Новий-старий «друг Путіна». Чи можливий реванш Саркозі?
Чимало опозиційних партій у країнах ЄС використовують тему «української кризи» (cаме так у Європі часто називають анексію Криму і збройну агресію Росії проти України) у політичній боротьбі з провладними партіями. Франція не є винятком. Першими до цього вдалися крайні праві й ліві націоналісти, а згодом до них доєдналися і солідні опозиціонери з традиційних партій, які ще кілька років тому представляли правлячу еліту. Найяскравіший персонаж серед них - колишній президент Франції, син угорського мігранта - Nicolas Paul Stеphane Sаrkоzy de Nagy-Bоcsa, або просто Ніколя Саркозі. Його цілі цілком зрозумілі: мінімум - самоствердитися у внутрішній політиці країни, максимум - повернутися у президентське крісло.
РЕБРЕНДИНГ ОСОБИСТИЙ І ПАРТІЙНИЙ
Після президентських виборів 2012 року Саркозі був ображений своїм програшем, принижений постійними викликами на допит та вимогою слідчих свідчити у корупційних справах своєї партії. Восени минулого року він зробив перший крок до реваншу. 30 листопада 2014 року неповторний Ніколя став президентом... Не всієї Франції, лише своєї партії - «Союзу за народний рух». І хоча з майже 300 тисяч партійців із правом голосу він отримав голоси лише 155 тисяч, все одно це був тріумф. Оскільки десять років тому, саме з такої позиції стартувала його переможна хода до Єлисейського палацу. Судячи з усього, Саркозі збирається йти знайомою доріжкою.
Але вона обіцяє бути тернистою. Адже 11 років тому в Саркозі була бездоганна репутація і безумовне лідерство у французьких консерваторів із рівнем партійної підтримки у 85% голосів. А у листопаді 2014 року його результат трохи перевалив за половину. Причому майже третина партійців підтримала колишнього міністра сільського господарства Франції Брюно Ле Мера. Другим потенційним конкурентом є засновник партії та чинний мер Бордо Ален Жюппе.
Переможця партійних перегонів за місце кандидата у президенти Франції мають визначити праймеріз, що відбудуться за рік, восени 2016 року. Для перемоги Саркозі потрібна підтримка французів (на сьогодні лише третина бажає його повернення), особистий ребрендинг і ребрендинг партії.
Статус фігуранта кримінальних справ є програшним навіть для колишнього президента. Звинувачення, висунуті проти Саркозі у так званій «справі Бігмаліон» (за назвою PR-агентства, - авт.), а саме - «активна корупція», «торгівля впливом», «привласнення незаконно отриманої професійної таємниці» - красномовні.
Слідство підозрювало Саркозі у тому, що він знав про перевищення ліміту фінансування його минулої президентської кампанії і про приховування цих перевитрат. Двоє однопартійців екс-президента, заарештовані у справі, дали свідчення, ще один - Жан-Франсуа Копе - втратив крісло керманича «Союзу за народний рух», яке згодом і зайняв Саркозі. Сам Ніколя майже сухим вийшов з води, заявляючи, що «ганьбою є не його дії, а нахабство слідства».
До того ж, активісти партії застосували цікаву політтехнологію. 11 млн, які Ніколя мав відшкодувати державі за махінації президентської кампанії 2012 року, були сплачені коштом його шанувальників. Акція «Саркофон», за умовами якої всі бажаючі надсилали на спеціальний номер платні смс, врятувала одіозного лідера.
Ребрендинг партії стартував 6 травня цього року, коли політбюро «Союзу за народний рух» ухвалило рішення про перейменування на «Республіканців». Майже одразу партійці зареєстрували марку в Національному інституті з інтелектуальної власності.
ПУТІН ЗАМІСТЬ КАДДАФІ
Утім, перейменування партії - не таке вже й складне завдання у порівнянні з пошуком джерел її фінансування. Політична сила міцно загрузла в боргах, а марнотратство її лідерів досі шокує рядових французів. За даними місцевих ЗМІ, партійні борги перевищують 75 млн євро. Дружина колишнього керманича партії Надя Копе на постійній основі отримувала зарплату в якості його помічниці у Національній асамблеї. Із партійної каси оплачувалися й такі особисті витрати, як квитки на її переїзди (24 тис. євро). Ще один із партійних босів, колишній прем'єр-міністр Франсуа Фійон регулярно користувався послугами авіа-таксі за кошти партії при тому, що одне таке замовлення обходилося у суму від 6,5 до 15 тис. євро. Зарплати функціонерів партії суттєво перевищували її можливості і виходили за рамки здорового глузду. Зокрема, помічник одного з партійних бонз Бріса Ортефе отримував 8,5 тис. євро на місяць.
