Не байдужий спостерігач, а активний діяч
Він належить до того покоління, якому випало відчути на собі суворі життєві випробування як під час, так і після Другої світової війни. Його дитячі та юнацькі роки були доволі нелегкими. Чимало випробувань довелося пережити і в радянський період, і в роки вже незалежної України. Однак ніщо не зламало його духу і того родинного гена, що був переданий батьками при появі на світ 20 квітня 1941 р. в Корсунь-Шевченківському на Черкащині.
Про його характер, природні та набуті протягом тривалої дипломатичної роботи професійні здібності можна говорити багато. Притаманна йому відвертість комусь, бувало, не подобалася, однак він тим не дуже переймався, адже завжди вважав, що відсутність навіть такої риси позбавляє будь-яку людину почуття власної гідності. Разом із тим він ніколи, за жодних обставин не запобігав ні перед ким, незалежно від посад, і не дозволяв нікому себе принижувати, що, на жаль, інколи спостерігається не лише в дипломатичній, а й в державній службі загалом. Його вимогливість до рівня роботи підлеглих розпочиналася з високої вимогливості, перш за все, до себе. Тож і не дивно, що 15 його вихованців із часом стали послами України в зарубіжних державах.
Ось так я сприймаю свого колегу і багаторічного друга Ігоря Мефодійовича Турянського, ветерана дипломатичної служби, Надзвичайного і Повноважного Посла України, члена Національної спілки журналістів України. Зірок із неба, які нібито самі впадуть до його ніг, він ніколи не очікував. У роки перебування, а точніше − самовідданої роботи на дипломатичній ниві, якій присвятив загалом 41 рік життя, працював із повною віддачею, на совість. І завжди вчився. Вчився у старших колег, рівних собі і навіть у молодших, які приносили в українську дипломатичну діяльність новітні знання, демонстрували завзятість і енергію, своєрідні підходи до вирішення завдань бурхливого міжнародного сьогодення. При цьому завжди пам'ятав слова батька, сказані йому ще в студентські роки: "Багато ти, сину, знаєш, але не все".
Йому випало випробувати себе на різноманітних дипломатичних посадах у центральному апараті вітчизняного міністерства закордонних справ, у багатьох закордонних службових відрядженнях. На його рахунку участь у конференціях міжнародних організацій та їх органів, у 20-ти сесіях Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй, що є своєрідним сучасним відомчим рекордом. З 1979 по 1986 р. працював у Постійному представництві ще радянської України при ООН. Потім був членом Колегії міністерства, керував відділом, територіальним управлінням. У вже незалежній Україні моєму колезі випала честь стати першим її Послом у Турецькій республіці, а з 2000 по 2004 р. представляв нашу державу в Південно-Африканській Республіці та за сумісництвом у ще чотирьох державах Африки – Мозамбіку, Намібії, Замбії та Зімбабве.
Після завершення роботи в зовнішньополітичному відомстві нашої держави мій колега продовжив дипломатичну діяльність: більше 5 років працював радником з міжнародних питань Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. І тут на його рахунку участь у численних міжнародних конференціях, симпозіумах, круглих столах тощо і не лише на європейському континенті. І скрізь виступи, роз'яснення позиції нашої країни та її практичної діяльності, спрямованої на захист прав людини – жінок, дітей, мігрантів, моряків, військовослужбовців.
Зараз проводить майстер-класи у Дипломатичній академії України при МЗС України, ділячись набутим професійним і життєвим досвідом із тими, хто захищатиме національні інтереси нашої держави на міжнародній арені. Уже кілька років є членом українсько-турецького культурного центру "Сяйво" в Києві. З 2014 р. бере участь у роботі Редакційної колегії наукового щорічника "Україна дипломатична", а також є активним його автором.
Попри плин років, він і сьогодні не є осторонь процесів, що відбуваються у внутрішньополітичному та соціально-економічному житті нашої держави. Його турбує і те, як здійснюється нині зовнішня політика нашої держави, яких заходів вживає Міністерство закордонних справ у відповідь на виклики і загрози, що постали останнім часом перед Україною, та багато інших питань. Він бачить те, що інші не помічають або, можливо, не хочуть помічати в сучасному непростому дипломатичному житті. Він бере активну участь у різних публічних заходах громадських організацій, виступає з викладенням свого ставлення до тих чи інших проблем. Його запрошують для виступів на радіо і по телебаченню, і він нікому і ніколи не відмовляє, адже йому ніщо не байдуже. До його слушних думок і порад прислухаються, і це свідчить про те, що він залишається затребуваним, а це говорить про багато що. Недаремно ж кажуть − "не старіють душею ветерани". Хочу додати: активні ветерани.
У нашому дипломатичному ветеранському середовищі Ігоря Мефодійовича жартома, але не безпідставно, називають "начальником генерального штабу", своєрідним "двигуном", який підживлює своєю енергією багатьох своїх колег-пенсіонерів, підштовхуючи їх також не залишатися осторонь справи, якій віддані довгі роки життя, і не бути байдужими спостерігачами того, що відбувається навколо.
Тож від щирого серця бажаю моєму колезі й другові "Так тримати!" й надалі. Зичу йому доброго здоров'я на многая ще літа, такого ж палкого завзяття, життєвої енергії, незламності духу і творчої наснаги.
Юрій Богаєвський
реклама