Путінська каністра іржавіє в новому багатополярному світі
За безліччю повідомлень щодо чергового «мирного плану» з Вашингтону якось втратилося те, що він робить насправді. А саме – наслідки його санкцій щодо нафтогазового сектора Росії, зокрема «Лукойла» та «Роснефти», які вже дають уявлення щодо масштабів катастрофи (не стільки економічної, скільки геополітичної), що насувається на Росію. Багато аналітиків констатують, що за своїм масштабом (зокрема й потенційним) ці санкції Трампа вже перевищують санкції Байдена.
«Роснефти» не до виплат за акціями
Нагадаємо, місяць тому Міністерство фінансів США внесло «Роснефть» та «Лукойл» до списку SDN (Specially Designated Nationals). Санкції блокують майно та забороняють транзакції з компаніями, які працюють в енергетичному секторі РФ. Це стосується і їхніх дочірніх підприємств. Уже тоді в Мінфіні США заявили, що ці санкції «мають бажаний ефект».
Вартість сорту Urals (головної російської нафтової експортної марки) наприкінці минулого тижня падала до 36,61 доларів США за барель. Знижка на Urals до сорту нафти Brent досягла 23,51 доларів США за барель – рекордного значення з березня 2023 року. Зазначмо, до американських санкцій російська нафта й без того продавалася на 12–13 доларів США дешевше від нафти марки Brent. Відтоді розмір дисконту зріс практично вдвічі.
Від партій сировини, які надійдуть після остаточного вступу санкцій у силу, вже відмовилися п'ять найбільших НПЗ Індії, які закуповували в Росії близько 1 млн барелів на добу, а також держкомпанії Китаю. У результаті у РФ накопичуються нерозпродані обсяги, які залишаються на танкерах, перетворених на плавучі сховища. За оцінками JPMorgan, у морі «застрягло» близько третини нафтового експорту РФ – або 1,4 млн барелів на добу.
А 24 листопада Reuters повідомив, що прибуток Росії від продажу нафти і газу цього місяця може впасти приблизно на 35 %, якщо порівняти з аналогічним місяцем 2024 року і скласти 520 млрд рублів.
Те, як «санкції Росії йдуть на користь» можна побачити навіть за тим, як «Роснефть» (найбільша нафтова компанія РФ, на яку припадає кожен другий видобутий з її надр барель) різко скорочує виплати акціонерам. Якщо порівняти з минулим роком (36,5 рубля на акцію), виплати «Роснефти» скоротяться понад утричі. До речі, ще в першому півріччі (тобто до санкцій США) чистий прибуток «Роснефти» вже обвалився на 68 %, до 224 млрд рублів.
Усе настільки погано, що кремлівські ЗМІ вже офіційно пояснюють необхідність підвищення цін на пальне для населення. Адже у РФ роками діяло негласне правило про обмеження зростання цін на нього рівнем інфляції. Тепер уже й цього бракує. Уряд РФ розглядає можливість відмови від прив'язки паливної інфляції до індексу споживчих цін. Про це повідомило 24 листопада російське видання РБК із посиланням на лист першого заступника глави Міненерго РФ Павла Сорокіна. Замість штучного стримування цін тепер пропонують використовувати так званий розширений індекс цінового тиску, який враховує зростання податків, збільшення кредитного навантаження, підвищення транспортних тарифів, а також компенсацію витрат на ремонт НПЗ, які цього року не менше 40 разів потрапляли під атаки «невідомих» дронів.
Уже підраховано, що перехід на нові правила буде рівнозначний прискоренню зростання цін на бензин удвічі: адже споживча інфляція, за останніми даними Росстату, становить 7,8 % за рік. Проте в реальності, як зазначають профільні аналітики, бензин у Росії дорожчає ще швидше: на кінець жовтня середні ціни на АЗС перевищували торішні на 15,03 %. Це зростання стало рекордним із 2011 року. І все це, зазначмо, констатує офіційний Росстат.
«Лукойл» страждає від іноземної залежності
Хоча санкції США торкнулися як приватного «Лукойла» (найбільшим акціонером компанії є, звісно, держава, але значна частка належить іноземним інвесторам і менеджменту), так і цілком державної «Роснефти» (вони разом забезпечують приблизно половину видобутку та експорту російської нафти), найбільших втрат зазнає саме «Лукойл».
