Європа незабаром відмовиться від свого газового «дилера»
Цього тижня сталося те, про що й гадки не мали Путін та його «більшовики», коли в лютому 2022 року почали роздмухувати нову «пожежу світової революції». Європейський Союз затвердив план повної відмови від російського природного газу. Як повідомила Рада ЄС, вводиться «юридично обов'язкова поетапна заборона» на закупівлю газу з РФ. Із кінця 2026 року почне діяти повна заборона на поставки СПГ, а з осені 2027 року – на імпорт трубопровідного. Обмеження почне діяти за шість тижнів після набрання чинності новим регламентом з урахуванням перехідного періоду для чинних контрактів.
Для короткострокових угод, укладених до 17 червня 2025 року, заборона на імпорт палива застосовуватиметься з 25 квітня року для СПГ і з 17 червня наступного року для трубопровідного газу. Нагадаємо, для довгострокових контрактів на імпорт СПГ заборона діятиме з 1 січня 2027 року відповідно й до 19-го пакета антиросійських санкцій, уведених ЄС. Щодо довгострокових угод на постачання трубопровідного газу з РФ заборона за умови заповнення європейських сховищ набуде чинності 30 вересня 2027 року (і не пізніше 1 листопада 2027 року). Зазначмо, саме за довгостроковими контрактами «Газпром» наразі продовжує постачати до ЄС газ єдиною трубою («Турецький потік») із п'яти тих, що діяли до початку повномасштабного вторгнення в Україну. З огляду на все, російський газовий «бронепотяг» остаточно залишає й запасні шляхи на своїй головній європейській станції. Трохи історії того, як він на неї потрапив.
Хроніка газового угару Європи
Газова співпраця між СРСР і Західною Європою почалася наприкінці 1960‑х років. У 1968-му СРСР уклав контракт з Австрією. 1 вересня 1968 року до цієї країни пішов перший газ із родовищ Західного Сибіру. Але по‑справжньому великий прорив стався в 1970-му: СРСР і ФРН (Німеччина) підписали угоду «труби в обмін на газ» (західнонімецькі фірми постачали СРСР сталеві труби великого діаметра, а СРСР – довгострокові обсяги природного газу). Це й заклало основу для майбутніх магістральних трубопроводів. У 1970–1980-ті роки будували основні експортні газопроводи із Сибіру в Європу, зокрема: «Союз» (1978) та «Уренгой–Помари–Ужгород» (1984). Європейські країни одна за одною підключилися до радянського газу. Динаміка європейського угару відтоді ще радянського газу вражає: якщо у 70-ті роки минулого століття його експорт за різними оцінками (IEA, Eurostat, Gazprom Export) складав 10–20 млрд кубометрів на рік, то у 1980–1990‑ті роки він виріс до 40–11 млрд кубометрів, а у 2000‑ні – 2010-ті до 120–200 млрд кубометорів. У грошовому вимірі ця динаміка більш разюча: 4,5 млрд доларів США (1970-ті роки); 50 млрд доларів США (1980-ті); 16 млрд доларів США (1990–1991). Після розпаду СРСР, Європа ще більше платила за сибірський газ. 1990-ті – 80 млрд доларів США; 2000-ні – 250 млрд доларів США (саме в ці роки «Газпром» стає ключовим постачальником газу в Європу, укладаючи довгострокові контракти та інвестуючи в інфраструктуру, таку як «Північний потік»); 2010-ті роки - 450 млрд доларів США; 2020–2021 – 96 млрд доларів США. Відносини Європи та Росії в ці роки нагадували стосунки наркомана і дилера: постачання зростало, незважаючи на побоювання щодо енергетичної безпеки. Саме звідти і впевненість Путіна в тому, що нікуди Європа не дінеться без російського газу.
Росія заробила приблизно в 12 разів більше, ніж СРСР, бо експорт зростав, а ціни стали ринковими. І ось вся ця по-справжньому велика епоха закінчилася в лютому 2022 року.
