Чим відрізняється «бавовна» Брянська і «Дубайська»

«Ми посідаємо друге місце в Росії серед підприємств мікроелектроніки. Якщо воно раптом зникне, ціла низка військових виробів просто перестане існувати», – саме так ще 2013 року гендиректор брянського заводу «Кремній Ел» оцінював його значення. У березні 2026-го завод фактично перестав існувати.

Проте в Росії цього майже ніхто не помітив. Москва для цього доклала всіх зусиль. Зокрема, 12 березня 2026 року Путін демонстративно зустрівся з губернатором Оренбурзької області, а не Брянської.

У руйнуванні «Кремній Ел» винен Жешув

Однак «хлопок» у Брянську виявився настільки гучним, що повністю замовчати його не вдалося. Але в Москві швидко визначили головних винуватців – Велику Британію і США. Мовляв, удар по «Кремній Ел» було завдано британськими ракетами Storm Shadow, а здійснити його без американських розвідданих Київ нібито не зміг би. Лондон, мовляв, також не здатний діяти самостійно, адже пуски таких ракет необхідно погоджувати з Пентагоном через використання американських компонентів.

«Якщо у світовій політиці й існує наочний приклад когнітивного дисонансу, то це саме він. США наводять (і навіть офіційно цього не заперечують) – ракети на наші міста, тоді як наша реакція залишається незрозумілою. Фактично Москва мовчить. Скільки ще триватиме така ситуація – невідомо, але відповідь рано чи пізно доведеться дати. Інакше це видається вкрай слабким навіть із погляду іміджу, не кажучи вже про питання безпеки», – волають «z-патріоти».

Утім, зрештою, бере гору тверезіше усвідомлення: Москва навряд чи ризикне дати військову відповідь Вашингтону чи Лондону через події у Брянську. Тому звучить інший заклик – завдати удару по логістичному вузлу в польському Жешуві, звідки, буцімто й надійшли до ЗСУ британські ракети.

Отже, Москва дотримується лінії, обраної ще в березні 2022 року: «ЗСУ знищені, Україна демілітаризована, а все, що сталося після цього (звільнення Херсону та інші “жести доброї волі”, втеча залишків Чорноморського флоту РФ з окупованого Криму, Курська операція ЗСУ, “Павутиння”, атаки дронів, а тепер і ракет по російських містах тощо) – це лише справа рук НАТО». Медовий місяць через взаємовиключні заяви, а головне, й дії Трампа завершився, тому в риториці вже не тільки  z-спільноти, а й МЗС РФ знову з’явився підступний «вашингтонський обком».

У Сочі – неспокійні дні і ночі

Проте визнавати очевидне – давно загальновідоме слабке місце публічної поведінки Москви. До того ж не лише в зовнішній політиці, а й усередині самої Росії. У внутрішньому медійному просторі дедалі гучніше звучать важкі питання: «по Брянську вдарили зброєю НАТО – якою буде наша відповідь?», «чому російська ППО пропустила ракети?», «що відбувається із ППО – чи є чим і ким захищатися?», «чому мовчать федеральні органи?», «удари ЗСУ в глиб Росії – це лише регіональна проблема, вона не хвилює Москву?».

Питання дедалі більше постає руба. Питання безпеки вже зовсім не «прикордонне»: Курської, Брянської, Воронезької, Бєлгородської, Ростовської областей чи Краснодарського краю. Мер Сочі Прошунін відкритим текстом пише, що «протягом останньої доби майже безперервно триває масштабна атака безпілотників на місто». Із Сочі цікаво й поготів. У цій колишній столиці зимової Олімпіади вже поступово стають звичними події, які українцям давно знайомі – раптові скасування спортивних змагань через повітряні загрози. З початку цього місяця такі випадки стали регулярними. Наприклад, під час нещодавнього хокейного матчу між «Сочі» та нижньогородським «Торпедо» глядачів закликали терміново спуститися в укриття. Матч місцевої футбольної команди з московським «Спартаком» і зовсім довелося перенести через офіційне повідомлення: «у місті атака БпЛА, працює ППО».

І «страусина» поведінка Москви мешканців цих та багатьох інших російських міст (12 березня – «прилетіло» по Тулі) дратує більше, ніж удари ЗСУ.  Проте це в Росії ні для кого не є таємницею: до всіляких «бєлгородів» чи «брянськів» москвичам, по суті, байдуже було і в мирні часи.

Що непокоїть москвичів

Єдине, що їх по-справжньому непокоїло цього тижня, – це повне відключення інтернету в місті. Основною офіційною причиною обмежень влада називає «захист від атак українських дронів» (придушення GPS та мобільного зв’язку для дезорієнтації БпЛА). Проте технічно Росія перейшла вже до «білих списків»: під час блекауту працюють лише державні ресурси, банки та провладні медіа. Питання «чому не працює сайт державного сервісу "Яндекс" навіть біля входу до його головних офісів – у будинку № 16 на вулиці Льва Толстого або в “Москва-Сіті”?» стало головною темою обговорень уже не тільки в «московських вітальнях», а й виплеснулося в соцмережі.

Кремль, вусатими вустами Пєскова пояснив, що «всі відключення та обмеження зв’язку здійснюються відповідно до закону і пов’язані із забезпеченням захисту та триватимуть стільки, скільки буде потрібно».

Однак москвичі не заспокоюються. «Заради безпеки чиєї саме?» –уточнювальними питаннями дедалі частіше переймаються і вони. Ба більше, що такі «пікові години» без інтернету коштують приблизно 1 млрд рублів (близько 12,6 млн доларів США) збитків на день. (До речі, Росія очолила світовий антирейтинг із сумарними втратами 11,9 млрд доларів США через державні обмеження мережі. Це більше ніж збитки всіх інших країн світу разом узятих – 7,8 млрд доларів США). І це вже, не кажучи про цілком побутові речі: записатись на прийом до лікаря, викликати таксі тощо.

Пояснення нервовим москвичам дає ідеолог «русского міра» Дугін: «Ми повинні чітко розуміти: ліпше нехай нас контролює власна держава, ніж чужа. Думка про те, що ліпше, щоб нас взагалі ніхто не контролював, – зрадницька. У такому світі ми живемо, іншого для вас немає». І справді – у Кремля вже немає іншого світу не лише для росіян, а й для москвичів, які завжди почувалися окремим «князівством».

Але заграви від нової «бавовни» дедалі частіше псують життя вже й мешканцям «рубльовок». Яким усе складніше ховати свої рублі від «контролю держави» або ховатися від неї десь в ОАЕ. Бо відстань від Брянська до «Дубайська» для них насправді виявилася не такою й великою. До того ж Кремль і їх фактично залишив напризволяще, запропонувавши самостійно вибиратися під час «бавовни» вже й із цього «регіону».

Макс Мельцер