Трюк із «смсками» шанувальників для наповнення партійної казни навряд чи вдасться повторити. Щоб сплатити борги і знайти кошти на майбутню президентську кампанію, Саркозі доведеться не лише залізти у кишені друзів-товстосумів, а й пошукати гроші за кордоном. Чому б не скористатися старим добрим прийомом? Адже недарма ж подейкують, що кмітливому Ніколя вдалося «розкрутити» лівійського диктатора Каддафі на кілька десятків мільйонів євро для своєї кампанії. Хоча поки підтвердити ці факти французькій Феміді так і не вдалося.
Нинішня риторика Саркозі на міжнародні теми, нещодавні вояжі його однопартійців до Криму і Москви, спроби створення нового об'єднання в Європарламенті «За новий діалог з Росією» та регулярні концерти в РФ Карли Бруні-Саркозі можуть вказувати на вектор пошуку нового закордонного спонсора.
ЯКИЙ ІЗ САРКОЗІ МИРОТВОРЕЦЬ?
Якось Ніколя Саркозі назвав свій програш на президентських виборах 2012 року найбільшою геополітичною катастрофою. Але сьогодні мало хто пам'ятає дипломатичну вправність колишнього президента Франції. Хоча однозначно наслідки «реальної політики» (вислів із лексики екс-президента Франції, - авт.) Саркозі закарбувалися у пам'яті грузинів від 2008 року. Тодішній президент Франції, яка головувала в Раді ЄС, увійшов в історію їхньої країни своїм внеском у «нормалізацію ситуації і завершення конфлікту без довгострокових міжнародних наслідків».
Сім років тому 12 серпня, на четвертий день війни, Саркозі разом із Медведєвим виступив із планом мирного врегулювання. Експерти досі називають результати його дій суперечливими. З одного боку, начебто лише завдяки миттєвому посередництву Саркозі був зірваний план набагато масштабнішої збройної агресії Росії в Грузії. З іншого - Саркозі зіграв головну роль у тому, що на Заході після підписання так званого «Плану Медведєва-Саркозі» стали вважати вичерпаним «прикрий інцидент». Такий собі нетривалий збройний конфлікт на кордоні колишніх республік СРСР.
Водночас, «миротворчість» Саркозі де-факто узаконила право Росії застосовувати військову силу на пострадянському просторі. Зрештою, неоднозначна ініціатива Саркозі спричинила тяжкі наслідки в історичній перспективі і для України - Росія анексувала Крим і віроломно розв'язала гібридну війну проти нашої держави.
ЯК САРКОЗІ З ПУТІНИМ ДОМОВИТЬСЯ
Сьогодні, мабуть згадуючи свій миротворчий досвід, Ніколя Саркозі впевнено заявляє, що господар Кремля залишається угодо-спроможним. В одному з останніх інтерв'ю колишній президент Франції досі згадує свою роль у врегулюванні конфлікту з Грузією. «Які б не були наші точки незгоди, пан Путін - це людина, з якою можна і потрібно домовлятися», - сказав він. На думку Саркозі, можна не погоджуватися з тим, як поводиться Володимир Путін в Україні, але європейці «не повинні створювати умови для нової холодної війни», адже Захід у цілому потребує Росії для боротьби з «Ісламською державою» і для врегулювання сирійської трагедії. «У цьому немає жодного сенсу», - підкреслив він.
Цікавим наслідком «миротворчої» місії Саркозі та його переговорних якостей виявилося укладення контракту між Францією та Росією на будівництво двох вертольотоносців типу «Містраль» через кілька років після анексії Москвою грузинських територій.
Сьогодні Саркозі дорікнув політичним опонентам за «містральний контракт»: «Навіщо треба було зволікати цілий рік із відповіддю? Потрібно було, з одного боку, перешкодити українському урядові у позбавленні російської мови статусу офіційної, і це в країні, де 30% населення говорить російською, а з іншого боку, зупинити пана Путіна на самому початку, щоб не допустити кризи в Донецьку», - сказав він, додавши, що «тоді б не постало і питання про Містралі». По суті, для екс-президента Франції початком «української кризи» є війна на території Донбасу, а не анексія Криму, через яку Захід і ввів перші санкції проти РФ.
Саркозі вважає Росію «природним партнером для Франції», а її право на Крим - «історичним». Так, під час промови на партійному з'їзді в лютому цього року колишній французький президент виправдав анексію Криму і звинуватив США в тому, що вони хочуть посварити Європу з Росією. Іншими словами, ті ж «Кримнаш» і «у всьому винний Держдеп». На такій основі хто б з Путіним не порозумівся?
