Два дні тому в Новосибірську Путін заявив, що «ніколи нічого не боявся». Але це вже пролунало як самонавіювання старої людини,  яку колись пропаганда подавала в образі «мачо» з дівочого календаря: на літаку-винищувачі, на татамі, на підводному човні, з амфорами, тиграми, стерхами, собаками, кіньми. Тепер замість «мачо» дедалі виразніше видно людину, яка дуже ретельно обирає, де саме вона «нічого не боїться».

Курили, куди 13 серпня Путін уперше прибув за понад 26 років перебування при владі, для такого образу «підшили» майже ідеально: далеко від фронту, візит на рибний завод, мінімум реального ризику. Там він заявив про росіян, у яких, мовляв, «є ген переможця». Але правда в тому, що верховному головнокомандувачу зс РФ дуже зручно казати про якийсь «код» у віддалених від бойових дій містах (Іркутськ, Омськ, Красноярськ тощо). І водночас — не з’являтися там, де російська «історичність» зараз перевіряється безпосередньо: у Брянській, Курській, Воронезькій та Бєлгородській областях.

Географія страху

Географія путінських поїздок давно схожа не карту Росії, а на карту його власних фобій. Наприклад, у Курській області Путін був у травні 2025 року, і не через бойові дії, а коли відвідав місто Курчатов (де розташована місцева АЕС). Але насправді цікаво інше: востаннє перед повномасштабним вторгненням в Україну Путін відвідував Курськ 23 серпня 2018 року.

Останній його візит до Брянська датований 8 березня 2017 року, до Бєлгорода — 14 липня того ж року, у Воронежі Путін востаннє був рівно 11 років тому, в серпні 2015-го. Для порівняння: Китай, починаючи з 2000 року, він відвідував уже понад 20 разів. Тобто, йому й у спокійні часи Росія далі МКАД (за винятком Санкт-Петербурга та власних резиденцій у різних регіонах) була не дуже цікава.

Севастопольський рейд до Маріуполя

Щодо «нових територій», то востаннє Путін більш-менш регулярно з'являвся там ще навесні 2023 року. Це були Крим, нічний Маріуполь та (за твердженням Кремля) штаби угруповань «Днепр» і «Восток» у Херсонській та Луганській областях.

Особливо показовою стала його нічна подорож до окупованого Маріуполя. 19 березня 2023 року речник Кремля Пєсков заявив: «Поїздка Путіна тривала в суботу ввечері та в ніч на неділю», тобто з «бункерного» тоді навіть намагалися зробити такого собі «відчайдуха». Бо за словами Пєскова, «усе відбувалося спонтанно: візит до Севастополя, в Ростов-на-Дону і потім — до Маріуполя».

Насправді це тоді видавалося візитом «візира», який хоче картинку перемоги, але не хоче платити за неї навіть мінімальним ризиком. Бо тріумфатори не заїжджають у «звільнене» місто в режимі нічного таксі. Так вчиняють хіба що «бомбили» (хоча з огляду на розбомблений завдяки йому Маріуполь певний символізм у цьому все ж таки був).

Кремлівському «бомбилі» залишки колись великого індустріального міста представили у вигляді «потьомкінського села». Віцепрем'єр Марат Хуснуллін показав філармонію, яку, за його словами, «відновили за три місяці». «Зручно, красиво», — погодився Путін.

Насправді це називається «заміщенням». Адже одним із найтрагічніших і найбільш емоційних епізодів оборони Маріуполя стало знищення росіянами будівлі Драмтеатру, де ховалися сотні цивільних (точна кількість загиблих у ньому досі не встановлена).

Філармонія ж, яку показали Путіну, майже не постраждала. Ще влітку 2022 року окупаційна адміністрація «ДНР» планувала здійснити там так званий трибунал над «азовцями». А телеканал МО РФ «Звєзда» відверто пояснював: «Будівлю філармонії на проспекті Металургів для проведення трибуналу обрали, тому що вона найменше постраждала під час бойових дій. Житлові будинки навколо зруйновані, а ця будівля вціліла».