До речі, іноземнозалежним «Лукойл» став багато в чому через «Роснефть». Адже остання компанія, якою керує Сечін – давній товариш Путіна з КДБ, – з початку 2000-х агресивно розширює свою присутність на російському ринку. Саме це й підштовхнуло «Лукойл» до активної закордонної експансії. До числа закордонних активів компанії входять великі частки в нафтовому проєкті в Казахстані і газовому родовищі в Азербайджані, родовища в Іраку, проєкти в Африці, НПЗ в Європі, швейцарський трейдинговий підрозділ і мережа АЗС від країн ЄС до США.
І ось одразу після введення американських санкцій було цікаво спостерігати, як саме «Лукойл» відчайдушно намагався позбутися своїх активів. Він оголосив форс-мажор щодо великого іракського родовища (West Qurna-2) через неможливість отримувати платежі/підтримку після санкцій. Ірак і собі негайно призупинив те саме через ризик порушення санкцій.
Але великого розголосу набула інша історія «Лукойла». На початку цього місяця Мінфін США опублікував повідомлення, в якому заявив про збереження зв'язку компанії Gunvor із Кремлем: «Президент Трамп чітко дав зрозуміти, що війна в Україні повинна припинитися негайно. Доки Путін продовжує безглузді вбивства, маріонетка Кремля Gunvor ніколи не отримає ліцензію на діяльність і отримання прибутку».
Компанію Gunvor в її нинішньому вигляді заснував у 2000 році громадянин Швеції Торбьорн Тернквіст і ще один друг Путіна Геннадій Тимченко. Gunvor майже відразу стала найбільшим у світі трейдером російської нафти. Часткою компанії до 2010 року володів також інший друг Путіна – Петро Колбін.
Саме тому Мінфін США заблокував цю нехитру оборудку. У підсумку зірвалася угода на купівлю активів на 22 млрд доларів США, в межах якої до Gunvor перейшли б НПЗ «Лукойла» в Румунії та Болгарії, мережа заправок в США і Європі, а також нафтові й газові родовища на Близькому Сході, в Центральній Азії та Африці.
«Морской конек» вештається по Карибському морю
І насамкінець ще три досить показові історії. Перша: болгарському парламентові знадобилося 26 секунд, щоб переписати історію останніх 26 років, протягом яких «Лукойл» володів найбільшим НПЗ на Балканах Neftohim. Депутати схвалили рішення уряду позбавити акціонера його прав, узяти підприємство під контроль і призначити зовнішнього керівника. «Основа впливу Росії будується на енергетичному домінуванні завдяки нафті і газу, позбутися цієї спадщини радянських часів не вдавалося довгі роки. Зараз вона значною мірою зникла. Вона на останньому подиху, тому й викликає стільки занепокоєння», – зазначає Руслан Стефанов, головний економіст софійського Центру вивчення демократії.
Друга історія із Сербії. Зараз уряд цієї країни розглядає питання про викуп у нафтогазовій компанії Naftna Industrija Srbije (NIS) часток російських акціонерів, передусім «Газпром нефти» (44,85 % акцій). NIS, яка управляє єдиним у країні НПЗ, що приблизно на 80 % забезпечує її потреби в бензині та дизелі, не змогла домогтися чергового звільнення від американських санкцій.
Після остаточного витіснення російських нафтових гігантів із Болгарії та Сербії вплив Путіна на Балканах буде нейтралізовано, вважає Маріо Бікарскі, старший спеціаліст по Європі аналітичної компанії Verisk Maplecroft: «Будуть скорочені можливості для лобіювання та інші форми взаємодії з елітою країн регіону».
Третя історія також цікава. Американський есмінець «Стокдейл» заблокував прохід до узбережжя Венесуели російському нафтовому танкеру «Морской конек». Після першого інциденту він попрямував у бік Куби й до того ж двічі намагався наблизитися до берегів Венесуели, але обидва рази був змушений розвертатися через есмінець США. Зараз російський «Морской конек», за інформацією Bloomberg, десь вештається по Карибському морю. У такий спосіб Трамп вирішив довести Путіну, що й Венесуела вже не «його».
Усі ці історії мають символічне значення, показуючи, як розв'язана Путіним війна в Україні обернулася фінансовими та геополітичними втратами для Росії, якій усе важче прикидатися «бензоколонкою» вже не тільки на своїй території, а й у світі. Санкції Трампа поки не вбивають Росію і не призведуть відразу до її катастрофи. Завдання президента США миролюбне (щодо України) і водночас цинічне (щодо себе): остаточно витіснити Росію з «багатополярного світу». І вже не тільки енергетичного.
Макс Мельцер
