Три найголовніші труднощі для Української держави

Три найголовніші труднощі для Української держави

1164
Ukrinform
Хоча 25 років державності народу у модерній ері - не такий вже довгий проміжок часу, для нас, українців, це непересічне свято.

Попри різні спроби влаштувати собі незалежне життя (тільки три попередні намагання в одному лише ХХ столітті!) відновлення незалежності 24 серпня 1991року виявилося стабільним, хоча також не без випробувань. Тому до цього свята українці цілого світу і, звісно, жителі України повинні відноситись з великим пієтизмом, подякою Господеві та з рішучою надією на краще майбуття.

Встановивши це, треба аналітично розглянути три найголовніші труднощі, з якими мусить впоратися сьогоднішня держава: одна – надзвичайно довготермінова і складна, а другі дві – далеко менш складні і  вимагають засадничо тільки доброї волі та бажання. Лишаючи найголовнішу на кінець, дозволю собі спершу пірнути у короткий аналіз других труднощів: корупція та брак національного змісту.

Боротьба з корупцією, яку сьогодні запровадили очільники держави, – це боротьба фактично не так з корупцією, як зі своїми політичними опонентами та комерційними конкурентами. Це не означає, що не відбувається боротьба з корупцією – тільки вона є селективною. Боротьбу повинен почати Президент та його оточення від себе. Так званий сліпий траст обговорено поверхово, але не оприлюднено самого документу. Виділення приміщень для розвитку бізнесів Президента далі впроваджується, як і було раніше. У Росії далі працює фабрика Президента України. Президент далі очолює ЗМІ в Україні та оголошує, що він немає наміру його продати чи передати. Це тільки декілька явищ, без глибокого дослідження чи аналізу.

А тим часом переслідуються не тільки політичні опоненти Президента, але також бізнесові конкуренти. По тюрмах справедливо чи несправедливо сидять люди, які активно працювали на Майдані. Натомість, навіть ті одинокі випадки, коли розслідуються злочини угрупування Януковича, переважно закінчуються без покарання. П

Брак національного змісту в Україні – це одна з причин, чому без проблем вдалося Росії забрати Крим і чому так легко розплодилась п'ята російська колона на Донбасі. А все, здається, починається з мови. Путін заявляє, що його втручання  – це на захист російськомовних. Це фантазія чи привід для вторгнення. За перших 23 роки треба було українізувати Донбас. Натомість, чомусь навіть україномовні мешканці України не відчувають противність російської мови. Яскравим прикладом є міністр внутрішніх справ Аваков, який не належить до середовища Президента, пережив відставку Прем΄єра Яценюка та далі володарює, хоча, мабуть, ні разу не висловився по-українському на формальних урядових зібраннях, тим більше приватно. І це чомусь влаштовує українських патріотів.

Сьогоднішній посол України в Канаді, до речі, член партії “Батьківщина”, на одному зібранні звернувся до мене з проханням не відкидати російськомовних представників Четвертої хвилі з діаспорної праці через їх незнання української мови і дав приклад, скільки російськомовних воює у лавах АТО. Ця вибагливість до російської мови перестала переконувати мене давно, а тим більше на 25-ому році незалежності, а скоріше стало прикладом нашого рабства. Підкреслюю, українська мова – це важливий елемент національної духовності. Її не можна як кран включати чи виключати. Нею треба жити. Російська мова – це не світова мова, як англійська чи колись французька. Це мова нашого найгіршого ворога, який за всяку ціна домагається нашого знищення фізичного і духовного. Ворогом вживаються різні способи – від заморювання голодом до мовної русифікації.

Ну, і нарешті третя справа, яка мусить бути центром нашої уваги на 25-ліття незалежності. Питання: "Коли ця війна в Україні закінчиться?" – не має легкої відповіді, бо фактично відповідь така: "Так довго, як Росія сусідить з Україною, ми знаходитимемося у стані або небезпеці війни". Треба зрозуміти психіку хижака чи імперіаліста і не важливо, яке його ім'я: Московія, Росія, СРСР чи знов Росія. Без України і українців Росія не є воротами в Європу. Без України Росія втрачає 300 років історії. Без українців росіяни зменшуються чисельно на одну третину.

Зрозумівши цей історичний психоз треба завжди готуватися до війни. Підготовка повинна бути збройна, дипломатична та культурно-духовна. На кожному кроці українці повинні відрізнятися від росіян. Це знову звернення до мови та культури. Україна, як держава, повинна політично і економічно жити зовсім незалежним життям з орієнтацією у сторону Європейського Союзу та НАТО. Україна мусить бути готовою до війни, що включає і захист інших цивілізованих держав у рамках НАТО, ОБСЄ і ООН. Короткотермінова мета – це встановлення демократичного, неолігархічного правління, незалежного і справедливого непідкупного судівництва, системи, де гілки влади себе контролюватимуть, практичного втілення державної мови, дійсно повну інтеграцію в Європейські структури та одержання плану входження у НАТО. Тобто зміст відзначення великого свята нашої державності – це розроблення плану її розвитку і захисту для наступних 25 років та далеко довше.

Аскольд Лозинський

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-