Щоб Україна могла вийти з СРСР, потрібно було СРСР денонсувати

Щоб Україна могла вийти з СРСР, потрібно було СРСР денонсувати

Блоги
4918
Ukrinform
Референдум 1991 року необхідно пов΄язувати з Біловезькою угодою

Референдум — це воля народу, це сила народу і це бажання народу формувати свою незалежну державу. Ми часто забуваємо, що Україна в складі СРСР формально мала права на самовизначення аж до відокремлення. Але не було прописано жодного механізму і можливостей для реалізації цього плану. Вихід був один. Для того, щоб Україна могла безболісно і без людських втрат вийти із СРСР, потрібно було денонсувати Радянський Союз. Іншими словами, як прийнято вживати в побуті, його треба було розвалити. Тобто засновники Союзу — Україна, Росія і Білорусь (на той час Закавказької Республіки вже не існувало) — мали скасувати Договір від 1922 року.

Існує багато спекуляцій і міфів, які пов’язані з думкою, що начебто Росія допомогла стати Україні незалежною. Ніхто нікому не допомагав. Завдяки позиції Росії, яка співпала з позицією України, про ліквідацію СРСР, як кровавої імперії, яка була побудована не на природних основах, були створені можливості республікам вийти із складу СРСР без конфлікту. Референдум 1 грудня 1991 року треба пов’язувати із Біловезькою угодою, яка поставила край існуванню Радянського Союзу.

Очікування під час референдуму 1991 року були трошки романтичними. Після того, як ми побачили (люди в містах і селах), що піднімаються патріотичні сили, зокрема Рух, як громадська організація, то стало зрозуміло, що український народ вже не бачить себе в системі Союзу. Безумовно, у багатьох були дещо ідеалістичні сподівання, що варто тільки вийти із Союзу, то ми одразу почнемо жити краще. Існував стереотип, що Україна годує Радянський Союз хлібом, м’ясом і маслом, що Україна будує на весь Союз машини, пароплави, ракети, а отже є цілком самодостатньою країною. За даними ООН, Україна в СРСР була найбільш освічена республіка. Україна дійсно багата країна, але безумовно до всього цього потрібне було розуміння й інших аспектів, що були пов’язані саме із державотворенням. Мало хто звертав увагу на те, що відокремлення від єдиного народногосподарського комплексу є дуже болючим і непростим питанням, яке так само вимагає часу, відповідних підходів і випробувань.

Справа тут не стільки в тому чи мріяли ми про щось, і чи збулося те, про що ми мріяли, а в тому, що внутрішні і зовнішні умови в яких існувала Україна були надзвичайно складні. Зрештою Україна обрала свій шлях, а Росія знову обрала курс на створення нових утворень і почала впроваджувати агресивну та, я вважаю, недалекоглядну політику. Тоді, в 1991 році, ми уявити собі не могли, що Росія стане джерелом збройної небезпеки для України. Але такі думки з’явились вже в 1992 році, коли РФ заговорила про Чорноморський флот, про Крим і Севастополь. Потім почались події в Криму, так званий «референдум». Тоді постало розуміння, що проблеми в наших стосунках буде вирішувати непросто. Але все одно за Бориса Єльцина питання збройної агресії ніколи не ставало на порядок денний.

У нас здебільшого були політично-економічні проблеми, а не військові. Але тут треба усвідомлювати, що Україна знаходилась в орбіті російського імперіалізму більше ніж 300 років. Безумовно, внаслідок цього з’явились особливі соціокультурні, ментальні тенденції в України і Росії. Кремль взагалі не мислив те, як це Україна може піти європейським курсом і залишиться без впливу з Москви. Звичайно, велику шкоду для національної безпеки зробило досить егоїстичне мислення олігархічних структур. Вони почали думати не про Україну, а лише про себе. Таким чином, ми не могли в країні навести лад з прицілом на розбудову правової, міцної держави. Зрозуміло, що якби своєчасно відбулись успішні процеси державотворення, то у Кремля було б набагато менше можливостей для реалізації своїх агресивних планів.

Леонід Кравчук, перший Президент України (1991 – 1994)

День

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>