Зелений тариф себе вичерпав

За останні кілька років так звана “зелена енергетика” в Україні пережила справжній бум. Його причинами стали як технологічний прогрес, так і дотування з боку української держави. Втім, разом з усіма позитивними наслідками, впровадження відновлювальних джерел має свої негативи. Тож, які виклики несе Україні “зелена енергетика”?

Зелений тариф: від компенсації - до надприбутків

Так звана “зелена енергетика” ще відносно нещодавно вважалась дорогою та невигідною, і залишалась справою екологічних ентузіастів. Сьогодні ж технологічний розвиток зробив відновлювальні джерела одним з найпривабливіших цілей для інвестицій. Україна і світ переживають справжній бум проектів “чистих” електростанцій. І, вочевидь, у 2019-му цей бум не збирається згасати. Свідчення цього — проект побудови вітрової електростанції вартістю понад 400 мільйонів доларів на Сиваші, який погодив Президент України Петро Порошенко на всесвітньому економічному форумі у Давосі, плани побудови величезної сонячної електростанції в чорнобильській Зоні відчуження й десятки та сотні інших проектів.

Значне зростання сектору “зеленої” енергетики зумовлений так званим “зеленим тарифом”, який відповідно до українських законів та міжнародних зобов’язань обраховується в євро, а не в національній валюті, і становить 0,18 євро за один кіловат. “Зелений тариф” значно перевищує тарифи закупівлі енергії з атомних та теплових електростанцій, і покликаний компенсувати високу собівартість сонячних панелей і вітрових електростанцій.

В принципі, практика “зеленого тарифу” є загальноприйнятою в усьому світі, і за роки свого застосування вона стимулювала феноменальний ріст використання відновлювальних джерел енергії. Водночас, прогрес у галузі породив серйозну проблему, яка наразі становить загрозу і для України. Річ в тому, що розвиток нових технологій виробництва сонячних панелей та вихід на цей ринок Китаю з його феноменальними виробничими можливостями в рази здешевили собівартість сонячної енергії. Якщо в 2009-му вартість 1 ватту потужності сонячної батареї становила 3 долари, то сьогодні – 30 центів. Тобто в 10 разів менш ніж за декаду, і здешевлення триватиме й надалі. Натомість вартість “зеленого тарифу” практично не зменшувалася, адже сама його суть полягала в тому, що держава давала довгострокові гарантії закупівлі енергії за підвищеною ціною. Як наслідок, зі стимулюючого чинника “зелений тариф” став джерелом надприбутків.

Гарним прикладом хибного розуміння реалій “зеленого тарифу” стала Іспанія, яка в середині нульових заклала високий “зелений тариф”, а за декілька років здешевіння сонячних панелей дозволило приватним інвесторам побудувати велику кількість станцій, і в 2014 уряду Іспанії довелося виплатити з бюджету майже 11 мільярдів доларів дотацій на сонячну енергетику. Відсутність своєчасного втручання призвела до того, що третина загальних витрат на оплату енергії в країні пішла в кишені власників “зелених” електростанцій, що виробляли лише близько 5% загального обсягу електроенергії.

Хоча Україна взялася за активний розвиток енергетики відновлювальних джерел порівняно недавно, розрив у ставці зеленого тарифу та реальної вартості виробництва енергії вже доволі сильно проявляється. По факту, собівартість 1 кіловату електрики з сонячної станції становить близько 3 євроценти, в той час як наша держава купує його за 18. Шестикратне перевищення тарифом собівартості наразі не є стільки компенсацією витрат на побудову сонячної електростанції, як по суті джерелом багатократного прибутку. Що, разом з довготривалими державними гарантіями у валюті і приваблює інвесторів як мух.

Конкуренція та децентралізація — ось наш шлях

Звісно, наша держава не може просто так, “від щедрої душі”, виплачувати величезні суми. Саме тому на 2019 рік запланована реформа ринку відновлювальної енергетики. Відповідний законопроект вже пройшов перше читання в парламенті. Як стверджує Олена Колтик, експерт Української асоціації відновлювальної енергетики:

“Ми не можемо не йти в ногу з розвитком технологій. Саме тому цим важливим законопроектом передбачене зниження тарифу для сонячної енергетики на 25%, а вітрової на 10%. Також передбачається створення необхідного механізму аукціонів відновлювальної енергетики. Цей законопроект, другого читання якого ми чекаємо, є дуже важливим для створення конкурентного ринку електроенергетики в Україні”.

