Леонід Кравчук: кращі блоги

Замовити пресконференцію в Укрінформі

Леонід Кравчук

Леонід Макарович Кравчук (нар. 10 січня 1934, село Великий Житин, Волинське воєводство, Польська республіка) — перший Президент України після здобуття нею незалежності (1991–1994), Голова Верховної Ради України у 1990–1991 роках, Народний депутат України у 1990–1991 та 1994–2006 роках, Герой України (2001).

Народився 10 січня 1934 року у родині селянина, в селі Великий Житин що з 1939 року входило до складу Рівненської області, Волинського воєводства Польщі (тепер Рівненська область України). Спочатку здобував освіту за спеціальністю "Бухгалтерський облік" в Рівненському кооперативному економіко-правовому технікумі (теперішній Рівненський кооператиний економіко-правовий коледж) в період з 1951 по 1953. Згодом закінчив Київський державний університет, отримав спеціальність викладача суспільних наук (1958) та Академію суспільних наук при ЦК КПРС (1970). Кандидат економічних наук.

У серпні 1991 року Кравчук залишив лави КПУ і балотувався на посаду президента як безпартійний. Водночас його підтримали як активісти забороненої на той час компартії (їхній висуванець Олександр Ткаченко зняв свою кандидатуру на користь Кравчука), так і частина націонал-демократів, які рекламували голову Верховної Ради як «батька незалежності». Зіграв свою роль і штучно створений для головного опонента Кравчука — В'ячеслава Чорновола — образ «націоналіста». Штучність цього образу підкреслював той факт, що Чорновіл народився в Єрках (Черкаська область), розташованих значно східніше за Великий Житин, де народився Кравчук. Проте Кравчук переміг уже в першому турі, Чорновіл зібрав 23,27% голосів.

У 1991–1994 рр. — Президент України.

3 вересня 1993 року підписав Масандрівські угоди, які стосувалися подальшої долі розміщених на території України ЧФ та ядерної зброї. Після того погодився на дострокові вибори глави держави (призначені на липень 1994). У першому турі набрав найбільшу кількість голосів серед інших кандидатів, але в другому програв Леоніду Кучмі.

У 14 січні 1994 р. у Москві, всупереч ратифікованому Верховною Радою 18 листопада 1993 р. Договору СТАРТ-1, яким передбачалося поступове скорочення стратегічних ядерних озброєнь розташованих на території України, самочинно прийняв рішення підписати «Тристоронню заяву» президентів України, США та Росії щодо негайного вивезення всієї української ядерної зброї до Росії (яке завершилося вже 1 червня 1996 р.), причому без будь-яких конкретних гарантій безпеки та документально зафіксованих фінансових компенсацій.

Обраний народним депутатом у 1994 р. — на довиборах у Теребовлянському мажоритарному окрузі на Тернопільщині. У 1998 році, залишаючись безпартійним, очолив виборчий список Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). Напередодні голосування вступив до СДПУ(о) і привів її до Верховної Ради.

З жовтня 1998 року член Політбюро і Політради СДПУ(о). У 2002–2006 році очолював фракцію СДПУ(о) у Верховній Раді України.

З 1999 року — співголова Всеукраїнського об'єднання демократичних сил «Злагода».

У 2006 році очолив список опозиційного блоку «Не так». Але за підсумками виборів той не подолав 3-відсотковий бар'єр.

У листопаді 2004 позбавлений звання почесного доктора (Doctor honoris causa) Києво-Могилянської академії за «негромадянську позицію під час Помаранчевої революції».

На честь Кравчука названа тачка-кравчучка.

Почесний Президент Міжнародного громадського об'єднання «Рівненське земляцтво».

Почесний Голова Всеукраїнського фонду сприяння міжнародному спілкуванню «Українське народне посольство» (з 1994 р.).

25 лютого 2009 року Леонід Кравчук закликав президента Віктора Ющенка подати у відставку.

3 2011 року — Почесний Президент Фонду «Перспективна Україна».

У січні 2016 року закликав до порушення Конституції: запропонував надати Криму державну автономію у складі України, а Донбасу - «особливий статус»

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-