Через три місяці після анексії українського півострова Саркозі поїхав спочатку до Москви, а потім - і до Сочі. Можна лише здогадуватися про зміст розмови Ніколя з Владіміром за вечерею в сочинській резиденції господаря Кремля у червні минулого року. До речі, поки обоє друзів трапезничали, москвичі насолоджувалися співом Карли Бруні-Саркозі у столичному будинку музики. З того часу, вона ще раз і, здається, не востаннє, заспівала в Росії та стала учасником Петербурзького економічного форуму. Крім того, у росіян також раптово прокинувся інтерес до творчості Саркозі-старшого. Поль особисто відкриє 20 серпня персональну виставку своїх художніх робіт на запрошення Російської академії мистецтв і Московського музею сучасного мистецтва в Москві. Чи хтось вірить, що Саркозі домовлявся з Путіним лише про творчість родичів?
ЗНАХІДКА ДЛЯ КРЕМЛЯ
Усі перелічені дії та заяви наштовхують на думку, що таке надмірне захоплення Путіним є не лише питанням особистих уподобань, а цілком усвідомленою партійною лінією. Як інакше пояснити безпрецедентне русофільство новоспечених «Республіканців». Впливове виданя Le Monde констатує, що «цим вірусом» (русофільством, - авт.) заражені всі течії цієї найбільшої консервативної партії. «Сувереністи» бачать у Росії приклад протистояння американському імперіалізму, «голлісти» журяться за епохою інтенсивних економічних відносин з Москвою, а «бонапартисти» порівнюють Ніколя Саркозі з Володимиром Путіним», - пише видання, додавши, що лише два лідери СНР - Ален Жюппе і Брюно Ле Мер - займають тверду проєвропейську позицію в партії. Один із членів партії і колишній працівник МЗС Франції Арно Данжан переконаний, що така зачарованість Путіним тягне за собою справжній ідеологічний провал партії, тобто відмову від традиційного політичного лібералізму, на якому вона була заснована.
Утім, схоже, що ці аргументи колег по партії мало бентежать однодумців Саркозі. Його відомий соратник - колишній міністр транспорту та співголова «Франко-російського діалогу» Тьєррі Маріані організував на постійній основі вояжі французьких парламентаріїв не лише до Москви, а й до анексованого Криму. Відвідавши український півострів, парламентарії зробили правильні, з точки зору Кремля, заяви і обіцяли приїхати ще. А сенатор і мер 16-го округу Парижа Ів Поццо ді Борго, на території якого розташоване російське посольство, навіть обмовився, що їхню поїздку «благословив» сам Саркозі. Втім його однодумці діють не лише в межах національного парламенту, а й намагаються знайти прихильників серед європейців. Звістка про появу нових 15-ти «друзів Путіна» у стінах Європарламенту облетіла минулого місяця майже всі ЗМІ. Півтора десятка європейських депутатів оголосили про створення нової групи в Європарламенті під назвою «За новий діалог з Росією» на чолі з колишньою французькою чиновницею Надін Морано. Хоча група й малочисельна і досі не отримала належної реєстрації, законодавці планують боротися за скасування європейських санкцій проти РФ. Кремль успішно подає це як свідчення симпатій до Росії, «прозріння» європейського політичного класу. Залишаючи за кадром те, що французькими політиками керує не щира любов до Росії і захоплення Путіним, а, головним чином, мета прийти до влади у своїй країні.
НАДІЯ НА ЕЛЕКТОРАТ
У французькій політиці існують суворі правила. Тому, куди б не рухався політичний мейнстрім і як би не зростали апетити та амбіції «Республіканців», останнє слово залишатиметься за електоратом. І сьогодні соціальні дослідження демонструють сумну для Саркозі та його прихильників динаміку. Найвищу підтримку електорату як кандидат у президенти Франції серед чинних лідерів утримує мер Бордо, депутат Національних зборів та колишній прем'єр-міністр Ален Жюппе. Згідно з даними опитування Інституту соціологічних досліджень Франції (IFOP), 28% респондентів обрали б Жюппе у якості президента, проти 23%, що проголосували б за Ніколя Саркозі. За півроку рейтинг Жюппе зріс на 5%. Натомість колишній президент Франції Саркозі впродовж останніх місяців поступово втрачає шанси бути висунутим кандидатом від опозиції на президентських виборах 2017 року. А разом з цим зменшуються і шанси України відчути «реальну політику» Саркозі.
Роман Сущенко, Париж.