Як Москва програла війну на газовому фронті
Путін ще спробував воювати на два фронти. У березні 2022 року він ухвалив рішення, згідно з яким платежі за російський трубопровідний газ будуть переведені з «валют, які були скомпрометовані (долар США та євро) на платежі в рублях. Тоді ж Путін підписав указ, який зобов’язує покупців газу з «недружніх країн» створювати спеціальні «K-рахунки» для перерахування своїх платежів (відповідний механізм керувався «Газпромбанком»). Він пригрозив, що будь-яка країна, яка відмовиться використовувати цей механізм оплати, порушить їхні контракти – зіткнеться з «відповідними наслідками». Але це був лише початок його «газового шантажу».
З травня 2022 року «Газпром» почав поетапно скорочувати постачання газу в Європу, використовуючи приводи про «технічні несправності» та «санкції». Згодом Росія припинила постачання трубопроводами «Ямал–Європа» (у відповідь на санкції Польщі) та через ГТС «Союз». Зростання ролі газопроводу «Північний потік – 1» супроводжувалося постійним скороченням постачань «Газпромом» під приводом несправності турбін. На початку вересня 2022 року «Газпром» повністю зупинив цей газопровід нібито через технічні проблеми, які компанія Siemens (виробник турбін) визнав необґрунтованими.
Увесь цей час паралельно Росія наполягала на запуску «Північного потоку – 2». Лякала холодом, шаленими комунальними платіжками, які отримають європейці тощо. Але Європа активно заповнювала сховища, нарощувала імпорт СПГ та запускала вугільні електростанції, що призвело до падіння цін. Наприкінці вересня 2022 року серія вибухів зруйнувала майже всі гілки «Північних потоків». Путін поклав відповідальність на «англосаксів». На цьому все й скінчилося.
Росія, яка фактично опинилася у стані енергетичного ембарго, спробувала зробити добру міну за поганої газової гри та заявила про перенаправлення своїх газових потоків із Заходу на Схід (зокрема, в Китай). Але, як бачимо, це не дуже допомогло. Цього тижня Путін фактично визнав поразку на газовому фронті та підписав закон, який передбачає зниження податкового навантаження на «Газпром» і «Роснефть». Пільги гостро потрібні насамперед «Газпрому», збитки якого торік склали 1,02 трлн рублів, а цього року – ще 170 млрд рублів (лише за даними за січень–вересень).
Фактично ЄС і РФ зараз перебувають на шляху повного офіційного торгового розриву. Імпорт із РФ до ЄС із 2022 року впав на 89 % через енергоембарго. Частка РФ у постачанні нафтопродуктів впала з 29 % до 1 %. Головні постачальники газу в Європі тепер – США (СПГ, 56 %) і Норвегія (природний газ, 25 %). Частка Росії у зовнішньому товарообігу ЄС стала взагалі маргінальною (близько 1 %).
Все це, зазначмо, відбувається на тлі масштабного американського наступу на колишні російські позиції на європейському газовому фронті. Офіційні особи США відвідують країни Європи із закликом зовсім відмовитися від газу з РФ «до останньої молекули».
Уже й Туреччина, яка залишалася останнім великим імпортером російського газу в Європі, лише на один рік продовжила контракти на його постачання загальним обсягом 22 млрд кубометрів. Про це цього тижня повідомив міністр енергетики країни Алпарслан Байрактар. Паралельно Анкара уклала низку довгострокових угод на постачання СПГ. Значна частина нових постачань надійде із США. Також Байрактар повідомив, що Туреччина планує інвестувати у видобуток газу у Сполучених Штатах Америки.
Отже, Трамп буквально на очах Путіна вибудовує новий світовий енергетичний порядок. Проте вже без самого Путіна, який бездарно втратив найбільш маржинальний газовий ринок світу – європейський. Велика геополітична «перемога» Путіна наразі видається такою: тимчасово отримати умовний Бердянськ і водночас навічно втратити цілком реальний Берлін.
Макс Мельцер