На перший погляд, зниження тарифу на чверть, коли собівартість сонячних панелей знизилась на порядок, видається абсолютно неефективним. Але, варто розуміти, що “зелений тариф” – це довгострокова гарантія держави про відшкодування вартості встановлення станції. Зазвичай сонячні станції в Україні окуповуються від 7 до 15 і років більше. Тому доки не будуть виконані державні зобов'язання перед інвесторами, що встановили свої станції в період з середини нульових, повне скасування “зеленого тарифу” буде “кидаловом” з боку нашої держави. Саме тому пропоноване законопроектом зниження тарифу є порівняно незначним, але надалі передбачається зміна механізму ціноутворення на енергію з відновлюваних джерел. А це в перспективі дозволить повністю відмовитись від дотування “зеленої енергетики”. Також різкі зміни тарифної політики загрожують інвестиційному клімату України, а тому неприпустимі.

Крім перегляду “зеленого тарифу” та створення конкурентного ринку енергетики, також необхідні реформи і в галузі відновлювальної енергетики. В цілому ж, курс законопроекту цілком правильний, адже дозволяє Україні уникнути “іспанського сценарію”. Адже, окрім зав’язки на дотаціях, у зеленої енергетики України є й інші проблеми.

Наразі в Україні відсутній чітко визначений ліміт на максимальну потужність сонячних та вітрових електростанцій, що теж є проблемою. Як зазначає Святослав Павлюк, виконавчий директор асоціації “Енергоефективні міста України”:

“Усі великі проекти, на сотні мегават, куди заходять іноземні інвестиції, зумовлені ситуацією надмірної окупності. Фактично, ми, замість того, щоб підтримувати дрібну розподілену генерацію на рівні домогосподарств, підтримуємо сотні мегаватного класу, які потім буде складно компенсувати”. Крім проблеми компенсування, також не варто забувати, що розподілені малі вітрові та сонячні електростанції ефективніші за великі, адже погодні чинники, до яких особливо вразливі “зелені” електростанції, не є однаковими у різних місцевостях.

Зелена енергетика не врятує Україну

Попри доволі значні успіхи за останні роки, в українській енергетиці є проблеми, які наразі “зелена енергетика” вирішити не може. Фактично половину всієї енергії в нашій державі генерують атомні електростанції. І ресурс реакторів, побудованих ще в СРСР, наразі близький до кінця. Фактично, до середини 2020-х буде необхідно або побудувати нові/ відновити ресурс старих реакторів, або чимось замістити ці 47% всієї української енергії. А такі проекти коштуватимуть мільярди доларів.

“Наша атомна галузь поставляє енергію за регульованим тарифом, який є дуже низьким. Фактично, за рахунок «атомки» ми дотуємо решту енергетики (в тому числі й зелену. - Ред.), і не відкладаємо кошти на оновлення реакторів, а на побудову нових тим більше не відкладаємо. Наразі вартість будівництва одного атомного енергоблоку оцінюється в 4-5 мільярдів доларів, а у нас їх наразі 15. Тому до 2030 року ми можемо мати ситуацію, коли 50% української енергетики просто просяде”, – розповідає Святослав Павлюк.

З одного боку, скорочення “зеленого тарифу”, а по факту скасування дотаційної політики по відношенню до цілком конкурентоздатної станом на сьогодні відновлювальної енергетики, дозволить нашій державі направити додаткові ресурси на вирішення проблем інших галузей. З іншого, масштаб фінансових та ресурсних потреб “зеленої” та ядерної енергетики дуже різний, і тому навряд чи ці галузі є конкурентами в сфері інвестицій. Адже вкладати мільйони і навіть десятки мільйонів у порівняно невелику сонячну електростанцію – це одне, а мільярди у побудову гігантського ядерного реактора – зовсім інше.

Саме тому відмовлятись від розвитку відновлювальних джерел сьогодні не раціонально і не вигідно. Адже, як стверджує Олена Колтик “Пізніше розвивати її буде складніше, а традиційні види енергії будуть ставати все дорожчі й дорожчі... Коли весь світ відмовляється від вугільної енергетики, а ми шукаємо, як далі розвивати традиційні джерела, це є неправильно. Ми маємо максимально сприяти розвитку відновлювальних джерел”.

Сьогодні екологічно чиста “зелена” енергетика відновлювальних джерел виглядає як найбільш перспективним шляхом розвитку. Але, на жаль, вона не є панацеєю для української енергетичної галузі, що вже пройшла потрясіння в зв'язку з початком українсько-російської війни та окупації Донбасу – головного джерела енергоресурсу для традиційного теплової енергетики, і очікує в майбутньому на ще більшу кризу в енергетиці атомній. Залишається сподіватися, що буде напрацьована чітка стратегія держави по подоланню майбутніх та нинішніх криз, а “зелена енергетика” займе провідне місце в оновленому конкурентному та справедливому енергетичному ринку нашої держави.

Вячеслав Масний. Київ