У Росії абсурд уже давно не заперечує реальності, а оформлюється в реєстр. Тепер під око путінської машини потрапили не лише люди, а й кури. З 1 вересня власники особистих підсобних господарств, що мають понад десять голів сільськогосподарської птиці, повинні зареєструвати поголів’я у федеральній інформаційній системі. Курей, качок, гусей, індиків, перепелів, цесарок, індокачок, страусів та іншу домашню птицю Кремль вирішив поставити на облік.

Формально все звучить навіть пристойно: «ветеринарна безпека», «профілактика», «контроль епізоотичної ситуації» тощо. Але набір слів такий, що його можна ставити на будь-яку постанову — від звичайної перевірки продукції до заборони несанкціонованого дихання. Бо в російській політичній традиції саме за такими фразами найчастіше стоїть проста річ: держава хоче знати, що в тебе є, де воно стоїть, скільки його і як швидко це можна перетворити на обов’язок, податок або взагалі на кримінал.

І вся ця історія добре лягає на путінську «тваринну» оптику. Напередодні 1 вересня він пояснював учителям історії своє бачення світу через косаток, ведмедів і харчовий ланцюг: мовляв, сильні нападають зграєю, а слабших рвуть на шматки. І саме дітям, за його словами, треба це знати, щоб розуміти, чому Росія веде так звану «спеціальну військову операцію в Україні». Ось так, у системі, де історію вже давно викладають як інструкцію до агресії, додалася й біологія, яка стала предметом агресії.

Про ведмедика й щура

Насправді Путіну давно болить тваринна тематика. Ще 18 грудня 2014 року, відповідаючи на запитання про відносини Росії та Заходу, він заявив: «Якщо наш ведмедик посидить спокійно, не ганятиме поросят по тайзі... може, його в спокої залишать? Ні, не залишать, бо завжди хотітимуть посадити його на ланцюг. Після цього з ведмедя зробили б опудало або повісили б його шкуру на стіну. Ось який у нас вибір — або вижити, або щоб нашу шкуру повісили на стіну».

У травні 2016 року на слова тодішнього Президента України Петра Порошенка про те, що Україна поверне Крим, Путін відповів: «Дай Бог вашому теляті нашого вовка з’їсти».

У 2018 році він розповів історію зі свого дитинства про те, як ганяв щурів палицею в під’їзді. Одного з них він загнав у глухий кут, після чого щур несподівано розвернувся й кинувся на нього сам, змусивши рятуватися втечею.

Усі ці путінські аналогії прозорі й пояснень не потребують. Окрім однієї деталі — це страх. Путін і досі боїться, що якісь «косатки» розірвуть його, як ведмедика, посадять на ланцюг або загонять у кут і заб’ють палицями.

Власне, те, що цей колишній «мачо» перетворився на параноїка, за яким носять спеціальні туалетні валізи, відомо давно й стало об’єктом численних мемів (як і зараз із косатками та ведмедями). Але проблема в тому, що цей патологічний дитячий щурячий страх згодом і перетворив самого Путіна на агресивну тварину, від якої страждають уже й самі росіяни.

Саме через це він і надалі гнатиме на фронт «гарматне м'ясо» у вигляді своїх нових мобілізаційних «качок». І саме через цей страх він і надалі їх «реєструватиме» — у буквальному, пташиному сенсі.

З історії російської продовольчої мобілізації

Отже, нові правила для власників птахів у Росії тепер передбачають групове маркування. Птиця має отримати унікальний державний номер, а господар — власним коштом придбати табло й закріпити його на зовнішній стіні курника. Інформація має бути помітною з відстані не менше ніж півтора метра.

Путінський режим любить сталінську естетику не як музейний експонат, а як робочу інструкцію. Пам’ятники Сталіну повертаються по всій Росії не тому, що бронза раптом здешевшала, а тому, що Кремль знову прагне тієї самої бронзової вертикалі: зверху — наказ, унизу — страх. Тому перепис курей у цій естетиці не видається абсурдом. Це і є історична модель Росії.

Адже все це вже було, починаючи з царського оброку й закінчуючи радянським. У 1930-х роках сільради вели господарські книги, куди заносили худобу і птицю. Колгоспному двору дозволяли суворо визначений набір живності, а Москва вимагала м’ясо, молоко, яйця — часто незалежно від реальних можливостей господарства. Не маєш курей, але норма є. Тому купи яйця на базарі і здай. У 1948 році регламентація дійшла до садів, кущів, худоби та коефіцієнтів прибутковості. У 1950-х податки й заборони змушували людей масово різати худобу, після чого звіти видавалися переможними, а магазини порожніли. (До речі, гуртові ціни на курячі яйця в Росії з кінця травня до кінця серпня цього року зросли на 140 %).

Про курячу сліпоту і курячі мізки

Нинішнє рішення путінських державних «колгоспників» переписати курей також може підвести їхніх власників під кримінальну статтю. Особливо промовистий поріг — не більше десяти птахів. Тобто до десяти курей ти ще селянин, дачник або просто людина з яйцями на сніданок. З одинадцятої починається ледве не організоване злочинне угруповання.

Якщо творчо розвинути цю історію, то можна припустити: на думку путінських слідчих органів, пересічна людина на своїй дачі може здійснювати загальне керівництво цим «ОЗУ», півень — безпосередньо, кури-несучки забезпечують регулярний оборот продукції без належної реєстрації.

Далі фантазія майже не потрібна — її пише сама система. Курча вилупилося? — Маєш повідомити. Птах здох, утік чи був забитий? — Онови дані. Лисиця забрала курку? — Нехай вона надасть пояснення. Півень голосно кричав о п’ятій ранку? —Підведемо під несанкціонований мітинг. Яйце знесене поза межами зареєстрованого курника? — Це «сірий актив», який підлягає вилученню.

І в цьому сенсі драма з курками є не простою безпеково-ветеринарною. Бо Путін збудував із Росії величезний державний курник із камерами, табличками й інструкціями. Так, на його фасаді можна написати «безпека», «традиційні цінності», «суверенітет», «профілактика». Але всередині пануватимуть страх перед свободою та ненависть і агресія до тих, хто її прагне.

Усе це, звісно, здається абсурдним, але лише на перший погляд. Хіба не так зараз у путінському «Колгоспі тварин» чинять із людьми? Недарма одна із заповідей цієї орвеллівської антиутопії говорить: «Кожен, хто ходить на двох ногах, — ворог».

Тому проблема не лише в одному Путіні, який зі свого дитячого під’їзду виніс щурячу філософію. Проблема в мільйонах двоногих росіян з їхніми курячими мізками та курячою сліпотою.

Макс Мельцер