуляції. Він переконаний, що без допомоги законодавства впровадження та забезпечення такого процесу неможливі.
5. Україна стала консультантом урядів інших держав у боротьбі з фейками.
Засновник проекту "СтопFake" Євген Федченко розповів, що консультує іноземні уряди у протидії фейкам.
"Ми працюємо з фейками, які поширюють із території РФ, за чотири роки розвінчали більш як тисячу фейкових матеріалів. У процесі створення дезінформації беруть участь одні й ті самі російські медіа. Частина з них заборонена у нас, і ми це підтримуємо, спроби поновити трансляцію – наразі неприпустимі. Вважаємо, що закон має передбачити регламентування їхньої діяльності, – розповів Євген. – Протягом чотирьох років, які ми працюємо, вони системно створюють фейки про Україну для власної, української та іноземної аудиторій. Фейки, які генерують із політичною метою, щоб створити паралельну реальність».
«Український досвід, яким ми ділимося із західними урядами, – зазначив Федченко, – є абсолютно цінним. Але є відмінності у сприйнятті. Ми виходимо з імперативу національної безпеки. Бо ці так звані «медіа РФ» не є медіа, їхня робота не має нічого спільного зі свободою слова, регламентування їхньої діяльності не мають стосунку до свободи слова. На це чутливо реагують наші західні партнери, які дуже обережно ставляться до будь-яких регламентів. СтопFake готовий обгрунтовувати позицію, ділитися знаннями, вони досліджені та систематизовані. Ми чітко можемо розрізнити, де закінчується свобода слова і починається брехня та маніпуляція".
6. Слід виховувати та навчати медіа-освіті, починаючи з середньої школи.
Думка, що людей слід вчити орієнтуватися в інформаційному океані, і варто починати це ще зі школи, прозвучала і від депутатів, і від громадськості, і від чиновників міністерства освіти.
7. Для вирішення внутрішніх викликів, щоб боротися з прихованою рекламою, слід розробляти нове визначення реклами.
Отакою була зустріч.
Зустріч, подібних до якої буде ще багато, бо якщо ми працюємо в режимі інформаційної війни, без законодавчих регламентів та процедур не обійтися.
Питання інформаційної безпеки тягнуть за собою глибші роздуми. Під час цієї війни майже ніхто не згадував, що в тій самій Британії у період Другої світової війни було ухвалено закон, який містив ряд прямих заборон для медіа. Зокрема, містив норму, що не можна висміювати британську армію, не можна цитувати Гітлера (лише в інтерпретаціях) і наводити статистичні дані з фашистських ЗМІ. Не можна було називати уряд його величності короля Великобританії «антинародним режимом», і писати, що війна з Німеччиною має «імперіалістичний характер з обох сторін». А британський суд тоді ж призупинив випуск газети «Дейлі міррор» (якою, як писали, опікувався особисто Черчілль) – за те, що вона надрукувала карикатуру на британську армію…
Чи є замовчування інформації воєнним маневром, чи може воно використовуватися, коли на тебе напав агресор? Чи можемо без шкоди для власної безпеки друкувати соцопитування росіян, знаючи, що незалежних центрів там практично не існує? Зрештою, чи варто поширювати обвинувачення України з боку міжнародних "правозахисних" структур, на які має вплив російська адміністрація?
Багато з цих питань ще вимагають відповідей. Тому... далі буде.
Лана Самохвалова, Київ
