«Хлібне перемир'я» на спалених полях. Театральна прем’єра

«Хлібне перемир'я» на спалених полях. Театральна прем’єра

Аудіо
Укрінформ
В репертуарі Театру на лівому березі Дніпра вперше поставили виставу за п’єсою Сергія Жадана

Бути породіллею, коли єдиний міст, що веде до лікарні, спалено, бути фермером, урожай якого випалили вщент, бути сином, який не може поховати матір, бо той спалений міст – єдиний, який веде ще й на цвинтар… Страшно собі навіть уявити таку реальність, а мешканці «сірої зони» влітку 2014 року це пережили, і нова вистава Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра – саме про ті жахливі дні, які називалися дуже миролюбно – «хлібне перемир’я».

Історія починається з приїзду старшого брата Антона до дому матері, разом з якою живе його молодший брат Толік. Але з порогу гостя приголомшує новина – мама померла і вже кілька днів лежить нагорі у хаті. Розповідь Толіка, чому так відбувається, потихеньку наводить жах і на Антона, й на глядачів. 

На сцені – до мурашок правдива історія звичайних людей у тяжких обставинах, які унеможливили їхній виїзд з тієї «сірої зони». Вони опинилися між двох вогнів, і треба якось жити далі, але як – ніхто ще не розуміє. Бо насправді відповіді немає.

Сергій Жадан
Сергій Жадан

«Це історія про літо 2014 року. Перше літо російсько-української війни, літо, мабуть, найбільш жорстоке і криваве, коли відбувалися найбільші бої. Про той момент, коли у липні було оголошено перше перемир’я. Воно проходило під знаком, що треба збирати врожай, і тому називалося «хлібним». Але та сторона використала його на свою користь – підтягувала сили, з Росії заїжджало озброєння. Це був дуже дивний момент, коли була ілюзія, що війну можна швидко закінчити, і що Україна поверне контроль над тими неконтрольованими територіями. Так не сталося. От я цей момент спробував зафіксувати в п’єсі», – розповів мені перед прем’єрою автор «Хлібного перемир’я» Сергій Жадан

Молодший брат Толік (роль виконують два актори Володимир Кравчук, Дмитро Олійник) не виїхав із рідного містечка, коли почалася війна. Залишитися у нього були свої причини, формально – не міг кинути маму, але… можливо, все набагато глибше і радикальніше. Його особиста історія болюча – молодий чоловік втратив кохану дружину й досі не може оговтатися, тому його поведінка видається трохи істеричною й інфантильною.

Прем`єра вистави «Хлібне перемир`я» на сцені Театру драми на комедії на лівому березі / Фото: Геннадій Мінченко, Укрінформ

Старший брат Антон (виконавці: Андрій Ісаєнко, Дмитро Соловйов) – активний, рішучий «фартовий комерсант», який звик все вирішувати грошима і дзвінками «потрібним» людям та не боятися хапати жар голими руками. Але, зіткнувшись з реальністю, розгублюється від розуміння безвиході. Він ніяк не може змиритися, що джип, на якому він приїхав, і який залишив на тому березі, умовному «кордоні», він вже ніколи не отримає назад. І ніяк не втямить, як це так – немає мосту, а значить поховати рідну людину теж немає змоги. Антон дратується, лютує і вірить, що про все ще можна «домовитися», але ситуація вже неконтрольована. Зв’язку немає. Світла немає. Є лише розпач брата, мертва мама й німі плакальниці, що приходять до їхньої домівки.

Вагітна сусідка Маша (актриси Світлана Штанько, Катерина Качан) от-от має народити, і сміливо, на відміну від свого чоловіка-фермера, дивиться в очі факту неминучості цього моменту. Ця молода жінка з дитям у лоні – є символічним втіленням того, що життя триває і продовжується навіть на спалених полях, серед диму і розпачу зламаних доль. 

Герої ностальгують, поринають у спогади про своє дитинство в цьому домі, про молодих тата й маму, та крізь пастельні спомини чорним і гострим графітом проступають дитячі психологічні травми, які неминуче вплинули на них сьогоднішніх.

«Сергій Жадан - це живий класик нашої країни. Це людина, яка дає нам можливість зрозуміти, що наша поезія, наша проза можуть бути сучасними, проєвропейськими, і проносити через популярну літературу важливі погляди та ідеї. Мені здається, що це вже легендарний письменник і мати на сцені його текст плюс першими поставити цю його п’єсу – це для нас дуже класно», – розповів після прем’єри режисер вистави Стас Жирков.

Стас Жирков
Стас Жирков

«Ми за собою хочемо закріпити право робити щось першими. Першими запрошувати певних режисерів з Європи, першими ставити якісь тексти. Першими щось відкривати для своїх глядачів. Для нас це надзвичайно важливо», – додав він.

У вистави «Хлібне перемир’я» через пандемію був дуже довгий шлях до прем’єри. Драматург Павло Ар’є розповів, що ця дорога до першої зустрічі з глядачем тяглася ще з весни: перший локдаун поставив хрест на прем’єрі, яка мала от-от бути, потім почався другий локдаун, а коли команда напланувала зробити прем’єру восени, театр просто захлеснуло епідемією, і режисер, на жаль, змушений був знову зробити паузу...

Павло Ар’є
Павло Ар’є

«Він дуже переживав, бо це надзвичайно складно, коли робиш таку велику роботу, а її доводиться починати знову й знову. Я завжди був таким зв’язковим між Стасом і Сергієм. Так сталося, що це я приніс цю п’єсу Стасу, познайомив його з Сергієм, й трішки навіть причетний до того, що це відбулося в нас у театрі», – з посмішкою говорить Павло.

На моє питання, чи Жирков привніс щось своє, суттєве в постановку п’єси Жадана, Ар’є відповів, що скоріше не привніс, а саме так прочитав її між рядками.

- Він уміє прочитати саме таким чином, це його дуже сильна режисерська риса. Наприклад, у фіналі в Сергія написано, що герой бере гвинтівку і йде нагору до матері. А ви подивіться, як Стас це прочитав! Він же дослівно прочитав: «Іде нагору до матері». Розумієте? – пояснив Ар’є.

Жадан поділився зі мною, що жодного разу не був на репетиціях вистави за його твором, а лише спілкувався з режисером, оскільки дотримується стратегії, що автор не має тиснути на режисера.

- А я думала, автору завжди цікаво, як саме поставлять його твір, і хочеться взяти участь у процесі? – поцікавилася я.

- Не зовсім. Це мій далеко не перший театральний проєкт, сподіваюся, не останній. Я Стасові довіряю. Я написав кілька десятків книжок, і звик до того, що насправді кожен читацький досвід, кожен досвід співіснування з тим, що ти написав, страшенно приватний і дуже суб’єктивний. 

Кожен же бачить по-своєму, саме ця суб’єктивність і якась певна алогічність літератури, вона ж і робить літературу далі живою і цікавою. Ми ж кожен маємо свої якісь рецепти, виявлені й не дуже виявлені, у кожного з нас якесь своє бачення, у кожного своя суб’єктивність, у кожного своя оптика. І тому якось вимагати, щоби театр дотримувався твоєї генеральної лінії, мені здається, неправильно. 

Після прем’єри зал довго аплодував стоячи, багато хто з глядачів не стримував сліз, та й актори дали волю емоціям і не соромилися їх показати вдячній публіці. Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра справді вміє говорити про складні, непрості теми, які мало хто наважується розкривати, але треба.

Наступна вистава «Хлібне перемир’я» – 5 і 23 лютого.

Любов Базів. Київ

Фото: Геннадій Мінченко, Укрінформ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-