Україна й Ізраїль: між нами може бути тільки правда
Я був першим українським журналістом, що офіційно переступив поріг штаб-квартири ОУН у Мюнхені. Інтерв'ю, яке я взяв у голови ОУН Слави Стецько було першим таким матеріалом за всі роки існування української радянської і пострадянської преси.
Пишу це не для того, щоб похвалитися своєю сміливістю або майстерністю. Це вже був час змін, і я нічим не ризикував. Я взагалі не вважаю, що робив у своєму житті якісь сміливі вчинки. Тільки правильні. І цей вчинок також був правильним. Хоча, звісно, для публікації цього інтерв'ю мені доводилося долати опір не тільки у власній країні, але і у середовищі української ліберальної еміграції. Мої друзі з її грона вважали, що з бандерівцями нема про що говорити. Тим більше єврею, який має загиблих під час Голокосту родичів. А я вважав, що навпаки, є про що говорити. Тим більш єврею, який вважає себе переконаним прихильником концепції створення власної національної держави.
Інтерв'ю із пані Славою виявилося напрочуд цікавим і було успішно опубліковане на шпальтах газети "Молодь України". Але як завжди буває, було те, що не увійшло до тексту публікації. На початку нашої розмови пані Слава дістала з шафи грубу теку, у якій містилися матеріали співпраці ОУН із державою Ізраїль. Я був здивований цим жестом і нагадав співрозмовниці, що прийшов до штаб-квартири ОУН насамперед як український журналіст, а не як представник єврейської громади. На що пані Слава відповіла мені, що бажає, щоб між нами все було ясно із самого початку. Що у нас спільні друзі й спільні вороги, і між нами має бути тільки правда.
Я й досі вважаю цю тезу соратниці Степана Бандери і Ярослава Стецька абсолютно переконливою. Як і шанований мною Президент Реувен Рівлін, я вважаю себе політичним спадкоємцем Володимира Жаботинського, що шукав співпраці між євреями і українцями у трагічні роки початку ХХ сторіччя. Як і шанований мною Володимир В'ятрович, я вважаю себе спадкоємцем тих українських державників, хто усвідомлював важливість побудови Української держави із власною політичною нацією.
Не тільки у наших народів, але й у наших держав, які, на щастя, тепер є, - спільні друзі й спільні вороги. Нам нема чого більше ділити. Саме тому між нами може бути тільки правда.
Віталій Портников
FB
реклама