Як живе кримськотатарська громада у Нью-Йорку

Про це розповідає Голос Америки, передає Укрінформ.

Дінара Фаїзова – членкиня громади. Вона та її родина належать до кримськотатарської творчої інтелігенції. Її чоловік Рустем – відомий музикант. Дінара – солістка, композиторка, танцюристка та художня керівниця низки колективів.

«Ми - люди творчі. І завжди, в якій би країні, в якому би районі, місті чи навіть селі не знаходилися, завжди створювали творчі колективи», – розповідає вона.

ЇЇ мама – Уріє Керменчіклі – відома співачка. Батько був композитором. Уріє Керменчіклі згадує, що він грав майже на усіх музичних інструментах. Разом вони записували кримськотатарські пісні на радіо та телебаченні Узбекистану.

Уріє народилася в Криму, проте, вже за кілька років у 1944-му разом з батьками та родичами була депортована до Узбекистану. Згадує, що їм не дозволяли розмовляти кримськотатарською. Жили вони у спецпоселенні для переселенців.

Вчити мову вона почала вже у дорослому віці, коли закінчила консерваторію та почала виконувати кримськотатарські пісні. Дінара називає себе дитиною депортації. Ті часи їй згадувати важко. «Я вчилася в Ташкенті, і коли на уроках історії відкривали підручники та казали, що кримські татари – зрадники… Це було страшно».

За час депортації у Криму Дінара гостювала лише двічі. Каже півострів для неї завжди був якоюсь казковою територією. Говорячи про нього вона і зараз ледь стримує сльози. Дінара та її чоловік були одними з перших, хто у 1990-му повернулися до Криму. Спочатку приїхали до Сімферополя, де жила її тітка. Згадує: перший місяць з чоловіком спали в машині, бо будинок був забитий людьми, а їхня маленька донечка спала разом з тіткою. Потім, аби мати хоча би якійсь дах над головою, влаштувалися у колгосп працювати на виноградниках.

Лише за п’ять років родині вдасться отримати житло та роботу за спеціальністю в театрі в Євпаторії. Дінара знову почне працювати з дітьми, навчаючи їх кримськотатарських танців, та створить власний колектив. Талановиту керівницю та її дітей помітять та почнуть запрошувати виступати за кордоном. Проте, в театрі популярність Дінари не надто вітали.

«Мені поставили умову - поїдеш з дітьми в Угорщину, ми тебе звільнимо. Коли я повернулася з фестивалю, мені буквально в той же день під будинок принесли трудову книжку», – згадує вона.

У цей самий час Дінара отримала запрошення виступити на фестивалі у Сполучених Штатах. З цієї поїздки у родини та почалося нове американське життя. Після фестивалю Дінара з чоловіком та колективом виступили перед громадою у Нью-Йорку, яка і запропонувала їм залишитися, аби розбудовувати та популяризувати кримськотатарську культуру в США.

«Якби я повернулася, довелося б принижуватися та просити, щоб мене повернули на роботу в театр, але я не така людина, не можу повз таких речей пройти. Тому вирішили, що будемо починати тут, з нуля», – каже вона.

Як творча та талановита родина Фаїзових подали документи на отримання спеціальної віз для екстраординарних особистостей. Проблем з документами не було, проте, перший час все одного було важко. Чоловік Дінари Рустем не приховує, що хотів повернутися. «Думав, навіщо я тут? Все це для мене було чуже, але земляки підтримали та допомогли пережити цей період», – згадує він.

Каже, родині дуже важливо берегти національні традиції, тому музика та співи, а також кухня – важлива частина їхнього життя. Одна з найбільш улюблених страв родини – чебуреки. За словами Дінари – це єдина кримськотатарська страва, яка залишилася в історії, хоча багато інших народів намагаються її привласнити.

Кримськотатарська діаспора у Нью-Йорку має свій культурний центр з мечеттю та школою. Центр купили ще у середині минулого століття. Перші кримські татари почали приїжджати до Нью-Йорка, коли у Крим прийшла радянська влада. Потім багато переїхало вже впродовж Другої світової.

У громаді родину Фаїзових люблять та поважають. Дінара викладає танці та в американський, і в кримськотатарській школах. Знову з нуля створила танцювальний колектив «Легенда Криму», який виступає по всій Північній Америці.

«Ми несемо свою культуру, свої традиції, прищеплюємо це все нашим дітям. Їм дуже цікаво, коли якась концертна програма, вони з хвилюванням готуються», – додає вона.

Окрім культурного, громада має і активне політичне життя. В Нью-Йорку функціонує Меджліс, членом якого є Рустем. Після анексії Криму, багато зусиль членів громади йде на підтримку родин політичних бранців Кремля.

«Нам старійшини сказали: «За зброю не братися!» Адже це – найбільший гріх – вбити іншу людину. Моя зброя – це труба та пісня. Ми беремо участь у творчому процесі, який у нас є і політичним. Бо кримські татари – це уже політика. Але ж ми не винні, що народжуємося кримськими татарами! Що там наша Батьківщина, кістки пращурів, дух наш там – у Криму!» – не стримує емоцій він.

Додає, що особисто знає багатьох хлопців, які були ув’язнені окупаційною владою, бо був їхнім викладачем. Додає, вони – чудові та талановиті люди, цвіт народу, який Росія намагається знищити у першу чергу.

Водночас він переконаний: Москві не вдасться залякати кримських татар. Бо поки лунає їхня пісня, народ не перемогти.

Фото: Голос Америки