Дезінфекція та УФ-опромінювання

Варто нагадати й історію появи прізвиська «бункерний». Воно закріпилося за Путіним під час пандемії COVID-19 через безпрецедентну самоізоляцію: довжелезні столи, двотижневі карантини, дезінфекційні тунелі й УФ-опромінювання для гостей на входах до його кабінету. Усе це ще тоді вказувало на те, що це не просто медична обережність, а саме нова модель особистої поведінки Путіна.

Після лютого 2022 року це прізвисько набуло додаткового (і вже головного) значення — через паралель із Гітлером, який провів свої останні дні в бункері, а також через посилену параною, що вилилася і в імовірне використання двійників.

Журналістські розслідування виявили систему з трьох практично ідентичних кабінетів Путіна — в резиденціях у Ново-Огарьово, Сочі та на Валдаї. І хоча аналіз сотень відеозаписів дав змогу встановити навіть відмінності (за дверними ручками, стінними панелями, текстурою дерева тощо) в них, Кремль продовжував наполягати, що Путін перебуває у Кремлі.

За даними дослідників, у січні–вересні 2025 року з 30 публічних виступів Путіна з Москви лише один відбувся не з валдайської резиденції в Новгородській області. Фінал гри під назвою «знайди одного Путіна в декількох однакових кабінетах» тоді призвів до невтішного діагнозу — параноїдальний страх за себе.

Прості «рибалки» та «парафіяни»

Так само і «спонтанні зустрічі Путіна з простими росіянами» перетворилися на іншу гру — «знайди відмінність між ними». Хоча насправді почалася вона задовго до пандемії. Завдяки розслідуванням ЗМІ та програмам розпізнавання облич стало відомо, що роль «народу» виконують співробітники Федеральної служби охорони, місцеві чиновники або перевірені статисти.

Найвідоміших випадків щонайменше три.

Перший випадок: «продавчиня», в якої під час відвідування авіасалону МАКС у 2017 році Путін «випадково» купив морозиво. За два роки на тому самому місці він знову підійшов до тієї самої «продавчині» (до того ж із президентом Туреччини Реджепом Ердоганом). Одразу після візиту вона зникла разом із яткою. Пізніше її помічали серед «робітників» на оборонному заводі.

Другий випадок: «рибалки» та «парафіяни» У вересні 2016 року Путін на катері «несподівано» зустрів рибалок на озері Ільмень. А вже в січні 2017 року ті самі «рибалки» у святковому одязі стояли поруч із ним на різдвяній службі в Юрієвому монастирі в Новгороді. Простими «рибалками» та «парафіянами» виявилися агробізнесмен Олексій Ляшенко та заступниця директора агрохолдингу (і за сумісництвом місцева депутатка від «Єдиної Росії») Лариса Сергухіна.

Третій випадок — «військові» на путінському новорічному зверненні 31 грудня 2022 року. Розслідувачі виявили, що «військовий лікар Анна Сидоренко», яка фігурує за спиною Путіна, візуально збігається з тією самою «рибалкою» і «парафіянкою» Сергухіною.

Та й під час того самого нічного візиту до окупованого Маріуполя, де Путін нібито спілкувався з «вдячними мешканцями» мікрорайону Невський, місцеві жителі в Telegram-каналах швидко впізнали серед «щасливих новоселів» колаборантів (зокрема на прізвище Волосатова — давню місцеву прихильницю «русского міра») та інших підставних осіб.

Отже, коли роль «народу» в кадрі роками грають одні й ті самі «продавчині», «рибалки» та інші «волосатови», стає зрозуміло: головний страх Путіна — це не стільки Україна, Захід чи опозиція (навіть на кшталт «Яблука»), а все, непідконтрольне йому: людина чи явище.

Ось так закінчилася російська казка про колишнього кремлівського «мачо». Тепер це звичайний параноїк, який заходить в один із власних бункерних кабінетів, де на нього чекають перевірені статисти, яких він на камеру переконує (хоча насправді передовсім себе), що «нічого не боїться».

Макс Мельцер